Чтение онлайн

– Що ти кажеш! Справдi? Оце тобi!

– Як я мiг не вимовити, якщо менi було так скрутно, що вже гiрше i не могло бути! I ти послухай: ледь я встиг промовити "Кi-кi-лiс!" - i тут чую, як Твiнас велить усiм посидiти i почекати...

– А потiм ще вiн штабель перевернув... лише зараз менi дiйшло... кi-кi...

– Зате тодi нiхто не почув, коли я чайника кинув...

– Ну й Твiнас! Товстуватий, незграбнуватий, але що за розум у нього!

I обоє друзiв узялися за лапки, вiд щастя стали погойдуватися то в один, то в другий бiк - так самiсiнько, як бiля вогнища в шапцi. I в такт їм шелестiла коробочка сiрникiв у таємнiй кишеньцi, тобто в сховищi скарбiв.

– Ой!
– схопився Китичка.
– Ледь з голови не випало, що я не всю пiсеньку заспiвав!

– I я про це саме подумав!
– Навiть пiдскочив пiд поясом зайчик.

– Я почну знову спочатку, щоб краще запам'ятати.

– Вперед!

Песик озирнувся навкруги, чи нiхто їх не слухає, тихенько вiдкашлявся i притулив свою квасолинку-нiздрю до єдиного вуха свого друга:

Справжнiй, а може, несправжнiй

Сидiв у гнiздечку кiкiлiс,

Сидiв бiля рiчки кiкiлiс,

У всьому i всiх вiн зневiривсь.

Лиш раз присмалив вiн свiй дзьобик,

А вже так у всьому зневiривсь?

I слухав...

Раптом корабель задрижав вiд оглушливого гуркоту. Потiм вiн похилився набiк, а в салон, пробивши в стiнi дiрку, зi свистом улетiв чорнуватий камiнець. Усе перемiшалося, переплуталось, а дiрка, наче вир у рiчцi, стала втягувати в себе всi речi й повiтря. Пасажири почали задихатися. Першим у дiрку вилетiв той самий чорнуватий камiнець, услiд за ним потяглася сумка Легарiї, а потiм та ж невидима сила почала виривати iз-пiд поясiв пасажирiв i спрямовувати до дiрки.

– Оце тобi!
– першим отямився Кадриль.

Вiн сам вилiз iз-пiд пояса й кинувся до дiрки, що в ту ж мить втягла його спину i хвостика. Таким чином зайчик став живою латкою, i смертельна небезпека минула, корабель помалу вирiвнявся, знову вступила в дiю система постачання повiтря - пiлот Менес не втратив самовладання i не випустив з руки пульта управлiння.

Пiд час катастрофи трапилася ще одна пригода, якої в сум'яттi i загальному переполосi нiхто не помiтив: коли корабель перехилився набiк, Ейнора стукнулась потилицею об стiну, голова її затряслася, повiки засiпалися i... очi розплющилися! Видно, удар щось зрушив i поставив на мiсце. Лялька ладна була кричати вiд радостi, подiлитися з усiма своїм щастям, але її радiсть одразу й розвiялась вiд несподiваної думки: "Зараз усi побачать, що я брехала, побачать, що в мене очi не блакитнi, а коричневi, як... як... ялинковi шишки!.. А коли Легарiя викаже ще одну мою таємницю, тодi... тодi... Краще було б менi згорiти на смiтнику!" Крiзь напiвопущенi вiї Ейнора обережно обдивилася навкруги, чи нiхто не помiтив, коли вона розплющила очi, i, впевнившись, що пасажири заклопотанi важливiшими турботами, полегшено зiтхнула.

– Гинемо!
– заверещала Легарiя.
– Я казала!.. Я попереджала!.. Тепер усiм кiнець! Катастрофа!

– Нiчого не розумiю, - прогув Твiнас, - я був задрiмав... де моя люлька?

– Ось, - вiдiзвався Кадриль, жива латка, - ось я її перехопив бiля самої дiрки!

– Друже, - хвилювався Китичка, - чи ти не вилетиш надвiр?

– Якось протримаюся, - зцiпив зуби зайчик.

– Корабель падає... я вiдчуваю...
– репетувала Легарiя.
– Непоправна катастрофа! Казала! Кiнець! Фiнал!

– Увага!
– пролунав, як завжди, спокiйний голос пiлота.
– Метеорит, уламок невiдомої планети, пробив наш корабель. Небезпека минула, усi системи в лiтаку працюють нормально, лише трохи збилися з курсу. Мiцнiше затягнiть захиснi пояси. Тому, хто заткнув небезпечну дiрку, виношу подяку.

Хвилювання вщухло, пасажири знову повсiдалися якнайзручнiше, тiльки Китичка не мiг усидiти на мiсцi.

– Друже, - знову запитав песик, - чи дуже тобi скрутно?

– Скрутно, - зiзнався Кадриль, - одначе не так, щоб треба було вимовити... знаєш що.

– Знаю, - серйозно кивнув головою песик i спробував уявити собi, як iзнадвору має тепер вигляд їхнiй космiчний корабель з виткнутим зайчиковим хвостиком. Картина була така смiшна, що у песика мимоволi вихопилося кихкотiння.

– Кi-кi...
– кiкнув вiн, засоромившись.
– О мiй друже, пусти тепер мене на своє мiсце.

Кадриль, не сказавши нi слова, тiльки замотав головою.

– Адже, - не вгамовувався Китичка, - менi буде легше, бо ти ж знаєш, з чого у мене хвiст.

– Знаю, - вiдповiла жива латка, - все одно я нiкуди не зрушу з мiсця, бо маю спокутувати свою провину, - бо ж таємно влiз у корабель.

– О, це вже твереза мова, - задоволене озвалася начальниця.
– Чого доброго, я зменшу тобi покарання, хоча повнiстю ти його не уникнеш.

– Ви...
– хотiла щось сказати начальницi Ейнора, але вмовкла i тiльки головою крутнула.

– Цiкаво, - загув Твiнас, - чим усе закiнчилося б, якби пiд час катастрофи з нами не було Кадриля, а натомiсть був життєво необхiдний чайник?

– Чайник, - пирхнула начальниця, - ще краще заткнув би дiрку.

– Одначе, - нагадав Кадриль, - чайник сам був з дiркою.

– Зате, - хитро примружив очицi Твiнас, - сумка без дiрок i чудово заткнула б дiрку.

– I... i менi таке прийшло в голову!
– вигукнув Китичка.

– Ото причепилися до моєї сумки, як смола!
– розсердилася начальниця.
– Мало я ще натерпiлася.

– Може, моя тапка пригодилася б, - запропонував Твiнас.

– Вона замала, - замотав головою Кадриль.
– Не турбуйтеся за мене. Я почуваю себе ось...
– Вiн хотiв весело ляснути лапками, але забракло сили.
– Менi зовсiм... добре... краще... бу... ти... не... мо... же...

Зайчика сковував холод: хвiст i спина зробилися як лiд, язик задерев'янiв, зуб не попадав на зуб, в очах потемнiло, i вiн упав би на пiдлогу чи, вiрнiше, поплив би у повiтрi, якби не примерз до країв дiрки.

– Друже, - вiдчув щось страшне Китичка, - що з тобою?

Вiн випiрнув iз-пiд пояса i кинувся пливти в повiтрi до Кадриля, але з усiх чотирьох плюхнувся на пiдлогу корабля.

– Увага, - повiдомив голос пiлота, - корабель сiдає на попутну планету. Ми повиннi залатати дiрку.

ПЛАНЕТА КВIТIВ

Що "Срiбну шишка" опускається, вiдчули й iншi пасажири: їх уже не пiдiймало до стелi, а ноги все мiцнiше впиралися в пiдлогу; речi, що розлетiлися по всьому кораблю, тепер, мов птахи i пташенята, повсiдалися на килимi пiдлоги. Ще хвилина-друга - i корабель неначе скочив на матрац i захитався. Коли хитання припинилось, дверцята вiдчинились i вниз опустили схiдцi. Пасажири поспiшали вiдстебнути остогидлi пояси i вирватись на свiже повiтря. Першою зi своєю сумкою викотилася начальниця Легарiя, Твiнас узявся вивести Ейнору, а Китичка кинувся до свого друга: