Чтение онлайн

– Добре, що нагадали, - перервав її пiлот.
– Ховаючись пiд ялинкою, я натрапив на дещо цiкаве. Давайте всi обдивимося.

ЗНАХIДКА ПIД ЯЛИНКОЮ

Пiлот пiдiйшов до нижньої гiлки ялинки, - до тiєї самої, що трохи довше видавалася за iнших, - i рукою в рукавичцi вiдхилив її вбiк. Усi, за винятком Ейнори, аж ахнули вiд несподiванки.

Пiд гiлкою стояв iграшковий, а може, й неiграшковий космiчний корабель!

– Оце так штука!
– вихопилось у Кадриля.

– Iз нашої машини, iз тiєї самої купи, - в один голос загелготали iграшки.

– Нi, - буркнув грубим голосом Твiнас.

– I менi, i менi вже прийшло в голову, чому нi!
– вигукнув Китичка. Адже у нього немає нiг, щоб прибiгти i тут заховатися!

– Не те, - посмiхнувся Твiнас, посмоктуючи люльку.
– Корабель майже новий, а таких нiхто не викидає. Крiм того, вiн дуже акуратно стоїть: гострим кiнцем угору, немов готовий летiти. Тепер подивiться ще уважнiше: гiлка, пiд якою вiн стоїть, в одному мiсцi здерта, кiлька гiлочок зламанi. З цього видно, що корабель, сiдаючи на землю, їх був зачепив.

– То вiн, - витрiщив очi Китичка, - прилетiв iз космосу?

– Найiмовiрнiше, - вiдповiв сищик.

– Мiй обов'язок, - промовив пiлот, - зайти всередину i роздивитися.

– А якщо, - запитала жаба, - всерединi ви знайдете страхiття?

– Оте, що реготало?
– додав Китичка.

– Мiй обов'язок зайти i подивитися, - холодно повторив пiлот.

Вiн дав потримати вiдхилену гiлку Кадрилю, а сам пiдiйшов аж до самого корабля i почав змiтати снiг, який, виявилось, прикривав схiдцi до дверей корабля. З одного боку схiдцiв був поручень, i, тримаючись за нього, пiлот почав пiдiйматися вгору. А всi, затаївши дух, стежили за ним i чекали чогось несподiваного й страшного.

– Може, треба сiрникiв, щоб присвiтити?
– пошепки запропонував Кадриль.

Пiлот мовчки захитав шоломом. I ось уже його рука в рукавицi досягає дверцят, ось натиснув... дверцята прочинилися, затемнiв вхiд... дверцята знову зачинилися... залишилась тiльки невiдомiсть... тiльки тиша, що її порушувало посмоктування люльки.

– Тепер я здогадуюся, хто реготав, - тихо промовив Твiнас.

– Хто? Хто?
– запитали всi.

– Той, хто хотiв вiдстрашити водiя од ялинки, щоб вiн не знайшов пiд нею космiчного корабля.

– Але хто ж вiн - "той"?
– запитав Китичка, пiдозрiло пiднявши нiздрю-квасолинку на тi таємничi дверцята.

– Цього вiдгадати не можу, - зiзнався товстий сищик, i в цю мить дверцята почали повiльно вiдчинятися.

– Скажiть, що там робиться?
– не витримала Ейнора, ледь клiпаючи вiями.
– Чому нiхто нiчого не пояснить?

– Прошу не хвилюватися, - став у дверцятах пiлот.
– Корабель зовсiм порожнiй. У салонi для пасажирiв стоїть четверо крiсел. У кабiнi пiлота я знайшов схему корабля та iнструкцiю.

– Схема? Iнструкцiя?
– iз поваги Китичка аж рота роззявив.
– А що воно таке?

– Це креслення i вказiвки, як керувати кораблем, - пояснив пiлот.
– Я пiлот турбореактивного лiтака, то хтозна, чи зможу я до кiнця зрозумiти цю модель, але спробую. Доведеться вам почекати.
– Вiн знову зник за дверцятами.

– Давайте повернемося до вогнища, - запропонував Твiнас, розповiдатимемо далi, щоб швидше минав час.

– А якщо, - неспокiйно оглянувся навкруги Китичка, - якщо вiзьмуть i повернуться господарi космiчного корабля?

– Велике дiло! То й що!
– вiдважно виставив уперед своє розiрване хутерце господар вогнища.
– Нiхто до їхнього корабля ще й не торкався. А якщо будуть чiплятися, то я як дам кочергою!

Усi весело засмiялися i знову обступили вогнище.

ЗНОВУ РОЗПОВIДI ПРО САМИХ СЕБЕ

Кадриль докинув у вогонь добрий оберемок хмизу, вогонь пiдскочив так високо, як нiколи, i всi знову зiбралися розповiдати про себе i послухати iнших, одначе думки всiх були за таємничими дверцятами, де самотнiй пiлот обстежує всерединi корабель. "Як воно буде? Що з того вийде?" - кожне питало себе.

– Говори, Ейноро, - першим отямився Кадриль.
– Вперед!

– Знай, твоя iсторiя така незвичайна, - промовив Китичка, - що нiкому i в голову не прийшло б, що таке могло трапитися!

– Далi моя iсторiя була ще незвичайнiша, - пообiцяла лялька.
– Та... на чому я зупинилася?

– Там, - пригадав Твiнас, - де забула замкнути шафу.

– Ах, так!.. Одного вечора таке трапилося, що прибиральниця, стерши з полиць пил, вийшла й забула замкнути шафу...

– Ось як?
– здивувалася жаба.
– Ти така ще молода, а вже з ознаками склерозу. Адже ти ранiше казала, що дверi забула замкнути вихователька.

– Хай буде вихователька, якщо цього треба для твого показника або для порядку денного, - гордо вiдрiзала лялька.
– Хтось витер пил вихователька, прибиральниця, куховарка чи прачка - i забув замкнути шафу. Цього я тiльки так довго й чекала! Бачте, я остаточно вирiшила втекти, будь-якою цiною вирватися iз тiєї скляної коробки, тому незабаром я вже одягла подорожнє вбрання, взула спортивнi хромовi черевички, не забула навiть шовковi рукавички...

– Шовковi рукавички до дорожнього костюмчика i спортивних черевичкiв?!
– поглузувала жаба.
– Ну й смак! Фе!

– Рукавичок я не надiвала, а несла у валiзi разом з бальною сукенкою i коштовностями, шановна жабо, - дуже холодно вiдповiла Ейнора, - попросила б вас "фе" покласти в свою сумку, менi воно не потрiбне.

– Кi-кi-кi, - не стримався песик.

– Чiпляючись з полицi на полицю, я вибралась iз шафи, - розповiдала далi Ейнора, - i рушила в невiдомий свiт, який я так хотiла побачити зблизька. О, коли б я знала, якi тяжкi чекали на мене випробування, я спутала б собi ноги оцим шнурочком, - вона сiпнула за шнурочок для черевикiв, що ним була пiдв'язана у неї нiчна сорочка.

– Ти все сказала?
– запитала жаба.

– Звичайно, не все!
– вiдрубав за ляльку Кадриль.
– Говори, Ейноро, слухаємо тебе всi до одного!

Вiн знав, що каже: скоса позираючи на дверцята корабля, зайчик помiтив, що вони трошки прочиненi - хоч пiлот i вивчав схеми та iнструкцiї, вiн теж хотiв послухати Ейнору.

– Дякую, - кивнула лялька Кадрилю.
– Отож вибралась я iз шафи, вистрибнула в свiтлицi у вiкно, перелiзла через паркан дитячого садка й подалася свiт за очi... Блукала я вулицями i площами, заглядала у вiтрини, на статуї i колони - все менi було нове, i я не могла навтiшатися волею... Та не звиклi до ходи ноги швидко стомилися, валiза вiдтягувала руку, новi черевички нестерпно тиснули... а тут де взявся худий бездомний собака...