Чтение онлайн

– З усiма трапились пригоди, - вiдрубав Твiнас, - а зараз треба спасати Ейнору.

Товстун, видно, був страх занепокоєний, його очицi усе спинялись на ручцi Ейнори.

– Вперед!
– пiдскочив угору на всiх вiтрилах Кадриль.
– Може, у кого є довга тичка? Я, розiгнавшись, миттю долетiв би до Ейнори.

Тички, звичайно, нi в кого не було.

– Може, принести велику лампу, поставити - i тодi можна буде залiзти, - знову збуджено запропонував Кадриль, та, щось страшне пригадавши, увесь затрясся: - Нi, нi, може знову напасти. Коли б ви знали, яка страшна пригода...

– Про страшнi пригоди давай пiзнiше, - знову перегув його Твiнас.
– Ми повиннi вiдгадати головоломку, як досягти дверей корабля!

Всi четверо задрали голови й дивилися на високий порiг. Твiнас безнадiйно смоктав люльку, Кадриль застiбав таємну кишеньку - адже всю дорогу таємне мiсце було розхристане, пiлот рукою потирав вдавлену мiсцину на шоломi - мабуть, у нього болiла голова, а Китичка повертав свiй облiплений пластиром писок то до одного, то до другого, збираючись щось сказати, але не смiючи.

– На однiй картинцi...
– почав вiн i замовк, боячись, що його засмiють.

– Тобi знову прийшло в голову?
– запитав Кадриль.

– На однiй картинцi, - повторив песик, - я бачив осла, собаку, кота i пiвня.

– Бременськi музиканти?
– бадьоро запитав Твiнас, примруживши очицi.

– Так, - кивнув головою Китичка.
– I менi прийшло...

– Ясно, - сказав сищик.
– Лiзьмо один на другого.

– Оце тобi!
– ляснув лапами Кадриль.
– Наш Китичка - справжнiй винахiдник!

Песик вiд радостi аж спалахнув i повними вдячностi очима подивився на свого друга. Тiльки чому хутерце у нього таке скуйовджене, а таємна кишенька так криво застебнута, чому у нього такi запалi щоки? "Часом не попав вiн у бiду там, за обрiєм?" - захвилювався песик, та мандрiвники вже почали вилазити один на одного.

– Позаяк я найтовщий i найнезграбнiший мiж усiма вами...
– почав Твiнас.

– Товстуватий i незграбнуватий, - поправив, як завжди, Китичка.

– ...то я стану внизу, замiсть осла, - кiнчив Твiнас.

– А позаяк я лiзти високо не можу, то буду бременським собакою, пришкутильгав до нього Китичка.

– Кiт, - тiльки й вимовив пiлот.

– Кукурiку!
– заспiвав Кадриль.

Найважча доля дiсталася, звичайно, Твiнасовi, та товстун так переживав за Ейнору, що вiн мiг би пiдняти на собi всю "Срiбну шишку"! Нелегко довелося i Китичцi: обiпертись на покатi плечi пiнгвiна забинтованими лапами. На Китичку мав вилiзти пiлот, а Кадриль визвався миттю вистрибнути на плечi пiлотовi, бо йому було занадто високо. Отож повинен був вийти справжнiй цирковий номер, i коли б не тяжкий стан Ейнори, то всiм було б з чого посмiятися.

Всi троє зiбралися докупи i, один одного пiдiймаючи та пiдтримуючи, почали лiзти вгору. Нарештi лишилося чекати, як вистрибне Кадриль.

– Уперед!
– гукнув Кадриль сам собi, розiгнався i вихором вилетiв пiлотовi, та не на плечi, а на шолом i, перевернувшись, бухнув на землю, зваливши i всю трiйцю.

Знову треба було починати заново. Коли трiйця сяк-так стала на мiсця, Кадриль краще розрахував стрибок i вiдразу поцiлив пiлотовi на плечi. Тримаючись переднiми ногами за шолом, вiн витягнувся i ось-ось був би схопився за порiг, та знову виникнув безлад, i всi попадали на землю - на цей раз через Твiнаса.

– Тапка, - виправдовуючись, промимрив товстун.
– Поки я її прилаштую, ви перепочиньте.

Всi посiдали пiд "Срiбною шишкою", а Твiнас пiшов з другого боку лаштуватись. Нарештi Кадриль дочекався слушного часу розповiсти про свою страшну пригоду.

– Коли б ви знали, - почав вiн, - що зi мною трапилося бiля цiєї лiнiї, коли...

– Кадрилю, - раптом погукав його iз-за корабля басок Твiнаса, - мерщiй допоможи менi!

– Зараз, - скочив з мiсця Кадриль, по думки дивуючись: "Оце тобi знову не закiнчив - як Китичка свою пiсеньку".

Твiнас чекав його якийсь збентежений i смоктав люльку.

– Що допомогти?
– нагнувся до танки Кадриль.

– Слухай, - тихо-тихо зашелестiв йому у вухо товстий сищик, - я маю тобi дати одне таємне завдання. Чи ти згодився б його виконати?

– Звичайно!
– палко запевнив зайчик, зрадiвши i таємницi, i тому, що йому її довiряють.

– То слухай, - ще тихiше зашепотiв товстун, - коли ти залiзеш у корабель, поклади Ейнорi на очi оцю рiч.
– Вiн подав Кадрилю рукавичку.

– Буде зроблено так, що комар носа не пiдточить!
– пообiцяв Кадриль, засовуючи рукавичку в таємне мiсце.
– Тiльки хочу запитати...

– Нiчого не питай!
– суворо попередив Твiнас.
– Домовились?

– Мовчатиму як риба!
– змовницьки зашепотiв Кадриль i, пiдморгнувши, дуже голосно запитав: - Ну як? Тепер тапка тримається?

– Дуже добре тримається, - так само голосно вiдповiв Твiнас.
– Дуже дякую за допомогу. Можемо повертатися до роботи.

Четвiрка знову почала готуватись пiдiйматися вгору. Ось уже й Кадриля винесло на плечi пiлотовi, вже вiн схопився за порiг i нарештi опинився у кораблi. Вперше в своєму життi зайчик виконував таємне, зовсiм таємне доручення. "I навiщо це потрiбне?" - не мiг вiн зрозумiти, кладучи непритомнiй Ейнорi на очi рукавичку. Хiба ж Твiнас мiг видати йому таємницю Ейнори, хiба мiг сказати, що кожен, хто опритомнює, насамперед розплющує очi? Так сталося б i з Ейнорою: вона сама, навiть не вiдчуваючи, пiдняла б повiки, розплющила б очi, i її обман вийшов би з ганьбою на свiт.

ЕЙНОРА ОПРИТОМНIЛА

Прикривши Ейнорi очi, Кадриль струснув її за плечi.

– Ой, - застогнала вона й розплющила очi.

Чималенько часу минуло, поки Ейнора збагнула нарештi, що трапилось. А зрозумiвши, знову заплющилась, щоб довго-довго не пiднiмати повiк. Пiсля того, що лялька побачила в кабiнi пiлота, вона нiколи в свiтi не могла б видати, що вона зряча, нiколи в свiтi, нiколи!.. Правда, мучив сумнiв, чи вистачить у неї сили й далi прикидатися такою наївною, чи зможе вона спокiйно слухати голос Менеса, стерпiти його дотик до неї - тепер, коли вона знає ще одну таємницю, таємницю його кабiни? Та Ейнора пригадала обпеченого Китичку без носика, смiливого одновухого Кадриля, одноногого, з добрим серцем Твiнаса, пригадала випробувану скрутою дружбу i готова була все-все витерпiти, щоб тiльки порятувати товаришiв вiд нещастя, яке на них чекало.

Поки вона все обмiрковувала, Кадриль натиснув на кнопку i схiдцi спустилися вниз. Першим убiг пiлот; Ейнора виразно чула його квапливi кроки, як вiдчинилися дверi кабiни, клацнув замок: Менес зачинився. Пiсля цього почулося незграбне шльопання, i до лоба доторкнувся кiнчик крила.

– Вам уже полегшало?
– прогудiв басок пiнгвiна.

– Вже... напевне, вже...
– вiдiзвалася Ейнора, стягнула з очей те, чим вони були прикритi, i сiла. Раптом вона здригнулась i вся напружилася: дверi в кабiнi вiдчинилися, зачинились i наблизились кроки. Прохолодна шкiряна рукавиця провела по її руцi, по тiй самiй руцi, яка так довго звисала в дверях корабля.