Чтение онлайн

– А чи я мiг би, - попросив песик, - помацати ручку iграшкового пiстолета? I подивитися на хлопавки?

– Ну й сказав!
– Кадриль навiть вiдкинувся на спинку крiсла.
– Це не iграшковий пiстолет, а справжнiсiнький револьвер. I заряджений вiн не хлопавками, а кулями! Пах - i готово!

– Ого...
– скривився песик.
– Який ти!..

– Це ще не все.
– Кадриль кинувся до срiбної ручки. Вiн, трохи хвилюючись, сiпнув ручку на себе, i вiд стiни щось вiдокремилось - кришка чи не кришка, а опустилось i стало чудове крiсло з вузеньким столиком спереду. Бiля столика було приладнано дзвiночок, пляшечку з освiжаючим напоєм, ланцюжок для олiвця, футлярчик для записної книжечки та iншi речi, необхiднi, щоб командувати. Мандрiвники здивовано стежили, як командир зайняв свiй пост i прив'язався захисними поясами, гарно прикрашеними зiрочками.

– Це... знущання... надi мною... я... протестую...
– простогнала Легарiя i знову заридала, витираючи краєм накидки сльози.

Кадриль вiдстебнув планшетку, поторкав схему, витяг записну книжечку й олiвця, прикрiпив їх до столика, старанно застебнув планшетку, поправив шапку i оглядiв пасажирiв. Китичка дивився на нього i очей не зводив, вiї у Ейнори тривожно тремтiли, а личко горiло вiд нетерпiння: вона чекала вiстей iз кабiни пiлота. Люлька Твiнаса знову була прилипла до стелi - лише порожнiй дзьоб вiд здивування був роззявлений. А Легарiя все схлипувала, все плакала.

Кадриль хотiв подзвонити в дзвiночок, щоб вона вгамувалась, та посоромився.

– Прошу уваги, - заговорив вiн до пасажирiв.
– Є важлива i не дуже хороша новина.

– Яка новина? Кажи швидше!
– пiдганяв Китичка.

Всi мандрiвники занепокоїлись.

– Поспiшати теж нема чого, - попередив колишнiй гарячка.
– Ми повиннi гуртом порадитися,, що нам робити далi.
– Тут вiн не витримав, щоб трохи не прихвастнути: - Пiлот Менес пропонував менi одному вирiшити, але я хочу знати думку всiх.

– Дуже правильно!
– пiдтримала Ейнора.

– Ось який мiй друг!
– засяяв вiд гордостi Китичка.

Ображена Легарiя захлипала на все горло, i командир змушений був задзвонити дзвiночком:

– Попрошу тишi!

Вiн терпляче почекав, поки всi заспокоїлися, i заговорив далi:

– Ви вже знаєте, що метеорит збив наш корабель з путi. А тепер вiн i зовсiм згубив... загубив...
– Кадриль хвилю подумав i згадав: ...орiєнтир.

– Але я не знаю, що воно за орiєнтир, - наївно зiзнався Китичка. Поясни менi, друже.

– Орiєнтир - це... це... такий знак, який показує путь, - насилу знайшов вiдповiдь командир, трохи незадоволений, що песик задав йому таке важке запитання.

– Тодi виходить, - не вгамовувався Китичка, - що значок випав iз корабля i тому ми його згубили, правда?

Кадриль аж упрiв i зсунув з лоба шапку. Ну й Китичка! Через свою нетямучiсть зробить дурнем iншого!

– Не зовсiм так, - вiдповiв командир.
– Згубити орiєнтир - це значить... значить...

Несподiвано йому прийшла допомога.

– Китичко, - вiднявши вiд очей мокру накидку, втрутилася Легарiя, який ти нетямущий! Якщо було б сказано "згубили шлях", то ти знову запитав би, чи шлях не випав iз корабля, як носовичок з кишенi...

Китичка, наче йому хто дав по писку, ледве не полiз пiд крiсло, а командир поволi пояснював далi:

– Не маючи орiєнтира, пiлот летить наослiп, i може статися так, що ми не лише нiколи не долетимо до Тандадрики, але й загинемо. Тому ми повиннi вирiшити: чи летимо далi, чи повертаємось назад. Чекаю вашого офiцiйного рiшення.

– Оф... офiцiйного? Що воно таке?
– знову мимохiть бовкнув Китичка.

На цей раз Кадриль розсердився не на жарт: цей Китичка просто непоправний! Задає i задає запитання... Та вiдповiсти треба було, i вiн знову замекав:

– Офiцiйне - це... це... ммм... таке рiшення, коли...

Допомога знову прийшла звiдти, звiдки командир найменше сподiвався.

– Справдi так, - сказала Легарiя, вже висушивши свої сльози, офiцiйне рiшення, коли всi прилюдно висловлюють свою думку.

Здивований Кадриль вдячно поглянув на колишню начальницю, яка так, без жодного користолюбства, простягла йому лапу допомоги.

– Отож кажiть свою думку. Пiлот чекає на остаточне рiшення.
– Вiн узяв олiвця й розгорнув записну книжечку, хоча i сам не знав навiщо.

Час минав, але всi мовчали: може, мандрiвникiв налякав блокнот з олiвцем, а може, слова: "Офiцiйне рiшення". У командира упрiла потилиця, i, щоб заспокоїтися, вiн трохи вiдпив освiжаючого напою.

– Шановний командире, - почала Легарiя, - чи не буде нахабством, якщо я запропоную скористуватися вже випробуваним напрямком годинникової стрiлки?

– Нахабством не буде, - кивнув командир, i Легарiя сказала:

– За стрiлкою починає Ейнора.

Ейнора прикусила губу, щоб не вихопилося лихе слово на адресу жаби.

– Ейноро!
– квапив командир i навiть стукнув олiвцем по столу.

– Пропоную.
– сказала Ейнора, - нiколи не повертатися i летiти далi, хоч би що там було!

– Пiнгвiне Твiнас!
– звернувся командир.

– Як на мене... я приєднуюся до думки Ейнори...
– I, блиснувши очицями на Ейнору, яка м'яла в руцi рукавичку, додав: - Летимо далi.

– Мандрiвнику Китичко!

Слово "мандрiвник" iз уст друга вкололо песика, наче голкою, але вiн почував, що завдав клопоту командировi своїми нерозумними запитаннями, отож одразу вiдiзвався:

– Я пропоную...

Вже ладен був сказати "летiти далi", як в уявi постала заснiжена галявина в лiсi, затишне потрiскування вогнища, по-хазяйськи складений хмиз i велика тепла шапка, в якiй вони з Кадрилем - наче лелечата в гнiздi по-дружньому весело теревенять, смiються, погойдуються. Нiколи не було i хтозна, чи може бути краще десь, як там, серед бiлих наметiв снiгу, мiж високими таємничими соснами, бiля своєї ялинки, що краща, нiж на картинцi!.. А дзвiночок з крижаним сердечком, а пiр'їнка з синiм боком, а шалений їхнiй танок серед ночi!.. Як хороше вони дружили, як хитро придумали таємничу кишеньку, а вiн довiрив друговi вiршика про Кiкiлiса, який обсмалив дзьобика... А коробочка сiрникiв з гребiнчастим пiвником на нiй... Коробочка сiрникiв тiльки для того, щоб пiдпалити хмиз, а не всю чужу планету! Боже, боже, як їм обом було там хороше, i не пекла його страшна провина, i не було лютiшого звiра, нiж бульдог Гог... Ах, були б вони дочекалися, поки розтане снiг, були б обжилися в зеленiй гущавинi - як на однiй картинцi гномики, може, й хатку збудували б, ще гостиннiшу, нiж у їжака, з сердечками на вiконницях...

– Мандрiвнику Китичко, чекаємо вашого офiцiйного рiшення!

"Вашого рiшення"...
– жалiбно зiтхнув Китичка. А там, бiля вогнища, Кадриль йому був сказав: "Щоб я бiльше не чув нiякого "ви"!

– Пропоную, - тихо промовив Китичка, - повернутися назад.

Командир вiд несподiванки аж олiвця випустив iз лапи, вiн сторч повис на ланцюжку. Оце тобi! Оце рiшення його друга! Це вже справжнє свинство!

– Це ваша остаточна думка?
– зайчик суворо подивився на Китичку.