Про відважного Барвінка та коника Дзвоника, Чалий Богдан

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Чалий Богдан

Шрифт:

— Його Батьківщина - Це Гнатів город. Осот — до Тхоряки: — Ану, не сиди! Направ довгоносиків Зграю туди! Щоб з того городу, Де ріс богатир, Лишилась руйнація - Мертвий пустир!..

Розділ восьмий

Хлопчик живе у Ромащиній хатці,

В світлій, веселій, окремій кімнатці. Ось що подумав Барвінок Хрещатий: «Скоро Осота піду воювати. Треба поправити трохи здоров’я, Дуже ж велику дорогу пройшов я. Тиждень чи два у Ромашки спочину. Потім на царство Осотове двину».

Йде у маляток усе по порядку; Рано уставши, роблять зарядку. Потім біжать умиватись до ставу. Потім Ромашка готує страву. Страва виходить смачна і здорова. Хлопчик рубає сокирою дрова. Повно наклав їх уже в комірчині. Весело так працювати хлопчині! Знову Ромащина тиха оселя Стала привітна, ясна і весела. У квітнику, на городі, в садочку — Всюди порядок, у кожнім куточку. Дзвоник пасеться в зеленому лузі. Кличуть увечері коника друзі. Спритний Барвінок, хоча це і важко, Їздити верхи навчає Ромашку.

Кінь виривався, брикався спочатку. Та помалесеньку звик до дівчатка. Так і навчилася дівчинка-квітка Їздити верхи, як справжня джигітка. Прилетіло Сонечко, Сіло на віконечко, Заспівало дзвінко: — Гей, не спи, Барвінку! Я літало над полями, Над зеленими лугами — Що там робиться сьогодні! Сунуть хмарою — голодні. Люті довгоносики, Наче ті барбосики. Ще й реве Орда носата: — На город ідем До Гната! Поїмо всі буряки, Постинаєм огірки. Там, де пройдем Ми, моторні, Штурпачки лишаться чорні! Довгонос найголовніший Їм кричить: «Носи не вішай! Вище ногу, ширше крок! Гей, рубай, тягни носок!» Стало ясно все Барвінку, Він не думав ні хвилинки. На коня негайно сів І до лісу полетів. Просить Дятла, добру птицю: — Бий скоріше блискавицю: «Птахоферма. На Сідало П’яте. Виручай мене, Півнику-брате! Йде в степу довгоносяче військо, Біляі вашої ферми вже близько. Сунуть хмарою злі супостати. Хочуть дідів город зруйнувати». — Гей,— як кукурікне Півень зозулястий: — Курочки! Городу Не дамо пропасти! Сокотіти годі, Підемо всі чисто У широке поле Довгоносих їсти!

Розвернулись кури Широченним строєм. Півень генералом Ходить перед боєм. Він дає поради Молодим курчатам. Як їм довгоносих Треба зустрічати. ...Суне військо враже По курній дорозі. Атаман пихатий Певен в перемозі: «Проведу успішно Знищення городу — Від царя одержу Добру нагороду. Я блискучий орден Почеплю на шию». Але раптом кури Обірвали мрію. Як напали зліва, Як напали справа! Бачить Довгоносик, Що погана справа. — Заривайтесь в землю! — Він гукнув щосили. Половину війська Кури вже поїли. Кури розправлялись Люто з ворогами.

Із окопів клятих Вигребли ногами. Луплять літні кури. Б’ють малі курчата. Довгонос найстарший Кинувся тікати. Це побачив Півень Із своєї гірки. Зразу ж атамана Ухопив за шкірку. Потім ним як бахнув Об тверду дорогу! Знайшли з атамана Тільки задню ногу. Добру Довгоносик Має нагороду... Ото нехай знає, Як робити шкоду! Над царством Осота Сорока кружля. Вертлява сорока Гукає здаля; — Гей, царю Осоте, Страшна новина; Тобі не вдалася З городом війна!

Лунає над нивами Курячий сміх. Там кури пожерли Солдатів твоїх. Почувши цю звістку, Підскочив Осот. Від царського крику Затрясся весь дот. Цар вдарив ногою Жука-співака, Роздер на шматки Циркача-павука. Бридкий і слизький Підлабузник Черв’як Під троном сховався, Від жаху закляк. З баюри напившись Сирої води, Цар вигукнув грізно: — Тхоряку сюди! Метнулися слуги — Тхоряка прибіг, Припав своїм писком Цареві до ніг. А цар його в боки Підборами б’є: — Фельдмаршале, дурню, Де військо моє? На царських хлібах Розкохав ти пузце. Лежиш, ледацюго, І трощиш м’ясце! Чому ти війська Особисто не вів? Ти вмить розігнав би Курей і півнів.

Який ти фельдмаршал? Ти просто свиня. Знімаю із тебе Високе звання! Весь вік пам’ятатимеш Гнатів город! — І здер еполети З Тхоряки Осот. — Іди підмітайлом. Бери помело. Щоб духу тхорячого Тут не було! Поліз від Осота Обідраний Тхір. Узяв помело. Впорядковує двір І дума: «В яку ж я Халепу заліз». — Стривай же Барвінку! — Шепоче під ніс.

Розділ дев’ятий

Три дні і три ночі лютився Осот. Найважчих думок передумав сто сот. Як бути з Барвінком? Якщо він не вмре, То прийде у царство і скарб забере. Він, кажуть, могутній, він справжній гігант, Недаром тікав будяків ад’ютант. О ні, недаремно на нім опеклись Звитяжний Захрюка і стріляний Лис. Він, кажуть, гуля на баскому коні. Не тоне в воді, не горить у вогні. ...Тремтіло все царство жуки й павуки — Усі поховалися в нори й дірки. Не дивно! Чи ж може там бути базар. Де думає думу розгніваний цар? Забули сказать ми,— при царськім дворі Служили три дами, мадами старі. Найзліша була серед них Кропива, Що мала у царстві великі права. А друга мадам —то глуха Лобода, Цареві — опора, підлеглим — біда! Між них найхитріша була Блекота. Підступна і підла, на вигляд свята. Дізнавшись, що цар вже три ночі не спав. Змарнів, почорнів, очманів, занепав, Мадам Блекота ще ні світ ні зоря Пролізла, мов шило, в покої царя. Прийшла і сказала: — мій царю ясний, Три дні і три ночі сидиш ти сумний... Нічого не п’єш і, либонь, не їси. Іще, боронь боже, і дуба даси! На кого ж покинеш ти царство своє? Скажи, що спокою тобі не дає? Скривився Осот і сказав Блекоті: — Я скрути такої не знав у житті! Могутній Барвінок гуляє в степах, Такий богатир, що подумати страх. Тепер він в хатині Ромашки живе. Задумує щось проти мене нове! Мій скарб забере і завалить мій трон... Ти кажеш — не сплю! Та який же тут сон? — Хи-хи,— запищала мадам Блекота.— Сказав би раніше,— це справа проста. Давно мене викликать треба було б. Не лізли б від думання очі на лоб. Тут хитрість потрібна і розум тонкий... — А в мене, — цар гаркнув, — хіба не такий? — Тонкий,— відказала йому Блекота.— Звичайно, тонкий, але тонкість не та! У тебе — тонкий наче шерсть у Тхора, А треба такого, як ніс в комара! Забудь же, о царю про горе й біду,— Я нишком Барвінка зі світу зведу. Осот аж підскочив: — Ну, добре, стара! Бажаю ні пуху тобі ні пера!

***

Барвінок живе у Ромащиній хатці, В світлій, веселій, окремій кімнатці. Він порядкує в саду й на городі. Доки не скаже дівчинка: «Годі».

Тож від життя трудового такого М’язи залізними стали у нього. Як замовкає увечері пташка. Книги несе на веранду Ромашка. Тихо читає про всякі пригоди. Твори Жюль Верна і дяді Неходи. Вірші Бичка або книги Майн Ріда, Казку про курочку, бабу та діда. Слуха Барвінок уважно, охоче — Хлопчик цікавий, знати все хоче. Потім до ранку він спить, як убитий... Так і живе чоловік працьовитий! Якось увечері в пізню годину Кроки почулись чиїсь біля тину. Входить у двір хтось, в віконечко стука: — Людоньки-люди! Яка ж мені мука! Як мені важко, як мені тяжко... — Кинулась враз до віконця Ромашка, Бачить: стоїть на подвір’ї бабуся. — Може, хоч тут я водички нап’юся... Бо ж не пила я із самого ранку... — Виніс Барвінок з водичкою склянку. Баба схопила ту склянку руками. Жадібно плямка сухими губами. Випила, мовила: —Дякую, дітки! Дуже ви гарні, мої малолітки.— Добра Ромашка з поштивим поклоном Винесла два пиріжечки з пасльоном. Щедрий Барвінок бабусі в торбину Бублик поклав і печену рибину. Шепче бабуся: — Спасибі за шану. Зараз і я у пригоді вам стану.— (Вузлик розв’язує в чорній хустинці) Нате вам, дітки, й від мене гостинця! Взнаєте, любі, який він чудовий. Я вам дарую листочок медовий. Більш вам не треба трудитись, робити, Меду в нім повно, лижіть його, діти... Мед із листочка весь час виступає. Більшого дива на світі немає! Хоч до медку я й сама уже звикла,— Якось відвикну...— Сказала і зникла. Хлопчик листка заходився лизати. Слова від щастя не може сказати. Медом обмазав обличчя і вуха. «Досить лизати!» — Барвінок не слуха. Як нализався, напився водиці, Мовив; — На біса ми будем трудиться? Більше не буду виходити з хати.

Скарбу якого ще треба шукати? З ранку до ночі лежатиму в ліжку, Меду захочу — будь ласка, хоч діжку! От заживем ми на славу, Ромашко! Більш не вари ані супу, ні кашки.— Плаче Ромашка: — Яке ж ти ледащо! Ти ж без роботи зведешся нінащо! — Хлопчик своєї: — Все праця та праця! Можу й без неї медку нализаться... Ще щось хотіла Ромашка сказати,— Хлопчик утік до своєї кімнати. Меду наївся, заснув як убитий. Медом обмазаний, пухом укритий. Дівчинка стукала довго у двері,— Став ледацюга глухіший тетері. І догадалася дівчинка бідна: То була баба лиха і єхидна.

***

Гей, при лужку, при лужку. При широкім полі Коник Дзвоник по траві Шкутильга поволі... Занудився бідний кінь, Голову повісив. Скільки лиха наробив Цей листочок бісів! Спить Барвінок день і ніч, Став товстим, як бочка. Пити воду раз у раз Ходить до ставочка. Після меду ж та вода П’ється з апетитом! Від безділля хлопець став Кволим і сердитим. Він Ромашці вже не друг, Дражнить, ображає. У нероб і ледацюг Совісті ж немає! Він не хоче визнавать Жодного порядку. Умиватись перестав. Кинув фіззарядку. А буває, вийде вдень. Проти сонця ляже, — Відганяй від мене мух! Дівчинці накаже. То куняє, то хропе, А Ромашка плаче; — Ти ж себе занапастив, Дорогий козаче! Встав Барвінок уночі, Протирає очі. Мед пече у животі. Хлопчик пити хоче. Тільки ж важко уставать. Лінь із ніг валяє. Ні краплиночки води Поблизу немає. Довго чухався малий, Очі тер запухлі. Потім вирішив води Принести у кухлі. Бо відро, мовляв, важке, Відтягає руку... Вийшов сонний із воріт — Ні душі, ні звуку... Чорні тіні навкруги. Місяць — на край неба. Страшно якось так іти — Списа взяти треба. Півгодини серед дров Він шукав ту зброю. Ой, до чого ж ти дійшов, Дорогий герою! Сів Барвінок над ставком. Зачерпнув водиці. Випив кухоль і приліг У м’якій травичці. Десь тополя шелестить Перемитим листом, Сяють-грають небеса Золотим намистом. Голубий туман приліг Спати у долині. Де ще ночі є такі, Як на Україні? Не минуло ще, либонь, І п’яти хвилинок. Ткнувся носиком в траву І заснув Барвінок. — Що ж ти робиш, друже наш, Як тобі не сором! — Раптом жаби у ставку Закричали хором. Аж нагнувся очерет. Ніби з переляку. Вийшов місяць із-за хмар. Освітив... Тхоряку, Йде Тхоряка, наче тінь, Міряє по кроку. Величезне помело Звисло біля боку. Сім ночей він чатував Поза крутояром,

1 2 3 4 5 6 7

Поделиться с друзьями:

Чтение онлайн

КНИГИ

АВТОРЫ

ЖАНРЫ

Деловая литература

Детективы

Детские

Документальная литература

Дом и Семья

Драматургия

Жанр не определен

Компьютеры и Интернет

Любовные романы

Научно-образовательная

Поэзия

Приключения

Проза

Прочее

Религия и эзотерика

Справочная литература

Старинная литература

Техника

Фантастика

Фольклор

Юмор

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Чалий Богдан

Шрифт: