Щоденник моєї секретарки
Шрифт:
А дідові посилки все-таки приходили — звісно, в межах дозволеного. Бабуся саме для цього регулярно переїздила через кордон Молдови в Україну, плутаючи сліди. «Іду якось з посилкою в руках, — розповідав дід. — А що там в посилці? Цибуля, часник, те, що в Сибіру дорожче за золото. А назустріч — він із своїм молоточком. І якось мені жаль стало — яка — не яка, людина все-таки. Взяв я пару цибулин, часничину і простягнув — бери, мовляв, чоловіче».
В’язні у таборах зазвичай не схильні до зовнішнього прояву емоцій. Крім того, давно це було, багато що стерлося з пам’яті — чи з цих причин, чи з якихось інших дід не міг докладно описати, як зреагував Харон на цей царський подарунок. Єдине — що не сказав жодного слова, навіть не подякував.
Він підійшов до діда тільки наступного дня: «Ти, Іване, — хороша людина, — сказав він. — І тому коли ти помреш… — саме так: не „якщо“ а „коли“, бо янголи смерті знають свою справу. — Коли ти помреш, я тебе не кину серед лісу, як усіх. Я тебе закопаю».
Така от історія.
Яким же дешевим цирком після цього виглядають мої нинішні переживання! Що ми боїмося втратити? Гуманоїди, менти, Паша — тарганячі перегони. Жабомишодраківка, як називає це Мирослав.
Та тут же проблема не у страху — заперечую я сам собі. Тут ідеться про відповідальність.
Можливо. Але давай порівняємо рівень можливих наслідків! Порівняємо і зрозуміємо, що найстрашніший апокаліпсис, який ти собі намалював, — це дитяча трагедія. «Похорон ляльки» з дитячого альбому Чайковського. Гуманоїди, Ірка, навіть Олесь. Це все можна, а головне, треба пережити, перетравити відповідно до природних циклів — страх, удар, біль, одужання, забуття. Робити все, що можеш, і терпляче чекати, що з того вийде. Здається, саме так свого часу вижив мій дід Іван.
До речі, дідова війна за міську лазню завершилася успіхом. Врешті-решт ту таки відкрили. Щоправда, люди не побачили там жодних слідів обіцяного ремонту. А втім, наша родина вже звикла митися вдома — взимку тепліше, а влітку завжди виручить вірна кобиця.
Геніальний винахід все-таки.
Подивіться на моє обличчя, прислухайтесь до моєї дикції, це 1/100 тієї проблеми, яка в мене була. Подивіться добре, щоб з вами цього не сталося! Бо це не проблема кулінарії, це не проблема їжі, як це пробує хтось трактувати… Друзі, сьогодні не йдеться про кухню буквальну, мова про українську політичну кухню, де замовляються вбивства!.. Пригадайте, як у цьому залі у 1998 році ходив Вадим Петрович Гетьман живий. Хто його вбив? Президент Кучма заявляв, що це питання його честі, що генпрокурор дасть відповідь, хто вбив. Проходить час — відповіді немає… В 1999 році тут ходив В'ячеслав Чорновіл, хто його вбив КАМАЗом ми начебто не знаємо… У 2000 році на тому балконі сидів Георгій Ґонґадзе і вів політичний репортаж. Хто йому відрізав голову?.. Два з половиною роки в цьому залі ходив Олег Олексенко, хто його отруїв? Чотири тижні назад серед нас ще був Алік Асланов, який за останні 7,5 гривень, останню позичку в своєму житті, купив літру бензину і спалив себе. Хто його вбив?
Кандидат у президенти Роман Козак запустив новий ролик, спрямований на дискредитацію Віктора Ющенка. У ролику, який у вівторок був показаний по каналу СТБ, Козак обіцяє, що в разі перемоги Ющенка вони разом витіснять російську мову з України.
Керівник слідчої комісії з розслідування отруєння Ющенка у ВР: «… Може загинути хтось із кандидатів в президенти, може бути все, що завгодно».
Віктор Ющенко виграє перший тур у Віктора Януковича з рахунком 38 % на 26 %, при цьому показники у кожного з кандидатів можуть коливатися в межах 3 %. Такий прогноз на прес-конференції у вівторок оприлюднив керівник фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс» Олександр Вишняк.
— Ну добре. Давай підемо за найгіршим сценарієм, — Паша відкинувся на широку спинку офісної канапи. — Які документи з моїм підписом у них є?
Ми розташувалися навколо журнального столика для приватних нарад. Приватність була підвищеною — йшлося про гуманоїдів, які сиділи в міліції.
— З твоїм — навряд чи, — зауважив я.
— А з моїм? — жалісно запитала не перша, але й не друга людина в країні, Віталік на прізвисько Міністр.
Я не знайшов чим заспокоїти шановного урядовця. Адже робота керівника міністерства полягає саме в тому, щоб весь час щось підписувати. У цьому навіть є певний кайф, коли на стіл лягає шкіряна тека з документами. Щоправда, потім, коли вона раптом опиняється у слідчого, процес набуває зовсім іншого забарвлення.
— Справа не в підписах, — моя задача полягала в тому, щоб спонукати хоч когось до практичних дій, а для цього Господь не передбачив іншого способу, як добряче налякати. — Справа в тому, що вони розкажуть, де саме треба шукати. І що саме шукати. А документи знайдуться. Так само, як свідки, епізоди та інша доказова база.
— Добре, — Паша не любив, коли нагнітали ситуацію. — Що ми можемо зробити? — Він виразно подивився на четвертого учасника наради — Ґенека.
Бравий кавалергард відвів очі:
— Ну, я переговорив з людьми…
— З ким?
— Ну, з нашими, ви розумієте.
Не знаю, як старші товариші слухали це бекання, але мені давно вже було зрозуміло одне — з Ґенека де сядеш, там і злізеш. Він пальцем не поворухнув, щоб вирішити проблему, і не виключено навіть, що в разі чого з’ясується: саме під його керівництвом працівники СБУ героїчно розкрили злочинне угруповання, яке діяло в одному з міністерств і створювало загрозу національній безпеці.
Так і не видавивши з генерала жодної конкретної інформації, Паша звернувся до мене:
— А ти як вважаєш?
— У мене — бойова тривога. Зараз люди аналізують усі операції, які йшли через гуманоїдів і підчищають хвости. Єдина слабка ланка — вони весь час усіх писали. Телефонні розмови, і у своєму офісі — теж. Писали за допомогою ваших, — я повернув голову до генерала. — Думаю, на цих плівках є ми всі. А от де зберігається фонотека і що саме там записано — не знаю.
— Як же ти з ними працював? — раптом здивовано розвів руками Ґенек. — Чому не подумав про наслідки?
Міністр і Паша, неначе за командою, обернулися. Шість пар очей дивилися на мене, немов на бешкетника у інституті шляхтянок. У поглядах читався щирий подив і непідробне обурення.
Чесно сказати, від такого повороту мені відібрало мову. Так от, виявляється, хто у нас у всьому винен! Я! Я за всіма бігаю, усіх попереджаю, ризикуючи головою, роблю справу, а потім мене ж оголошують крайнім! Отак от сходу, не змовляючись. І головне — хто? Паша, з яким з’їдено не один пуд солі. Раніше за ним такого не водилося. Я вже збирався відкрити рота і вихлюпнути все, що закипіло у душі, коли Ґенек продовжив:
— Але на захист нашого юного друга можу сказати, що після плівок Мельниченка довіра до прослушки сильно впала.