Щоденник моєї секретарки
Шрифт:
— Дурник! — дівчина раптом дала мені щигля. — Дурник! Невже ти думаєш, що на мені так часто рвуть білизну чоловіки? Жінка сама готова оплатити такий комплімент. Скільки візьмеш, щоб довершити це? — вона показала рукою на напіврозірвані трусики.
Я із шумом видихнув повітря, що застоялося у грудях, тоді повів ніжно по її стегну і одним ривком розправився з залишками тканини. Дівчина заплющила очі.
І справді, я не все розумію у конструкції цього світу.
Наче злочинці, ми тишком, по-одному вислизнули зі щитової. Я — перший, бо маркерка потребувала більше часу для відновлення дрес-коду.
Найскладнішою частиною випадкового сексу є прощання. З одного боку чоловік повинен залишити у жінки приємні спогади, а з іншого — не викликати бажання розпочати ігри в кохання. Я волів би зникнути по-англійському, але поки офіціант ніс рахунок, у кімнаті з’явилася моя партнерка по грі. Виглядала вона так само, як і на початку нашого знайомства — біла сорочка, чорна жилетка на ґудзиках і брюки. Хіба що прилизане волосся трохи розкошлатилося, але більярд — це все-таки спорт, тож усе виглядає логічно. Що ж до білизни, то форма маркера надійно маскує як її наявність, так і відсутність.
— Іще партію? — м’яко запитала дівчина.
— Знаєш, Олечко! Чесно сказати, це у мене не перша партія за сьогодні, — я зробив паузу, щоб двозначність останньої фрази не залишилася непоміченою. — А я одружений. І дружина, до речі, ревнива. Так що побіжу. Цьом.
Дівчина приклала пальчики до губ і натхненний цим знаком сумирності й кохання я попрямував до стоянки, де терпляче чекав вірний Володар Колес.
— Додому чи догуляємо? — запитав він, глянувши на годинника.
— А котра година? Одинадцята? Тоді додому. Нехай здивуються моєму ранньому поверненню.
Щоправда, виявилося, що дивуватися, власне, не було кому.
У квартирі не світилося жодного вогника. Богдан повідомив есемескою, що ночуватиме у якогось Ярослава. Ірка тим часом примудрилась влягтися у ліжко, при тому, що телезірки можуть дозволити собі спокійно спати до обіду.
«Може, воно й на краще», — подумалося раптом. Хто його зна, як я виглядаю після сьогоднішніх сексуальних пригод? А жінки здатні виявити зраду по запаху, по волосині на піджаку, по непомітному сліду під помади. І все це у мене зараз у наявності — до бабки не ходи. А тому найрозумніше, що можна зробити, це тихо прослизнути у ванну, а потім обережно, щоб не розбудити благовірну, вкластися до люлі.
Під душем я довго тер себе мочалкою, потім уважно роздивлявся у дзеркалі. Наче ніяких слідів. Зранку буду, як огірочок.
Може, ще й поголитися?
Ні, це вже буде занадто.
Тихо, щоб не викликати незадоволення дружини, я пірнув під ковдру і збив під щокою подушку. Зарано для вкладання, але враховуючи енергетичний викид, точніше, два викиди, можна сподіватися на глибокий оздоровчий сон.
І щойно вмостився зручніше, як раптом відчув на стегні доторк жінчиної руки. Розслаблене тіло немовби проштрикнуло струмом.
Рука не зупинялася.
Я лежав, прислухаючись до своїх відчуттів. Цього не може бути! Ірка останнім часом не виявляє особливої ініціативи. Хіба що вона вловила таємний запах сексу? Жінки неймовірно чутливі до таких речей. Проте на сьогодні для мене це вже буде занадто.
Але рука просувалася все далі. За мить до неї приєдналась і нога.
Я спробував зробити вигляд, що не розумію, про що йдеться.
Тоді рука зробила те, що не допускало подвійного трактування.
І я розвернувся на ліжку та у свою чергу теж запустив пальці у подорож знайомими до болю вигинами жінчиного тіла.
Бо подружнє життя вимагає щоденного подвигу.
Журналісти 5-го каналу оголосили голодування, повідомив у вечірньому випуску редактор інформаційного мовлення Андрій Шевченко.
5-й канал
Якщо у день виборів ви не зможете вийти на наш сайт… використайте перевірений на сайті анекдотів про Януковича спосіб — захід через анонімізатор: http:// www.anonymization.net абоanonymizer.com…
Представник Януковича у ЦВК Степан Гавриш пообіцяв, що найближчим часом журналісти отримають інформацію і побачать, «що українського в Януковичі більше, ніж у тих, хто щоразу намагається вийти на люди в українських шароварах».
Не хвилюйтеся за моє здоров'я. Я — альпініст, я займаюся спортом, у мене міцний організм. Я вистояв у цій історії і впевнений у своєму повному одужанні.
…Урядові чиновники дають менеджерам новинних ЗМІ щоденні інструкції, так звані «темники», які стосуються того, про що треба повідомляти і як подавати матеріали. «Темники — наша работа», — хвалиться Сергій Марков, кремлівський радник Януковича.
Народний депутат Нестор Шуфрич пояснює своє оголення у Центрвиборчкомі тим, що у протилежному разі він міг задихнутися.
Насправді у суботу в Києві зібрався наймасовіший мітинг в Україні після набуття незалежності. 100 тисяч учасників — це найбільш точна цифра. Все людське поле — помаранчеве від передвиборчої атрибутики Ющенка. Без особливих ексцесів люди протрималися до 11 вечора. В цей час збоку вулиці Кутузова та Дружби народів з'явилася група молодиків, які почали бити мирних демонстрантів молотками і пляшками.
Сапулиного діда у тридцяті викликали до НКВД з одним простим питанням: «Чого це ви українською розмовляєте? Ви ж не артист, не письменник, а звичайний інженер». Минуло сімдесят років, а у мене іноді складається враження, що насправді нічого не змінилося. Коли на переговорах починаю говорити українською, партнери здивовано перезираються. І навіть ті, що у відповідь переходять на державну мову, все одно дивляться на мене, як на людину, яка вилізла зі схрону УПА.
Хтось вважає, що це я викаблучуюся — бо навіть западенці у бізнес-колах во всю цвірінькають по-общепонятному, а цей східняк кирпу гне. А я не викаблучуюся. Я й справді відчуваю себе українцем. Якісь там гени скрутилися при зачатті і прикували мене до цієї землі. От і сиджу тепер, як дурний, з тими генами і не можу нічим зарадити.
А може, це — результат виховання? Хоча, яке там, в дідька, виховання! Піонери, комсомол, «мой адрес — Советский Союз», урочисте святкування 325-річчя возз’єднання України з Росією. Ми тоді навіть не замислювалися, звідки такий дивний ювілей — 325 років? За яким літочисленням це вважається круглою датою? І тільки зараз зрозуміли, що причиною урочистої кампанії стало зростання національного дисидентського руху у сімдесяті.
Отже, якщо це не виховання, значить, гени. Що ж іще? Сиділи в моїх клітинах тихо, поки раптом стрельнули — і от, будь ласка, не артист, не письменник, не держслужбовець, не сторож і не комбайнер, а говорю українською. І не тільки говорю, але й думаю. А думати є про що, хай би йому чорт.