Чтение онлайн

— Ще коньяку, будь ласка.

Офіціант звично кивнув.

— А ви де вчилися грати? — спитав я дівчину, поки вона крейдила кия.

— У спортшколі. Я була чемпіонкою України по юніорах.

— Справді?

— А що, не схоже?

— Ні.

— Чому? — іронічний погляд маркерки знову виміряв мене з ніг до голови.

— Ну… чемпіонки не бувають такими красивими.

Якщо я і перебільшував, то хіба трошки.

— Дякую, — тепер вона вже не опускала очей.

— Отже, ви могли виграти у мене всуху?

— Могла і всуху.

— А зараз завершите одним ударом?

Маркерка кинула оком на позицію.

— Ні. Тому що зараз ваш удар. От заб’єте, а наступним завершу я.

— А якщо не заб’ю?

— Почекаю, коли заб’єте.

— Ви мене лякаєте. Давно я не відчував себе повністю в руках жінки.

— І що, це так страшно?

Розмова отримувала новий напрямок, і я не можу сказати, що він мені не подобався.

— Та ні. Тільки я все одно захочу реваншу.

— Законне право. Але для реваншу треба спочатку програти.

Скільки їй років? Двадцять п’ять чи двадцять шість. Невеличка, акуратна, як і годиться при її професії. Якщо розколоти волосся, буде навіть гарною. Але насправді — це зовсім не мій типаж. Але цицечки — нічого. їх приємно було б обстежити врукопашну.

Вік живи, вік учись. Я прийшов сюди, не вірячи у існування жіночого більярду, а зараз був схильний вважати, що з маркерками грати вдвічі приємніше, ніж з маркерами. Бо до спортивного азарту маєш іще присмак еротики. Хоча який при рахунку сім-п’ять може бути спортивний азарт?

— Ви краще цю парочку в центр поцільте, — підказала дівчина. — Якщо не надто сильно вдарите, своя може вийти на позицію в кут, і наступним ударом рахунок стане нічийним. Це шанс.

Я зважив ситуацію. Підказка була й справді непоганою. Відносно виходу, не впевнений, а от забити — спробую.

— Олечко! При достатній силі удару приціл не має значення. Хто вище б’є, той краще грає. А якби я вмів розраховувати такі удари, то теж був чемпіоном України. Так що пробачте, буду бити по-сільському, так, щоб задзвеніло.

З цими словами я щосили вперіщив києм і куля влетіла у середню з таким правдивим дзвоном, що аж підстрибнула від надлишку енергії. Але це ще було не все. Биток, закрутившись, як дзиґа, відскочив від борта дуплетом, вдарився об іншу кулю і за якоюсь фантастичною дугою буквально вгвинтився в кутову лузу. Це було красиво, а головне — це було значно більше, ніж я сподівався. Сім-сім. Нічия. І можна починати гру спочатку.

Я переможно виструнчився і тут побачив, що моя суперниця зовсім не поділяє захвату від вдалого «дурня», а все ще не зводить очей зі столу. І не дарма — куля, що її зачепило останнім ударом, повільно, але впевнено котилася до найближчого кута. Я затримав подих. А підла куля, немовби збиткуючись, підлізла до самісінької лузи і зупинилася на самому її краєчку, між губами.

— Вау! — у захваті заверещала моя суперниця, і чи то від цього звуку, чи то від непогашеної ще внутрішньої енергії куля раптом захиталася і звалилася прямісінько у лузу, утвердивши в такий спосіб мою перемогу над чемпіонкою України серед юніорів.

— Гура-бура-бом! — я переможно підняв кия над головою.

Дівчина заплескала в долоні:

— Такого фарту я ще не бачила.

— Це не фарт. Це — доля.

Я допив коньяк і подивився на годинник. В обійми рідної дружини поспішати ще не хотілося. То чому б на честь перемоги не скатати ще партію.

— Реванш? — шляхетно запропонував я.

Дівчина мовчки відставила кий і замість відповіді взяла мене за руку. Вона ступила кілька кроків, не відпускаючи захвату, і я мусив скоритися цьому німому наказу. Без жодного слова я послідував за нею вузьким коридорчиком, за яким біліли глухі двері — певно, до технічного приміщення.

— Тс-с-с! — приклала вона пальця до губів.

Ручка стиха рипнула, і маркерка буквально затягнула мене до тісної комори з величезним електрощитом в кутку.

— Коли ви не звикли відкладати, то я теж не звикла, — вона замкнула двері і взялася похапцем розстібувати ґудзики моєї сорочки.

Світла ми не вмикали, але у тісній коморі не було зовсім темно — зелені індикатори електроавтоматики підсвітлювали мізансцену своїм мерехтінням. Як у фантастичних кінофільмах, слово честі.

— Ну, давай, — маркерка вже розстібнула мою сорочку та взялася до штанів.

— Ти граєш з вогнем, — сказав я.

— Давай, — не знаю, яким чином, але її одяг теж виявився розстібнутим. Чи то вже я постарався? Дівчина вела гру твердо, так само, як і на більярді. Може, і в цьому вона теж була чемпіонкою України?

Ну так я теж не з другої ліги. Кров раптом прилила до голови.

Кажеш, давай? Зараз буде тобі давай.

Я почекав, поки дівчина завершить першу фазу боротьби з моїм гардеробом, а потім відвів її руки і одним рухом розірвав навпіл мережаний ліфчик. Вона зойкнула, а я, сп’янілий від цієї раптової зміни ролей, так само рішуче смикнув донизу маркерські брюки і рвонув гумку трусиків.

— Давай? — загарчав я і накинувся на неї, як оскаженілий від казарменого целібату солдат.

Не знаю, як благенькі дверцята електрощитка витримали тиск двох тіл, що смикалися у спільному ритмі. Певно, конструктори все-таки передбачали можливість подібних навантажень. Я летів вперед, ні на що не зважаючи, збуджений своєю подвійною перемогою, але чемпіонка пустилася навздогін і наспіла буквально на самому краєчку. Собою вона керувала аж ніяк не гірше, ніж чоловіками.

Коли пульс припинив стукати в моїх скронях, а руки послабили хватку, я помітив, що дівчача голова лагідно пригорнулася до моїх волохатих грудей. Ця раптова ніжність була зовсім несподіваною в умовах електрощитової більярдного клубу.

— Добре, добре, — я похапцем провів рукою по її гладенькому волоссю. — Зараз нас попалять.

Дівчина підвела голову:

— Я вгадала із бажанням?

— Сто відсотків, — відсунувшись, я взявся наводити лад у одязі і тут помітив, що вона посміхається.

Залишки розірваного бюстгальтера мотилялися на грудях, немовби німе свідчення злочину, а наполовину розірвані трусики висіли на одній нозі. Дівчина, сміючись взялася розстібати гачки за спиною.

Що це на мене найшло, справді?

— Пробач. Скільки з мене?

Вона припинила сміятися:

— Я тобі що, повія?

— Та ні… я не про це, — потрібні слова чомусь ніяк не знаходилися, а замість них вилазили якісь чужі та кострубаті. — Я ж цеє… ну, порвав усе на тобі. Треба буде нове…