Чтение онлайн

Мої супутники, щоб показати жителям довколишніх селищ, що ми дісталися до вершини, запалили багаття. Двом із них, спритнішим, я передав білого прапора з грубої ряднини, який міг протистояти якийсь час руйнації. Я наказав приладнати його до жердини й прив'язати біля верхівки найвищого дерева, обрубавши спершу гілля. Коли це було зроблено, ми рушили вниз. Я був розчарований цією екскурсією, бо через рослинність навколо майданчика на вершині піка панорама була дуже обмежена, а я не подбав прихопити з собою кількох сокир, щоб вирубати дерева. Ми зійшли вниз до місця нашої ночівлі щасливо і, пообідавши тут, подалися в Богатім. З ближчих селищ сходилися люди, тож надвечір мій почет складався більше як з двохсот чоловік. Незважаючи на сильну втому, я не захотів ніде спинятись, і при світлі численних факелів ми ввійшли в Богатім десь о десятій годині вечора.

23 серпня

Я рушив на острів Білі-Білі, де тубільці побудували мені хатину, темну, але прохолодну, на місці, яке звуть Айру, і куди я думав наїжджати час від часу. Повернувшись у Бонгу, я відвідав селища Енглам-мана, Сегуан-мана та Самбуль-мана.

Всі ці селища не відрізняються дуже одне від одного ні характером будівель, ні типом та зовнішнім виглядом жителів. У цій екскурсії я зібрав кілька черепів, а також дізнався про багато досить цікавих даних з етнології верховинців.

Вересень

Екскурсія в Бан-мана, Сангдимби-мана, Бурам-мана, Манігба-мана та Коліку-мана. Наслідком цих екскурсій було збільшення матеріалу з етнології, папуаських черепів для колекції та кілька днів пропасниці.

20 вересня

Був у Гарагасі, де все дуже заросло. З кокосових пальм, які я колись посадив, прийнялося тільки шість. На великому кенгарі ще міцно тримається полишена кліпером «Изумруд» мідна дошка, хоч червоне дерево поточили мурахи. Я закріпив її, вбивши кілька цвяхів. Усі палі моєї хатини були до того поточені мурахами, що досить було легкого поштовху ногою, щоб повалити їх. У Гарагасі далеко більше птахів, ніж коло мого нового дому поблизу Бонгу, і знайомі крики їх яскраво нагадали мені моє життя в цій місцевості (в 1871–1872 роках).

Наказав, щоб Меблі, мій слуга з Пелау, та кілька жителів Горенду розчистили майданчик на місці моєї колишньої хатини та коло кокосових пальм, що ростуть там.

Жовтень

Завдяки моєму теперішньому приміщенню, далеко зручнішому, ніж у Гарагасі, я можу віддаватись порівняльно-анатомічним роботам. Взагалі комфорт (краще приміщення і троє слуг) добре впливає на здоров'я. В кінці вересня й на початку жовтня я зібрав кукурудзу, яку посіяв у липні. Потім я знову посіяв її та багато насіння інших корисних рослин, привезених цього разу. Навколо моєї хатини я посадив двадцять дві кокосові пальми, які всі прийнялися.

Невеликі ранки на ногах внаслідок того, що я забився об каміння, натер взуттям тощо, перетворюються тут поволі, якщо недбало з ними поводитись, а головне під впливом на них морської води, від якої годі вберегтися, у» великі, хоч і поверхові рани, які довго не гояться й часто дуже болять. Вони не раз стримували мене від екскурсій і змушували частенько сидіти вдома.

Крім письмової роботи, я вважаю за можливе проводити антропологічні виміри. В Гарагасі про це не можна було й думати, тепер же тубільці достатньо звикли до мене і не бачать нічого небезпечного для себе в цих маніпуляціях над ними. Проте я не вважаю за зручне виміряти жінок: чоловіки тут страшенно ревниві, а я не бажаю давати приводу до непорозумінь. До того ж вимірювання жінок зв'язані з надто великою морокою: умовлянням, безглуздими запереченнями тощо.

В Бонгу був великий «ай», в якому брали участь і жінки (що я бачив уперше). Повернення «ай» у селище являло собою дуже характерне видовище, яке варто було зарисувати.

Листопад

Часто хворів на пропасницю, і рани на ногах кепсько загоюються. Коли можна було, проводив порівняльно-анатомічні роботи, а то все читав. Біль від ран буває ночами такий великий, що доводиться вживати хлоралу, щоб спати. Коли температура ранками знижується до 21 градуса, я відчуваю просто-таки холод, зовсім як тубільці, що тремтять при цьому всім тілом.

5 грудня

Після багатьох днів готувань сьогодні почався «мун» у Бонгу, найбільший, який мені довелося досі бачити, тим-то я спробую описати його.

Мун у Бонгу 5–6 грудня 1876 року. Після довгих готувань, день муну кінець кінцем призначено. Останні дні тубільці сусідніх селищ майже щоночі вправлялися танцювати та співати, барум часто лунав удень і навіть уночі. Жителі Бонгу ходили в Енглам-мана по кеу на свято. Укладено програму: спочатку 5-го числа, ввечері, мали танцювати мун Горенду, потім другого вечора мали прийти на мун Богатім і Гумбу. До початку муну вийшов з Бонгу «ай» з хмизом, який кинуто в море, і після церемонії в лісі тубільці Горенду та Бонгу почали вбиратися до муну. Головною характерною ознакою були величезні триповерхові султани (сангін-оле), які були такі великі, що тільки кучеряві зачіски папуасів могли їх утримувати. За поясом заткнуто три великі гілки колеуса, які при кожному кроці гойдалися за спиною. Такі ж гілки, застромлені за «сагю» (браслети), прикрашали ноги й руки. Султани складалися: перший, великий, нижній — зроблений з казуарового пір'я; другий — з пір'я какаду; третій султан — з пір'я райського птаха — був приладнаний до еластичного стебла. При кожному русі танцюриста він також рухався. Крім вибілених двох «дю» [59] , деякі тубільці мали на голові щось подібне до діадеми з собачих зубів. На шиї, окрім бульра, ямби [60] та інших дрібних прикрас із зубів та бісеру, в більшості висіло губо-губо [61] . Європейські ганчірки (подарунки часів Гарагасі) також тут багато важили.

Мун-Коромром. Танцюристи парами при звуках ока-мів, помахуючи в такт і одночасно своїми сангін-оле, виступцем увійшли в Бонгу і, описавши дугу, почали описувати навколо майданчика круг, іноді по двоє, іноді утворюючи довгий ланцюг. Перед танцюристами й проти них один з тубільців Бонгу помалу задкував; він не був прикрашений так, як танцюристи, а мав лиш кілька червоних квітів у волоссі та тримав у руці списа. На кінець списа настромлено шматок шкаралупи кокосового горіха, щоб, бува, не поранити випадково тих, що були навпроти. (Цей тубілець, який немовби зустрічав гостей, нагадав мені «чекалеле» та зустрічі в селищах на Молуккських островах). Танець і співи були досить монотонні. Перший складався з плавних невеликих кроків та ледь-ледь помітного згинання колін, причому корпус злегка нахилявся вперед, і султан також кивав уперед. До групи танцюристів помалу прилучалися й жінки в нових малях з безліччю намиста, а деякі прикрашені зеленню, заткнутою за браслети на руках. Багато з них були вагітні, інші з немовлятами на шиї або на руках. Жіночий танок був ще простіший за чоловічий і складався тільки з того, що вони вихилялися своїм тазом. Єдина варіація була в тому, що танцюристи спинялись, утворюючи коло, й співали далі, били в оками та кивали султанами. Жінки також спинялись і, розкарячивши трохи ноги, ще старанніше крутили задом. Мун тривав до світанку, в ньому брала участь молодь Горенду та Бонгу.

Мун. З Богатім я пішов у Бонгу завидна, годині о п'ятій. Тут мун був далеко численніший і групування його було інше, ніж у Мун-Коромром. Головних танцюристів з сангін-оле та губо-губо оточували жінки, що тримали їхні луки та стріли й, окрім того, несли свої великі торби на спинах. Було також багато озброєних тубільців, що співали, вдаряючи невеликими паличками по в'язках стріл, які вони несли в руках. Рухи строкатої юрби були не такі повільні, і двоє головних танцюристів виробляли досить-таки мудруваті на (наприклад, заклавши оками за шию й заплющивши очі, вони підкидали ногами). Але що особливо мені видалося цікавим, це мімічні танці. Танцюристи розступалися, лишаючи між собою вільний простір, де головні танцюристи виробляли свої еволюції. Мімічні рухи зображували, як полюють на свиней, як батько або мати заколисують дитину, причому один з чоловіків одягнув жіночу спідницю та торбу і грав жінку, а окам, покладений у торбу, являв собою дитину. Ця сценка була після вистави, де показували, як жінка ховається від напасника-зальотника, ховаючись за спиною другого. Та ще цікавіша була карикатура, що показувала тубільного медика, та як він приносить онім: один з танцюристів сів на землю, а другий з довгою гілкою в руках почав, танцюючи, навколо, бити нею по спині та боках першого; потім зробив кілька кругів навколо майданчика; пошепотів над гілкою, далі повернувся до хворого й відновив операцію. Танцюрист показав потім, як, зовсім захекавшись та упрівши, медик відніс гілку набік і розтоптав її на землі.

Чоловіки й жінки мали одноманітно розфарбовані фізіономії; у всіх чоловіків у роті було губо-губо.

Коли я прийшов ранком (тубільці танцювали всю ніч), мун, обійшовши навколо кокосової пальми, спинився біля неї, поки один з учасників муну, тубілець із Богатім, не зліз на, дерево й не потрусив усі горіхи, що стали частуванням для учасників муну.

Що мені впало в очі, — це потворність облич, враження, яке на мене справили також тубільці островів Адміралтейства.

Сель-мун (Гумбу). Близько восьмої години, в цілковитій темряві, при світлі одного тільки факела та негучного звуку окамів вийшов сель-мун на другий майданчик Гумбу. Танцюристи були причепурені сангін-оле та безліччю всякої зелені, багато з них розмальовано червоною та білою фарбою; при тьмяному світлі багаття, яке тільки-но розгорілося, та при далекому громі й частих блискавках вони мали дуже фантастичний вигляд. З трьох сангін-оле найвищий переважав три людські зрости й був принаймні метрів п'ять заввишки. Для того, щоб тримати ці величезні бамбуки на головах, бамбук був на кінці розколотий і в багатьох місцях прив'язаний до волосся, яке майже закривало лице. Спина й груди були закриті великим маль; під пахвами майже до колін висіли пучки зелені, якою також прикрашено руки й ноги. Все це вбрання майже ховало людський образ. Ці танцюристи рухалися майже самостійно від інших навіть і тоді, коли решта спинялася; наприклад, коли один із тубільців при загальному мовчанні виголошував промову, вони, як накручена машина, ходили далі коло багаття. Сель-мун, який я бачив уже 1872 року в Гумбу, тубільці вважають за нічний; як і під час «коромром», тубільці рухалися натовпом навколо багаття. Мун тривав до сходу сонця.

Познайомившись з папуаськими танцями, можна зауважити: 1) що жінки в них не грають головної ролі; 2) що танці не мають розпусного характеру. Чоловіки добрі танцюристи, досить граціозні й утинають неабиякі хитрі штуки. Жінки, як уже сказано, рухають тільки задом, тому повертаються спинами до глядачів.

Морор-мун. Уже вчора були приготовані пірамідоподібні в'язки кокосових горіхів, які призначалися для тубільців Гумбу, Горенду, Богатім та Коліку-мана. Коли скінчився мун і сніданок, тубільці Бонгу принесли великі кошики з аяном, багато яких ледве могли підняти чоловіки, та в'язки саго. Всі кошики були розставлені по групах; до кожного поставили по жердині, прикрашеній гілкою колеуса. Один з тубільців Бонгу виголосив промову, тримаючи при цьому жердину з гілкою, потім другу довгу промову сказав Моте, який промовляв довго й вельми схвильовано. Можна було помітити, що промови були не імпровізації, а приготовані заздалегідь: з інтонації, жестів та виразу здавалося, що промовці не були позбавлені красномовності. Тон промов, особливо Моте і Етні, був зневажливий, і я припускаю (промов я не міг збагнути), що промовці дорікали своїм співгромадянам за те, що ті принесли мало продуктів для морора. Була й відповідна промова тубільця з Горенду. Кожний промовець приставив назад жердину з гілкою до купи кошиків, але, коли промовці кінчили свої промови, один з них зібрав усі жердини й відставив їх набік; потім промовці й жителі Бонгу пішли геть. Калун узяв мітелку, листок пінанга, й, шепочучи щось, пообмітав навколо кошиків. Тубільці повернулися, несучи багато табірів, гунів, малей, собак, і поклали все це коло кошиків. Особливо велика купа утворилась біля Муля, який стояв поблизу одної купи з дружиною та дочкою, тоді як біля другої стояли дружина й донька Калуна. Віддаючи Мулеві табіри або малі, їх клали йому на голову. Розклавши й передавши речі, жителі Бонгу, покривши голови табірами, пробігли по. майданчику, щось говорячи. Принесеним собакам зав'язали морди і забили їх, щосили вдаряючи головою об землю, їх також поклали на купи малей і табірів. В одній групі Калун передавав принесені табіри та інше Мулеві з Богатім, у нашій — Омуль віддавав їх Бонемові (з Горенду), який, встромивши списа в землю й поставивши перед собою табір, зняв сюаль і поклав його в табір, накривши гілкою. Омуль, віддаючи Бонемові один за одним табіри, накривав кожний гілкою. Бонем передавав їх своєму братові. Те ж було зроблено з іншими речами до останньої, після чого Омуль одержав сюаль. Таким же способом табіри та інші речі клали на барум Мало, який в свою чергу роздав їх присутнім тубільцям Богатім. Після цього дійшли до пінанга та кокосів; великі піраміди їх були повалені й розібрані. На тому морор і кінчився.