Чтение онлайн

Кінець фільму Ядзя сприйняла з полегшенням. Реакція глядачів протягом сеансу була однозначною, та щойно попливли титри, розляглися оглушливі оплески і, перш ніж пара головних героїв припинила цілуватися під дощем, люди підвелися зі стільців. Ядзя трохи здивувалася шаленій зливі аплодисментів, проте Ципріян пояснив їй, що оплески призначаються не стільки фільмові, скільки щедрості продюсера, який приготував для всіх воістину розкішний бенкет. Коли вони дочекалися кінця довжелезних титрів, зі столів усе неначе вихором позмітало. Залишилися тільки прегарні башти із квітів (на жаль, неїстівних), і якісь підозрілі наїдки. Коли Ядзя із Ципріяном стояли з порожніми тарілками, роздумуючи, чи маленькі рулетики, оздоблені риб’ячими очима варті того, щоб заради них ризикнути здоров’ям, до Ципріяна кинулась якась вишукана пані з кілограмом золота в самих лише вухах.

— Ах, мій любий! Я так давно тебе не бачила, але знаєш що? Я облаштувала свій маленький будиночок на Капрі. Там лише тринадцять спалень, тож роботи було не надто багато. Ти неодмінно повинен мене провідати!

І, кинувши на нього млосний погляд, розкішна дама велично відпливла.

— Хто це? — Ядзю вразило те, як охоче ця панійка демонструвала своє близьке знайомство із Ципріяном.

— Гадки не маю… — вочевидь наляканий Ципріян виколупав з рулетика неїстівний орган зору, а тоді обережно його надкусив. — Гм-м, смачно…

Прихопивши полумисок, він потяг Ядзю за лікоть у бік відчиненого вікна.

— Розумієш, узагалі-то це неважливо, — розтлумачував він їй засади приналежності до акторського середовища. — Тут ніхто над цим не замислюється. Нині з кимсь випиваєш, а завтра однаково його не пам’ятаєш. Найважливіше — це справляти враження, буцім ти знайомий з купою людей. Тоді твої акції йдуть угору.

Вони стояли збоку, трохи балакали, а трохи мовчали, і почувалися цілком добре, доки повз них не пройшов добряче піддатий Молодий і не пожартував:

— О-о-о… невже це наш провінційний Ромео зі своєю Джульєттою? Дивіться, щоб вас, бува, Амур не дзьобнув! — І рушив хистким кроком до тераси.

Ледь збентежені Ядзя й Ципріян, власне кажучи, не знали, як відреагувати на такі жартики, і лише трохи дурнувато засміялися.

Ядзя глянула на банкетний стіл. У неї вже добряче бурчало в животі, і вона із задоволенням щось би, нарешті, з’їла. Асорті з винограду та смердючого французького сиру саме закінчилося. На велетенській горі льоду, оздобленій подекуди мушлями, яких не вдалося відкрити, пишався величезний, апетитний коралово-червоний омар. Усі ходили довкола нього, як вовк довкола дичини, проте ніхто не наважувався порушити майстерно зробленої конструкції. Окрім того, як його їсти? Поблизу не було ані офіціанта, ані жодних спеціальних приборів. Ядзя вирішила ризикнути. Ти щойно націлилася на це морське диво, як почула біля вуха:

— Можна попрохати нас сфотографуватися? Це буде чудова композиція… — Молодик з фотоапаратом поставив за питання в наказовому способі і, не очікуючи відповіді, повів її до іншого приміщення.

У величезному кріслі в стилі рококо сидів благодійник сьогоднішнього обжерства, комедійно-романтичний магнат. Палкий шанувальник «Танців-спотиканців», він забажав собі фото з їхніми учасниками. Але він був уже такий п’янючий, що йому було до лампочки, з ким його увічнить фотограф. Тимчасом той, захопившись своєю роллю, безладно метушився, компонуючи кадр.

— От-от, ви за шефом, у центрі, — напучував він Молодого, — а дами, — звернувся до Ядзі та Верени, — обабіч, голівки трохи набік, досередини. Чудово! Ідеальна симетрія й самі VІР-и!

Він уже готувався натиснути на кнопку спалаху, коли поруч із Ядзею з’явився усміхнений Ципріян.

— Ви можете відійти? Я вже побудував кадр, — розлютився фотограф.

Запанувала незручна мовчанка, яку задоволений Молодий порушив, сито відригнувши. «Господи, ну чому я так через це нервую? Мене ж це зовсім не стосується», — подумала Ядзя, а тоді почула власний голос:

— Я фотографуюся лише разом із Ципріяном. Усі зараз так роблять, особливо після того, коли дружина президента заявила, що він особисто даватиме їй уроки танців…

Як не дивно, Ядзин блеф подіяв. Фотограф миттєво втратив зацікавлення іншими й заходився коло них двох. Клацнув кількадесят фоток, а тим часом продюсер устиг заснути. Молодий оскаженів від люті. Збагнув, що хтось намагається поставити йому підніжку.

Через декілька хвилин усе закінчилося, і Ядзя, котру вже похитувало від голоду, змогла, нарешті, добратися до омара. Їй було байдуже, тож вона сміливо зняла його із крижаної вершини пальцями. На жаль, він вислизнув Ядзі з руки, і так нещасливо гепнув на підлогу, що потягнув за собою льодяну піраміду. Гуркіт примусив визирнути з кухні самого шеф-кухаря, який у відчаї заломив руки:

— Я його вранці спеціально доставив з Марселя!

Та найгірше було попереду, бо Молодий не збирався пробачити Ядзі нещодавню зневагу. І тут така нагода! Він дзенькнув ложечкою об чарку й із театральною усмішкою поблажливо прокоментував Ядзин ляп:

— Нічого дивного, легко перелякатися омара, якщо досі все життя ви мали справу переважно з хот-догами, еге ж? Але недалечко за рогом є ятка з фаст-фудом, досить лише піти туди…

Присутні злегенька усміхнулися. Та вже через хвилину всі реготали, бо Ципріян підійшов до вдоволеного собою оратора, рішуче крутнув йому вухо й наказав:

— Ну, і чого ти ще тут стримиш, шмаркачу? Шуруй по сосиски, бігом! Усім по одній, я пригощаю!

«Господи-Ісусе! Лицар на білому коні та й годі!» — трохи іронічно подумала Ядзя.

Під час зйомок чергової репетиції шоу всіх уразила жахлива звістка. Цього дня саме знімали дубль сцени, у якій з фізиком-ядерником ставався зрив, а решта його втішала, аж тут задзеленчав мобільник режисера. Той зосереджено вислухав когось, тоді зблід, скинув з носа окуляри й нарешті принишк, наче його пригнітив невидимий тягар. І так стояв, приголомшений, довго, довго, довго, а напруження довкола зростало з кожною хвилиною.

— І… кінець, — прошепотів режисер.

На його лисуватій голові, прикрашеній подекуди пустотливими жмутиками руденького волосся, пульсувала набрякла вена.

— Було життя — і немає…

— О Господи! — Присутні здригнулися, як один.

— Вшануймо це хвилиною мовчання! — асистентка плану миттєво опанувала ситуацію. Незважаючи на те, ким був покійний, йому належить віддати шану, а скажений навколишній світ мусить на мить заніміти. — Земля пухом… — вона вмовкла, очікуючи підказки. — Земля пухом… перепрошую, а хто, власне кажучи, помер?

Режисер глипнув на неї напівпритомним поглядом, роззирнувся довкола, вдячно прийняв послужливо простягнуту оператором хусточку.

— Кароль, мій… хом’ячок.

Таким чином, через трагічну загибель Кароля, котрий застряг у трубі пилососа, весь колектив відпустили до кінця дня. Ядзя збігала сходами так швидко, що ледь не впала. І лише внизу вибухнула нестримним, безсоромним реготом. За нею зареготав Ципріян та решта групи, доводячи, що телезірки — це неймовірно огидні носії загальної байдужості, які плювати хотіли на життя домашніх тваринок. Ядзя, насилу опанувавши напад дурнуватого сміху, привселюдно зізналася, що коли хтось помирає, її косить повна дурка, а кожні похорони для неї закінчувалися катастрофою та скандалом.