Чтение онлайн

Дівчина встала з канапи, мовчки наділа блідо-зелений халат і жестом запросила Діда сісти. Тоді схаменулася: нечемно пропонувати літньому чоловікові місце на підлозі. Вибачилась і швидко винесла з ванної кімнати складаний стілець.

— Ви, напевне, з міліції? — спитала, витираючи сльози.

— Гадаю, до цього покою не заходив жоден мужчина віком за тридцять років, — сказав Дід з усміхом, щоб зняти напруженість.

— До цієї кімнати, відколи я тут мешкаю, взагалі не заходив жоден мужчина, — відповіла Дойна.

Сльози на її голубих очах враз висохли, погляд став колючим.

— Перепрошую, я пожартував без ніяких натяків…

— Мене ваші натяки зовсім не обходять. Йоана померла, нічого страшнішого не може бути. Коли б ви знали, як я страждаю… Вона була така добра, щира й чиста.

— А коли ви, панно Дойно, познайомилися з нею?

— Три роки тому ми зустрілися у Василе Скурту.

— Отже, Василе її все-таки знав?

— Чому «все-таки»? Вони товаришували. Але між ними не було нічого, це я знаю напевне.

— Наскільки мені відомо, Йоана мешкала з вами, хоч у її матері є квартира в Бухаресті. Так ви сказали капітанові Алексіу.

Дойна сіла на подушечку і прикрила коліна полою халата.

— Так, це правда. Манекенниці не можуть жити де попало. А в її матері маленька кімната на задвірках поліклініки Вітан. Ми мусимо завше гарно вдягатися, купуємо на фабриці модне вбрання: після демонстрування одягу маємо право вибрати собі будь-яку модель за підходящу ціну. Коли б Йоана жила в матері, то не мала б жодної перспективи.

— Про яку перспективу ви говорите?

— А про таку, що коли прийде час одружуватися, не приведеш чоловіка хтозна-куди.

Дід запалив половинку сигари.

— Але ж ви самі, люба дівчино, щойно сказали, ніби до цієї кімнати не заходив жоден мужчина, чи я вас не так зрозумів?

Дойна прикусила нижню губу.

— Я сказала щиру правду. Та це не означає, що ми збиралися завжди жити, як черниці.

Дід спохмурнів, і Дойна збагнула: ця фраза йому не сподобалася.

— Вам, либонь, не до вподоби мої слова, та інакше я говорити не вмію. Я впрохала матір Йоани дозволити їй мешкати зі мною, бо вдвох легше прожити. Ми готували їжу вдома, можете поглянути — у ванній є газова плитка. Ми домовилися не мати ніяких серйозних стосунків із чоловіками, поки не надбаємо собі вдосталь гарного вбрання і не вивчимо якусь іноземну мову. Ви ж самі знаєте, чого варті мужчини.

— То ви давно знайомі з Йоаною? — спитав Дід лагідніше.

— Ми навчалися в одному ліцеї. З дев'ятого класу. До того я жила в Урзіченях. Там мої батьки. Йоанин тато загинув під час залізничної катастрофи. Він працював десь під Бухарестом.

— Чи не дасте мені, панно, склянку води?

— Чому ж, будь ласка. Може, хочете з варенням? Ми самі зварили.

Дід випив холодної води і поставив склянку на тацю, йому стала подобатись Дойна, хоч спочатку вона не викликала в нього довіри.

— Чому ви обрали таку професію?

— Бо ми вродливі і статурні, як сказала товаришка з відбіркової комісії. Вона ж попередила, що нас відразу виженуть, коли ми не будемо шануватись не тільки на роботі, а й на дозвіллі. Можете прочитати наш щоденник — ми записували все, що робили. Ми сподівалися, що хоч і не забезпечені, але коли будемо серйозними, то зможемо повиходити заміж. Пробували вступити до інституту — обидві провалилися, конкурс великий, і грошей у нас не було.

— Гаразд, панно Дойно. Тепер ви мені скажіть, коли востаннє бачили Йоану? — спитав Дід з наміром якнайшвидше закінчити розмову.

— Я була в Сінаї, ми там демонстрували весняні сукні. Нас, манекенниць, багато, ми не завжди їздимо всі разом. У Сінаї я була один день, так що бачила Йоану два дні тому.

— Ви не помічали останнім часом чогось незвичного в поведінці Йоани?

— Вона була зажурена. Якось мені сказала, що вдовольнилася життям донесхочу, а потім засміялась, і я подумала — жартує. На тому тижні Йоана призналася, що ледь не потрапила під ваговоза. Бачила, як він мчить прямо на неї, і стояла посеред дороги, не маючи сили втекти на тротуар.

Дід запалив другу половинку сигари.

— Крім вас, у неї ще були друзі?

— Наші фабричні дівчата. З хлопцями вона не дружила. Лише інколи зустрічалась у кого-небудь в гостях, дуже рідко. Бо ми ж зареклися рік тому, ось погляньте. — Дойна підійшла до шафи і вийняла з-під пуловерів зошит у цупкій обкладинці. — Можете прочитати це місце, а далі не читайте, бо то всякі наші роздуми.

Дід прочитав указану сторінку і віддав зошит Дойні.

— То, на вашу думку, в неї не було нічого серйозного з жодним чоловіком?

— Не було. З тих пір, як ми живемо разом.

— А ви, панно, часом не прикидаєтесь наївною? Як ви можете це твердити, адже вона була вагітною на третьому місяці? Чи вона вам не казала?

Дойна завмерла з роззявленим ротом. Хотіла щось мовити, але слова застрягали в горлі.

— І ви також не маєте справ ні з яким чоловіком? Хотів би я знати, чий то плащ висить? Він, у всякому разі, не жіночий.

— То плащ її брата. Він уже чотири місяці служить в армії, — сказала Дойна, і сльози струмками потекли по її щоках. — Я б ніколи не повірила, що вона мене обманює.

— Може, ви були занадто суворі з нею? Я так зрозумів, що й текст клятви склали ви, а Йоана тільки підписалася. Крім того, ви самі сказали, що їздили у відрядження, отож вона могла приймати тут кого хотіла. Ви не згодні зі мною?

— Аж ніяк, — твердо відповіла Дойна.

Її певність вивела Діда з рівноваги.

— Чому ви так категорично заперечуєте? Те, що я вам сказав про Йоану, — суща правда.

Він погасив сигару й поклав недопалок на тацю. Дойна хутко викинула його звідти й подала Дідові попільничку.

— Перепрошую, — вибачився він.

Дівчина знову сіла на подушечку й замислилася. Почала щось рахувати на пальцях і через якийсь час промовила:

— Василе тут ні до чого, Дору і Віку також. Ми були в гостях тільки двічі. Це точно, їздили з нею у відрядження завжди разом, крім останньої поїздки до Сінаї.

Дід підвівся,

— Надзвичайно важливо, аби ви, панно, пригадали, чи вона три місяці тому не була довгенько відсутня вдома. Цілу ніч або у вихідний?

Дойна нічого не відповіла, навіть не поворухнулася.