Чтение онлайн

Роджер не став лягати до клініки доктора фон Гесліна, але навідував його по два рази на тиждень протягом кількох місяців. Лікування йому допомогло.

— Не дивно, що з огляду на події, які ви бачили в Конго та Амазонії, й на те, що ви робите тепер, ви маєте такі проблеми з психікою, — сказав йому психіатр. — Богу дякувати, ви не буйно божевільний і не наклали на себе руки.

Це був чоловік ще молодий, залюблений у музику, вегетаріанець та пацифіст. Він був проти цієї війни і проти всіх воєн і мріяв про те, що одного дня настане універсальне братерство — «кантіанський мир», — казав він — в усьому світі, зітруться кордони, й люди почнуть ставитися одне до одного як брати й сестри. З візитів до доктора Рудольфа фон Гесліна Роджер виходив заспокоєний і підбадьорений. Але він не був певен, що його стан поліпшується. Таке добре самопочуття приходило до нього завжди, коли він зустрічав на своєму життєвому шляху людину здорову, добру і схильну до ідеалізму.

Він кілька разів їздив до Цоссена, де, як і слід було сподіватися, Роберт Монтейт здобув прихильність усіх рекрутів Бригади. Завдяки його зусиллям їхня кількість зросла на десятеро людей. Навчання й муштрування відбувалися вельми успішно. Але німецькі солдати та офіцери досі ставилися до бійців Бригади як до полонених і часом знущалися з них.

Капітан Монтейт звертався до Адміралтейства з вимогою, щоб бійці Бригади, як і було обіцяно Роджерові, мали певну свободу, могли виходити в село і вряди-годи випити в таверні кухоль пива. Хіба ми не ваші союзники? Та досі його спроби не дали найменшого результату.

Роджер виступив із протестом. Він мав бурхливу сцену з генералом Шнайдером, комендантом гарнізону Цоссена, який сказав йому, що не може надати свободу тим, котрі поводяться недисципліновано, схильні до бійок і навіть до крадіжок у таборі. Монтейт сказав, що ці звинувачення неправдиві. Єдиними інцидентами були випадки образливого ставлення до ірландців із боку німецьких вартових.

Останні місяці перебування Роджера Кейсмента в Німеччині були позначені палкими суперечками та моментами великої напруги у стосунках із владою. Відчуття того, що він обманувся у своєму ставленні до Німеччини, зростало до самого його від’їзду з Берліна. Рейх не мав ніякого інтересу у визволенні Ірландії, він ніколи не сприймав серйозно ідею про спільну воєнну акцію з ірландськими революціонерами, Канцелярія та Адміралтейство скористалися з його наївності та щирості, примусивши його повірити в те, чого вони не збиралися робити. Задум, що Ірландська бригада воюватиме у складі турецького війська проти англійців у Єгипті, досліджений у всіх подробицях, провалився, коли вже здавалося, що він ось-ось конкретизується, причому йому не дали жодних пояснень. Ціммерман, граф Ґеорґ фон Ведель, капітан Надольни й усі офіцери, які брали участь у цих планах, зненацька стали слизькими й ухильними. Вони заперечували можливість їхньої реалізації, посилаючись на всілякі вигадки. Коли він домагався розмови з ними, вони раптом ставали неймовірно зайнятими, могли приділити йому лише кілька хвилин, питання Єгипту було не в їхній компетенції. Роджер змирився: його мрія, що Бригада перетвориться на невеличку символічну силу в боротьбі ірландців проти колоніалізму, розвіялася з димом.

І тоді, майже з тією самою нестямною силою, з якою він захоплювався Німеччиною, він став почувати до цієї країни неприязнь, що стала перетворюватися на ненависть, схожу або навіть більшу, аніж та, яку йому вселяла Англія. Він висловив її у своєму листі в Нью-Йорк до адвоката Джона Квінна, після того як розповів йому про погане ставлення до нього з боку німецької влади. «Ось так воно є, мій друже: я став так ненавидіти німців, що замість померти тут волію, щоб мені накинули британський зашморг».

Роздратування й поганий фізичний стан примусили його повернутися до Мюнхена. Доктор Рудольф фон Геслін зажадав, щоб він ліг відпочити до лікарні в Мюнхені, висунувши аргумент, проти якого він не мав чого сказати: «Ви перебуваєте на грані кризи, з якої ніколи не зможете вийти, якщо не відпочинете й не забудете про все інше. Альтернативою буде те, що ви втратите розум або зазнаєте такого психічного струсу, який перетворить вас на безпорадного каліку до кінця ваших днів».

Роджер прислухався до його поради. На кілька днів свого життя він увійшов у період такого миру, що почував себе цілком безтілесним створінням. Снодійні засоби допомагали йому спати по десять-дванадцять годин на добу. Потім він вирушав на тривалі прогулянки в недалекий кленовий і ясеновий ліс, коли ранки були ще прохолодними, бо зима ніяк не хотіла відходити. Йому заборонили вживати тютюн і алкоголь і приписали скромну вегетаріанську дієту. Він не мав настрою ані писати, ані читати. Протягом годин залишався з розумом, який перетворився на білу пляму, почуваючи себе привидом.

З цього летаргічного стану його ґвалтовно вихопив Роберт Монтейт одного сонячного ранку на початку березня 1916 року. З огляду на серйозність події капітан здобув дозвіл від німецького уряду навідати його. Роджер був поки що під дією снодійного й розмовляв, заникуючись.

— По мене прислали ескорт до табору Цоссен і привезли мене до Берліна, в Адміралтейство. Там на мене чекала група офіцерів, серед них були два генерали. Вони інформували мене про таке: «Тимчасовий ірландський комітет вирішив, що повстання відбудеться 23 квітня». Тобто через півтора місяця.

Роджер підхопився з ліжка. Йому здалося, його втома миттю зникла, а серце перетворилося на барабан, по якому люто гупали. Він був неспроможний говорити.

— Вони просять рушниці, стрільців, артилеристів, кулемети, набої, — провадив Монтейт, приголомшений емоціями. — Просять, щоб корабель із вантажем був ескортований субмариною. Зброя має бути доставлена у Феніт, село біля затоки Трейлі-Бей, що у графстві Керрі, на Великдень опівночі.

— Отже, вони не збираються чекати збройної німецької акції, — нарешті зміг промовити Роджер.

Він подумав про гекатомбу [18] , про річки крові, що забарвлять у червоний колір води Ліффея [19] .

— У посланні також даються інструкції для вас, сер Роджер, — додав Монтейт. — Ви повинні залишитися в Німеччині як посол нової Республіки Ірландія.

Роджер знову впав на ліжко, приголомшений. Товариші не інформували його про свої плани раніше, аніж німецький уряд. Крім того, вони наказали йому залишатися тут, тоді як вони дозволять убити себе в одній із зухвалих витівок, які так подобалися Патрикові Пірсу та Джозефові Планкету. Вони не довіряють йому? Ні, тут інше пояснення. Позаяк вони знають, що він виступає проти повстання, яке не збіжиться в часі з німецьким вторгненням, то думають, що там, в Ірландії, він буде лише перешкодою, і воліють, щоб він залишився тут, склавши руки й назвавши себе послом Республіки, яку це повстання й ця річка крові зроблять більш далекою й менш імовірною.

Монтейт мовчки чекав, що він скаже.

— Ми негайно вирушаємо до Берліна, капітане, — сказав Роджер, знову опанувавши себе. — Я вдягнуся, наготую валізу, й ми вирушимо першим поїздом.

Так вони й зробили. Роджер поквапно написав кілька рядків із подякою докторові фон Геслінові. Під час тривалого переїзду його голова тріщала без перепочинку з короткими інтервалами, потрібними для того, щоб обмінятися думками з капітаном Монтейтом. Коли вони приїхали в Берлін, він уже ясно опрацював лінію своєї поведінки. Його персональні проблеми відступили на другий план. Тепер його пріоритетом стало обернути свою енергію й розум на те, щоб домогтися того, про що просили товариші: рушниць, набоїв і німецьких офіцерів, які могли б організувати воєнні дії в ефективний спосіб. По-друге, він сам мусить вирушити в Ірландію разом із вантажем зброї. Там він спробує переконати друзів, щоб вони зачекали: з плином часу європейська війна може створити ситуації, набагато сприятливіші для повстання. По-третє, він мусить не допустити, щоб п’ятдесят трьох бійців Ірландської бригади послали до Ірландії. Британський уряд накаже стратити їх негайно, як «зрадників», якщо вони будуть захоплені Королівським військово-морським флотом. Монтейт сам вирішить, що йому робити, він, Роджер, надасть йому цілковиту свободу. Знаючи його, він був певен, що капітан повернеться до Ірландії, аби померти з товаришами за справу, якій він присвятив життя.

У Берліні вони, як завжди, оселилися в «Еден-Готелі». Наступного ранку розпочали переговори з властями. Зустрічі відбувалися в напівзруйнованій і бридкій будівлі Адміралтейства. Капітан Надольни зустрів їх у дверях і провів до зали, в якій завжди перебували люди з Канцелярії та військові. Нові обличчя змішувалися з давніми знайомими. З першої хвилини в категоричній манері їм було повідомлено, що німецький уряд відмовляється посилати своїх офіцерів, які були б радниками революціонерів.

Натомість німці погодилися надіслати зброю та набої. Протягом годин і днів вони робили підрахунки та досліджували, як найбезпечніше доставити цей вантаж у вказаний час у призначене місце. Зрештою було вирішено, що зброю повантажать на «Ауд», англійський корабель, дещо перебудований і наново пофарбований, який тепер ходив під норвезьким прапором. Ані Роджер, ані Монтейт, ані будь-хто з бійців Бригади не подорожуватимуть на «Ауді». Це рішення спричинилося до дискусії, але німецький уряд не поступився: присутність ірландців на борту засвідчить, що корабель насправді не норвезький, і якщо цей обман буде викрито, то Рейх опиниться в незручній ситуації перед міжнародною опініею. Тоді Роджер і Монтейт зажадали, щоб їм надали можливість прибути в Ірландію, нехай і окремо від зброї, але водночас із нею. Протягом кількох годин вони обмінювалися пропозиціями та контрпропозиціями, й Роджер намагався переконати своїх співрозмовників, що, потрапивши до Ірландії, він зможе переконати своїх друзів, щоб вони зачекали, поки війна більше схилиться на німецьку сторону, бо за таких обставин повстання можна було б поєднати з одночасним наступом німецького військово-морського флоту та сухопутних сил. Зрештою Адміралтейство погодилося, щоб Кейсмент і Монтейт вирушили до Ірландії. Вони поїдуть туди на субмарині й візьмуть із собою одного з бійців Бригади, що представлятиме своїх товаришів.

Рішення Роджера відмовитися від того, щоб Ірландська бригада подалася в Ірландію приєднатися до повстання, було справжнім шоком для німців. Але він не хотів, щоб бійці Бригади наразили себе на ризик бути страченими, навіть не здобувши можливості померти в бою. Такої відповідальності він не хотів брати на свої плечі.

7 квітня верховне командування повідомило Роджерові, що призначило субмарину, на якій вони подорожуватимуть. Капітан Монтейт обрав сержанта Деніела Джуліана Бейлі, щоб він презентував Бригаду. Йому надали фальшиві папери з ім’ям Джуліан Беверлі. Верховне командування повідомило Кейсмента, що хоч революціонери й просять доставити їм п’ятдесят тисяч рушниць, їм буде відправлено двадцять тисяч рушниць, десять кулеметів і п’ять мільйонів набоїв.