Справа № 3-172 (г) відновлюється
Шрифт:
Крилатий довго сидів, схилившись над чистим аркушем паперу. Доля Дмитра Чилікіна турбувала його по-людському глибоко. Як слідчий, він зробив усе, щоб мати Ключини знала правду про смерть свого сина. Тепер найпростіше – покарати Чилікіна по статті 136 (а) і засудити до п'ятнадцяти років позбавлення волі або застосувати гуманніше покарання – ув'язнити на шість-вісім років. Та чи злочинний Чилікін? Чи небезпечний він для суспільства? На ці питання Крилатий переконано відповідав собі: «Ні!»
Детально аналізуючи життєвий шлях обвинуваченого від моменту евакуації в Ашхабад до злополучного новосілля на Роздольній, 82, з часу виїзду з Євпаторії до зустрічі з ним на кар'єрі, Крилатий зробив висновок, що Чилікін, який вчинив злочин внаслідок патологічного афекту, може залишатися на волі, якщо його візьме на поруки виробничий колектив. Адже важливо не просто суворо покарати хлопця, а виховати його, допомогти стати справжньою людиною. Шість чи вісім років умовного ув'язнення будуть достатньою мірою впливу на Чилікіна, щоб він до кінця усвідомив свою вину.
Дописуючи останню сторінку справи № 3-172 (г), Крилатий виклав в обвинувальному акті всі ці думки, вірячи, що суд погодиться з ним.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА
Коли суддя прочитав вирок, Дмитро Чилікін не зразу повірив у те, що почув. Схвильований, блідий, він стояв, схиливши голову, тримаючись за край бар'єра, а в його вухах ще лунало: «… засудити до восьми років ув'язнення умовно».
Значить, суд повірив йому, повірив майстру Червонцеву, який від імені всього заводу поклявся своїм трудовим життям вивести його, Дімку Чилікіна, на вірний шлях!
Дмитро крізь сльози глянув у зал. Він був наповнений заводськими людьми, які піднялися з місця і, стоячи, гаряче аплодували, схвалюючи рішення суду. Особливо раділи хлопці з молодіжної бригади, голова місцевкому, комсорг Олекса Бунін, вахтер з прохідної, парторг, слідчий Крилатий, мадам Волкова, Володька Вітковський, словом, всі, хто був у клубі заводу «Крымметровес».
Тільки у матері не було сили підняти руки. Вона сиділа в першому ряду і плакала від радощів, її заспокоював майстер Червонцев.
Звільнений з-під варти, Дмитро кинувся до них, гаряче обійняв. Міцно притиснувшись один до одного, вони втрьох вийшли на вулицю.
Над містом розкинулось синє небо. Дмитро згадав, що такого ж кольору були очі Тамари Кручі.
Де вона зараз, його перша любов?