Чтение онлайн

А що, коли ні те, ні інше, а просто вияв звичайного довір'я?

Все це так напружило Дмитрові нерви, що він, не вечеряючи і не роздягаючись, впав на ліжко і пролежав до ранку з широко відкритими очима. Ця ніч була ще страшнішою, ніж та, коли він на квартирі Волкової вдарив штопором Івана Ключину. Тому й не склепив Чилікін цілу ніч повік, думаючи свою гірку думу.

Довго в його душі боролися почуття, його кидало в піт від думки, що доведеться багато років підряд сидіти за ґратами разом з егоїстичними, безсердечними людьми із злочинного світу, який став для нього глибоко ненависним. До ранку у нього була можливість уникнути такої участі. Навколо кар'єру на сотні кілометрів розкинулась глуха тайга. Увійде в неї людина і загубиться від усіх, як голка в копиці сіна.

Та що йому дасть втеча від слідчого? Знову життя з важким каменем на серці? Знову душевні терзання? Адже він ніколи не простить собі вини за смерть Ключини. І так доведеться мучитись не рік, не два, а до самої старості, до останніх днів, якщо зізнанням перед людьми не скинути з себе важкого тягаря докорів совісті. Ні, од себе не втечеш!

З таким переконанням і прийшов Дмитро вранці до слідчого. Але сказати все зразу виявилось набагато важче, ніж він думав, лежачи на ліжку.

ОСТАННЯ СТОРІНКА СПРАВИ № 3-172 (г)

Чилікін низько схилив голову і, не дивлячись на Крилатого, гірко промовив:

– Коли б ви знали, як я мучився ці два роки Образ Ключини переслідував мене скрізь. Не було дня, щоб я не згадував злощасного новосілля. Інколи мені здавалося, що не витримаю і заявлю в міліцію сам про свою вину. Та ці благородні пориви швидко згасали. Я боявся потрапити до тюрми. Ось чому не розповів всієї правди Туляковій, втік з Євпаторії, брехав вам на першому допиті. А тепер моя совість чиста. Я готовий прийняти будь-яке покарання. Даремно стільки часу мучив себе…

– Ви маєте рацію, – співчутливо промовив Крилатий. – Часто страх перед покаранням і докори совісті бувають страшнішими, ніж саме покарання.

Визнання Чилікіним своєї вини давало право Крилатому вважати, що повторне слідство справи № 3-172 (г) доведено до кінця. Але щоб закріпити ці свідчення, треба було ще зробити експеримент слідства на місці події, а також одержати підтвердження свідка Вітковського. Невже він і тепер буде відмовлятися?

Після приїзду до Сімферополя Чилікіна взяли під варту. Давати таке розпорядження Крилатому було неприємно, але служба є служба. Того ж дня він послав виклик у Майкоп.

Вітковський приїхав зразу ж після одержання телеграми.

На допиті тримався, як і раніше, слово в слово повторив свої попередні свідчення. Він не здогадувався, що Чилікіна арештували і що той признався. Крилатого дивувала впертість Вітковського, обурювало те, що комсомолець, молодий викладач може бути таким нещирим.

Зрозуківши, що свідок більше нічого не скаже, Крилатий вирішив говорити з ним відверто.

– Ось що, Вітковський, пора нам закінчувати розмову. Пригадуєте, при нашій першій зустрічі ви образились, коли я поставив під сумнів вашу чесність… Тоді я ще не мав досить фактів і не міг довести, що ви покриваєте Чилікіна, приховуєте правду. А тепер ця можливість у мене є.

Крилатий склав аркуші протоколу, піднявся. Йдучи до дверей, сказав Вітковському:

– Прошу вас пройти зі мною. Вітковський сполотнів, коли до слідчої кімнати ввели арештованого Чилікіна.

– Дімо!.. – якось здушено скрикнув він.

– Здрастуй, Володю, – просто і дуже спокійно привітався з ним Дмитро.

– Ти… Ти тут? – запитав Вітковський.

– Як бачиш, – в словах Чилікіна чулася гіркота.

Крилатий, уважно спостерігаючи за друзями, сів за стіл. Розклав свої папери, запалив.

– Так ось, Чилікін, – заговорив він, – ваш друг заперечує ваші свідчення. Виходить, ви наговорили на себе.

Чилікін сумно подивився на Вітковського:

– Зараз, Володю, відмовлятися ні до чого. Кажи про все, як було, – і про штопор, і про вм'ятину… Я сам шкодую, що вмовив тебе мовчати…

– Я ж не знав, що ти розповів, – тихо сказав Вітковський. – Тому й мовчав… Інакше ти не вважав би мене товаришем.

Крилатий повернувся до нього і з докором промовив:

– Невірне у вас поняття дружби, Вітковський. Своїм мовчанням ви змусили друга два роки мучитись, жити під страхом. Та й суд не покарав би його суворо, якби він тоді сам заявив про все. Ви хоч тепер це усвідомлюєте?

– Не міг же я змусити його піти до слідчого і признатися, – заперечив Вітковський, опустивши очі. – Дмитра зразу ж судили б. А йому теж хотілося вчитись, закінчити технікум, здобути спеціальність, бути корисним суспільству. Адже життя дається тільки раз.

– Вірно, тільки один раз, – переклав Крилатий з місця на місце папку, – і прожити його треба так, як говорив Микола Островський.

– А я тепер стільки років даремно втрачу, – з болем промовив Чилікін. – Найкращих…

Гарячий вогник в його очах згас. Голос перервався. Дмитро замовк, судорожно ковтаючи слину.

Вітковський розгублено глянув на нього, не знайшовши слів для втіхи.

Крилатий, помовчавши, сказав:

– Не втрачайте надії, Чилікін. Радянський суд гуманний, – і, протягнувши Вітковському чистий аркуш паперу, повернувся до перерваної розмови – Пишіть про все, як було. А в майбутньому я раджу вам розуміти дружбу щиріше.

Коли Вітковський виклав на папері все, що від нього вимагали, Крилатий, уважно прочитавши його свідчення, підколов списаний аркуш до інших, зав'язав шнурки сірої папки.

– Вам у Сімферополі більше нічого робити, – сказав він Вітковському. – Повертайтеся до Майкопа, виховуйте майбутніх чемпіонів, рекордсменів і прищеплюйте їм справжнє почуття дружби. А нам з вами, – звернувся він до Чилікіна, – доведеться поїхати до Євпаторії. Відвідаємо Волкову.

– Навіщо? Я не хочу. У мене нема й найменшого бажання знову потрапляти туди, де все це сталося… – втомлено заперечив Дмитро.

– Але експеримент слідства на місці вкрай потрібний, – пояснив йому Крилатий. – Без нього я не можу закінчити справу.

– Я ж про все признався, і Вітковський це підтвердив.

– Все одно. Без експерименту слідства не можна. Прощайтеся з другом, поїдемо.

Чилікін підійшов до Вітковського, мовчки потис руку, поривчасто обійняв.

– Тримайся, Дїмо, – стиснув його за лікоть Вітковський. – Пройде час, і ти знову будеш з нами…

Того ж вечора, повернувшись з Євпаторії, Крилатий підшив останні документи в справу № 3-172 (г): фотографії Чилікіна, зроблені на квартирі Волкової, план кімнати, де трапилось нещастя, докладне пояснення, як і чим був нанесений удар Ключині. Залишалося лише написати обвинувальний висновок. А тоді вже можна доповідати прокурору області, що повторне слідство євпаторійської події закінчено.