Чтение онлайн

Ленц доповідав далі. Приблизно о другій ранку поліцейський патруль, що проходив колонадою, помітив світло у вікнах третього пансіонату. Сьогодні ввечері там, мав відбутися останній концерт у цьому сезоні, і поліцейський подумав, що в залі зібралися на репетицію виконавці. Він пішов далі, поминув міський парк і знову наблизився до того самого будинку. Світло там уже погасло.

«Репетиція закінчилася, — подумав поліцейський і хотів був іти далі, коли раптом помітив, що двері будинку розчинені навстіж, а всередині світиться. Він заглянув туди і побачив, що швейцар Гейренрейх лежить долілиць на підлозі зв'язаний і з кляпом у роті.

Отямившись, швейцар розповів, що десь о пів на другу ночі хтось задзвонив. Коли він відчинив, то побачив у темряві три постаті. Котрась із них промовила: «Ви що, не знаєте, що в концертному залі горить світло?»

І Гейренрейх тут же згадав, що віртуоз Гассельт, який мав виступати увечері, залишив у залі свою дорогоцінну віолончель. Він обернувся, і ту ж мить його чимсь ударили, — потім виявилось, що то був мішечок з піском, — у потилицю, і він зомлів. А коли опритомнів, то відчув, що руки і ноги в нього міцно зв'язані, а в роті— кляп, якого ніяк не міг позбутись. Поліцейський пішов за ним у концертний зал. Віолончель була ціла, зате рояль — у жахливому стані. Одне слово, як у «Лоїбі» і в «Річмонді». Поліцейський зателефонував до відділу безпеки, і Ленц пильно оглянув зал.

— Це був «Орфей»? — нетерпляче запитав Тикач.

Ленц, що саме робив крутий поворот, лише кивнув головою. Виїхавши на рівну дорогу, він розповідав далі:

— Я гадаю, що хоч слідів там лишилося чимало, ми навряд чи дізнаємося щось нове. На долоті, яким розбито рояль, жодного відбитку пальців — як завжди, гумові рукавиці…— Помовчавши хвилину, він додав: — Хто зна, чи взяли вони щось із рояля, зате дещо забули.

Рвучко зупинивши машину, він подав Тикачеві шовковистий папір, У Тикача тенькнуло серце, і він, щоб не виказати свого хвилювання, мовчки сховав папір до кишені. Роздивився його аж після того, як вони оглянули концертний зал, справді, як і передбачав Ленц, безрезультатно, У Тикача знову сильно забилося серце, коли він переконався, що це й справді той план, про який розповідав Віртер. Карта Карлових Вар, а на ній кілька орієнтувальних пунктів. Перший був позначений літерою «Р» — це безперечно був «Річмонд». Скупчення будівель, позначене літерою «П», — очевидно, «Пупп». На правому березі Теплої був іще один орієнтувальний пункт, під літерою «Л». Готель «Лоїб». І, нарешті, в кінці колонади трьома червоними крапками було позначено останнє місце.

Тикач потягнувся у кріслі. Це не що інше, як третій пансіонат з концертним залом, де стояв рояль «Орфей»… Але без лаврової гілочки… «Ми шукали «Орфея» у всіх можливих місцях, тільки не там, де він міг бути. Неймовірна помилка». Тикач схопив протоколи про «Орфея» і став їх гарячково гортати. Переглянувши, здивовано втупився в одне місце. Після випадку в «Лоїбі» він наказав оглянути всі концертні й готельні зали, де є роялі. Ось цей список. У ньому є і третій пансіонат. Проти нього — галочка, що цей зал оглянуто. А тут у дужках зазначено, хто його оглядав. На свій подив, він прочитав «Трампус». Невже на нього куряча сліпота напала? Хоч було ще зовсім рано, Тикач подзвонив у «Бразілію» й зажадав, щоб Трампуса розбудили.

Але Трампус уже не спав. Лікар, коли він учора поскаржився йому, що дістав від комбінації мінеральної води з сиром страшний пронос, порекомендував пити мінеральну воду о п'ятій ранку, за дві години до снідання. Трампус саме відклав убік старого Мельвіля і, перш ніж іти до джерела, прочитав кілька сторінок з цікавої книжки «Alt Karlsbad», [16] котру вчора позичив у пана Гашека. Книга описувала Карлові Вари за часів Гете. Завдяки дивному збігові обставин саме в ту мить, коли він, роздивляючись доданий до книжки план міста, переконався, що місто кінчалося колись саме там, де тепер починається колонада, задзвонив телефон. Трампус почув голос Тикача, що аж гримів від стримуваної люті.

— Послухайте, юначе, у мене тут записано, що ви оглядали концертний зал у третьому пансіонаті. Ви справді його оглядали?

Трампус здивовано підтвердив.

— Тоді або на вас напала куряча сліпота, або через ту воду ви вже недобачаєте… А втім, буде найкраще, коли ви прийдете до мене. Так. До відділу безпеки. Але, дозволю собі попросити вас, щоб ви прийшли негайно.

Коли Трампус через кілька хвилин прибіг, Тикач вибачився перед ним очима. Так, усе з'ясувалося. Рояль «Орфей» привезли до концертного залу лише вчора після обіду зі складу готелю «Пупп». Потім він розповів Трампусові, що сталося за той час, поки вони не бачилися.

— Ми маємо справу з бандою, яка знає набагато більше, ніж ми і ніж нам би хотілося. Схоже на те, що їм відомий кожен наш рух. Поки ви бігли сюди, я дізнався у «Пуппа» про деякі цікаві речі. Їхній «Орфей» справді стояв у цьому концертному залі аж до січня. Певно, саме тоді Віртер і склав отой план, позначений крапками над третім пансіонатом. Але потім управління курортами почало з «Пуппом» якісь суперечки, й адміністрація «Пуппа» на зло управлінню наказала забрати рояль із концертного залу. Лише вчора їх нарешті умовили, і вони позичили рояль, щоб міг відбутися концерт, бо віртуоз Герман не погоджувався грати ні на якому іншому. — Тикач стукнув кулаком по столу і вигукнув — Але ж цей рояль не був позначений! Авжеж, він був без гілочки над написом, і я ніяк не. второпаю, чому Віртер, який безперечно знав таємницю позначених «Орфеїв», поставив крапки над третім пансіонатом. Сідайте, все ж таки ми хоч що-небудь дізналися про цю загадку.

А коли Трампус глянув на годинник, Тикач майже зарепетував:

— Чи, може, ви знову скажете мені, що вам саме тепер треба йти пити воду? Невже не можна хоч раз пропустити?

Коли ж Трампус запевнив його, що він не поспішає, Тикач трохи заспокоївся і провадив далі:

— Це не так уже й багато, а все ж… Той швейцар із пансіонату каже, що бачив три постаті. А поліцейський із Старого Міста зустрів приблизно в той час, коли це сталося, на початку Старої Луки двох людей у плащах із тієї пластичної маси, яку німці хапають у нас, як шалені, може, саме через те, що її завозять з рейху. А третього побачив через хвилину, коли той поспішав на Замкову гору, і звернув увагу, що він у білих панчохах. [17] Певна річ, для Кршікави цього було б цілком досить, щоб заборонити мені подальше розслідування, але я буду мудрий і нічого йому про це не скажу. Всі троє були ніби досить високі на зріст і двоє з них — у чоботях.

— Партійні активісти? — запитав Трампус.

— Або ж бандити, називайте, як вам більше до вподоби. Зрештою, я з самого початку не сумнівався, що все це — справа тутешніх генлейнівців. А тепер ви мені скажіть, що зробили б ви на моєму місці, маючи Петровіцького на шиї…

— Я розпитав би про все у Віртера.

— Я охоче зробив би так само, — усміхнувся Тикач. — Але не можу до нього додзвонитися. Випив якесь снотворне. Може, вже проспався?

І він знову попросив з'єднати його з «Імперіалом». Проте, почувши відповідь, він дуже занепокоївся.

— Сказали, що він і досі спить і до нього неможливо ні достукатися, ні додзвонитись. Припустімо, що засіб був справді радикальний, але не міг же й Овтрата його випити. Він дав мені слово, що скоріше вип'є відро чорної кави, ніж засне. Ні, це на Овтрату не схоже. Неодмінно треба також з'ясувати, хто вдерся до Віртерової нори на Садовій, тридцять два і вкрав із сейфа той план.

— Накажіть стерегти третій пансіонат. Ті, що загубили план, можливо, прийдуть туди по нього, — порадив Трампус.

— За кого ви мене маєте? — роздратовано буркнув Тикач. — Авжеж, його стережуть. Тільки той чоловік стовбичить там даремно. Чому? А тому, що на плані лишилось єдине цікаве для них місце, а саме: пансіонат номер три. Якщо вони вже там побували, то план тепер не має для них ніякого значення. І все ж вони діятимуть далі,— додав він.

— Чому ви так думаєте?

— Бо в третьому пансіонаті вони не знайшли того, що шукали. Зрештою, той «Орфей» і не був позначений. Цілком можливо, що вони спробують з'ясувати цю загадку у Віртера.