Чтение онлайн

Пильнуйте її,— наказав він Костові.— Візьміть іще когось на допомогу, але не спускайте з неї ока. Сповістіть мене, як тільки будуть якісь новини. А я піду трохи поспати.

Виспатись йому так і не вдалося: було пів на п'яту, коли Кост подзвонив і сказав, що загадкова пара поїхала на вокзал. Вони подивились на розклад руху поїздів, а потім Ільза спитала в довідковому бюро, чи не запізнюється поїзд із Карлових Вар. Їй відповіли, що запізнюється па 35 хвилин. Пара зайшла до ресторану, і Кост запитував, які будуть вказівки.

— Зараз приїду, — відповів Клубічко.

На вокзалі Кост показав йому юнака, якого знав під прізвищем Ванке. Той прогулювався біля сходів. Ільза чекала на платформі. «Боже ти мій, — подумав собі Клубічко, — яке щастя, що не всі злочинниці такі гарні й не мають такого певнішого вигляду». Поки він віддавав належне її вроді, підійшов карловарський поїзд, і з передостаннього вагона вийшов чоловік, як то кажуть, у розквіті сил, одягнений у коверкотовий костюм. У руках він тримав невеличкий чемодан. Усміхнувся до Ільзи, яка так і прикипіла до нього відданим поглядом. Клубічко її зрозумів — прибулий був неабиякою персоною! Навіть хоч це й був злочинець.

Ванке привітав його по німецькому: клацнув каблуками і стримано вклонився. Хотів узяти його чемодан, але прибулий не дав. Ванке знайшов таксі, і вони поїхали. За чверть години повернувся Кост. Стежив за ними аж до Віноградів, де вони зайшли до готелю «Беранек» на площі Тила. Чоловік у коверкотовому костюмі пішов із чемоданом до свого номера й зачинився. Ільза й Ванке чекали на нього в їдальні. Чоловік повернувся за чверть години, вже без чемодана, і віддав Ванке досить великий пакунок. Усі троє поснідали. Клубічко скористався цим і, показавши адміністраторові своє посвідчення, поки Кост пильнував трійцю, оглянув чемодан невідомого. В ньому було вісімсот англійських фунтів, виданих Англійським банком (зовсім новісіньких, зв'язаних по двадцять п'ять штук). Клубічко ледве встиг записати їхні номери, як за дверима почувся застережливий сигнал Коста.

Ще тиждень тому відділ безпеки було попереджено, що в празьких міняльних конторах поміняно кілька фальшивих фунтів стерлінгів, які не можна було відрізнити від справжніх. Фальшиві гроші було надруковано на спеціальному папері Англійського банку, — службовці банку впізнавали його на дотик. Колір та водяний знак теж не можна було відрізнити від справжніх. Фальсифікати можна було визначити лише за двома ознаками. Папір був американської фірми, що ставила на своїх виробах мініатюрну, помітну тільки в найсильнішу лупу позначку — «HC 63». Справжні фунти цієї позначки не мали. Крім того, фальшивомонетники, мабуть, щоб полегшити собі працю, поставили на своїх виробах лише три серії і номери: Н 20616, В 1987 та Q 897. Майстерні підробки спочатку було пущено в обіг у США, Голландії, Бельгії та Франції, і саме в дослідній камері Французького банку їх і було виявлено. В Чехословаччині вони з'явились тільки тепер. Клубічко пояснював собі це тим, що партія Генлейна була неспроможна вже сплачувати свої величезні видатки й одержувала дотацію з рейху, а оскільки курс так званих туристських марок останнім часом почав падати, то, можливо, гітлерівський рейх вирішив врятувати справу тим, що видав тутешнім нацистам субсидію у вигляді фальшивих фунтів. Тих, що наважаться їх розповсюджувати, буде, — в цьому Клубічко не сумнівався, — зловлено й без його втручання, бо в празьких банках були вже відомі розпізнавальні знаки фальшивих фунтів. Його попередження було б зайве та й могло б викликати новий конфлікт із Петровіцьким.

Від Коста він довідався, що елегантний пан уже повернувся до свого номера. Сніданок минув у жвавій розмові, але через гамір у їдальні Кост розібрав лише кілька слів. Пан у коверкотовому костюмі сказав Ільзі:

— Серденько, ви повинні дізнатися точніше. Підіть до нього, може, він вам щось скаже.

Клубічко замислився. Це могло означати що завгодно. Можливо, також і те, що Ільзі доручили знову запитати Рибу про «Орфей». Він знов подзвонив торговцеві. Ні, та гарна молода дама до нього більше не приходила.

— Слухайте, — мовив Клубічко, — вона, певне, до вас прийде. І досить скоро. Скажіть їй, що ви тільки-но довідались: ваш «Орфей» продано без вашого відома в Карлові Вари якомусь панові Віртерові. Тижнів зо два тому. І що пан Віртер, як вам розказали, попрохав перепічці рояль у якийсь карловарський дім, що має в своїй назві слово «брама». Яка «брама», цього ви, на жаль, не знаєте. Так, це все, і я вам дуже дякую. Хвилинку, коли хтось до вас прийде, подзвоніть, будь ласка, у готель «Беранек».

Не бажаючи привертати на себе увагу в багатолюдній їдальні готелю, він перейшов до невеличкого номера з телефоном. Десь за півгодини йому подзвонили. Риба сповістив, що та гарна дама була в нього кілька хвилин тому і дуже засмутилася, довідавшись, що «Орфея» вже продано.

— Почувши, що його купив якийсь пан Віртер, вона глянула на мене з недовір'ям, але заспокоїлась, коли я додав, що «Орфея» продав йому мій заступник два тижні тому. Потім вона допитувалась, чи я знаю, як точно зветься той дім, куди Віртер наказав відвезти рояль. Я, звісно, сказав, що не знаю, що мені запам'яталося тільки слово «брама». Тоді вона попросила адресу мого карловарського повіреного. Я відповів їй, що не можу цього сказати, бо він у від'їзді. Спекався я її лише тоді, коли пообіцяв, що дам їй його адресу, як тільки він повернеться.

Клубічко негайно послав Трампусові в Карлові Вари шифровану телеграму. Ту ж мить йому знову подзвонили. Відділ безпеки повідомляв, що в холі Юніон-банку затримано молодика, який розмовляє по-німецьки і подав на обмін десять фунтів стерлінгів підозрілої серії Q 897. Затриманий вимагав, щоб його звільнили, і погрожував, що він, мовляв, член партії Генлейна і вона це так не залишить. Про цей випадок повідомили Петровіцького, але той сказав, що свою думку висловить тоді, коли матиме висновок спеціалістів.

«Ільза тепер, певно, втече з Праги, — подумав Клубічко. — І той елегантний пан також. Я був би дуже здивований, коли б вони не повернулися до Кардових Вар і не намагались завершити справу — розшукати дім із словом «брама» у назві. Дальші повідомлення не забарились. Спочатку зателефонував Кост. Він описав сцену в Юніон-банку. Коли Ванке забрали, Ільза, що сиділа неподалік на канапі, побігла до готелю «Шроубек». Залишивши там чемодан і не заплативши, вона вийшла з маленьким несесером. Чемодан було передано у відділ безпеки. Ільза поїхала трамваєм на вокзал, де зустрілася з паном у коверкотовому костюмі, який чекав на неї в ресторані. Пан спершу дуже лютував, але потім заспокоївся. Обоє сіли в карловарський швидкий поїзд. Кост, не маючи відповідних розпоряджень, за ними не поїхав.

— Гаразд, — сказав Клубічко, — можете прийти сюди.

Той чоловік, очевидно, керівник усієї цієї справи, і якщо він тепер подався до Карлових Вар, то це, можливо, означає, що він упіймався на живець — звістку, одержану Ільзою від пана Риби. Мисливці за роялями, напевне, відвідають ресторанчик «Біля Дечинської брами» і пересвідчаться, що там стоїть рояль марки «Петроф». Тоді вони зметикують, що пошилися в дурні. Добре було б усе влаштувати так, щоб вони не помітили пастки. Але як? Допомогти міг би тільки Тикач. Клубічко згадав, як Тикач розповідав Трампусові про скарги мешканців на гамір у нічному закладі. Тикач повинен зачинити його, поки не знайдуть той справжній «Орфей». Якщо тільки його буде знайдено! А винарню треба наказати стерегти вночі.

Проте той чоловік мав іще одну підставу для того, щоб завітати до матері міст чеських. Він привіз чималу купу фальшивих фунтів і хоче їх тут збути. У Празі це тепер уже неможливо через ту катастрофу в Юніон-банку, і він може спробувати зробити це в Карлових Варах. Ті фунти у нього в чемодані. За нормальних умов, якби Клубічко не боявся, що Петровіцький вирядить його на пенсію, він розпорядився б обшукати весь поїзд. Фальшиві фунти в того типа було б знайдено і його можна було б заарештувати. Але через Петровіцького про це годі й думати. Залишається єдиний вихід — зачинити винарню «Біля Дечинської брами».