Чтение онлайн

Ранком суне радий Тхір Навпростець у царський двір. У руці дубовий кий. На плечах мішок важкий. Люто в кожному кутку Лупить києм по мішку. Ще й співає пісню Тхір На увесь на царський двір: «Кожен з нас повсякчас Висунутись прагне! Славний Тхір Знов мундир. Як було, одягне! Гей, одягне, як було, І закине помело. За мою відвагу Цар поверне шпагу!» Тхір минає царську варту. Випиває меду кварту І стає перед царем Із мішком наоберем. Поміж ними, слово в слово, Відбулась така розмова: Осот.Чого баламутиш ні світ ні зоря? Ти вже не фельдмаршал. Т x о р я к а.Осоте, ур-ря! Осот.Чи з глузду ти з’їхав? Т x о р я к а.Заглянь у мішок, У ньому славетний лежить кожушок. Тебе він зігріє, аж кине у піт. О царю. Барвінка забгав я під спід! Не віриш — поглянь... Блекота розповість. В мішку приволікся негаданий гість! (Мотузку розрізав, регочучи. Тхір, А звідти Барвінок вилазить, як звір). Т x о р я к а.Наївся медку? Побалакай з царем! Навколішки падай, бо шкуру здерем! Осот.Не треба, я ж бачу, він справжній козак. Тхоряка.А зараз лежить біля ніг, мов кизяк. Осот.Гай-гай, обдурила тебе Блекота! Гай-гай, а була ж благородна мета... Барвінку, ти скарб звоювати хотів? Барвінок.І всіх вас побити! Осот.Герой поготів! Мені до вподоби такі парубки. Безграмотні й дужі, неначе бики. Навіщо науку зубрити, скажи? Ти краще у війську моїм послужи. З роками фельдмаршалом станеш, браток. Тхоряка.Лизатимеш знову Медовий Листок... Осот.З гармати великої будеш палить. Барвінок.Ой, ой, розв’яжіте, животик болить! Вмираю, пропали юнацькі- літа. Мене отруїла... Твоя Блекота... Осот.Фельдмаршале, лапки йому розв’яжіть. Очуняєш, хлопчику, будем дружить! Лиш від пут звільнивсь хлопчина. Став червоний, мов перчина. Стусонув під бік Тхоряку, Видер з лап його ломаку. Як урізав двох по лобі — Заревли щодуху: «Пробі!» Бив, аж поки не скрутили Ці кусючі крокодили. Гаркнув цар, потерши гулю: — Чи ножа йому, чи кулю? Як про рідного, подбаєм, Завтра ж голову зрубаєм! Хто Барвінка порятує? Вже на нього кат чатує. Похитав ногою грати — Не пробити, не прорвати! Раз на світі помилився,— Мов крізь землю провалився... Де ж Ромашка? Це ж дівчисько... Вірний Коник теж неблизько. Що робить? Нема надії. Торжествують лиходії! Крізь загратчане віконце Промінець послало сонце. Хтось іде. Замок заклацав. Жук Рогач ножі помацав. — Кроком руш! — Плісняві східці На майдан виводять звідси. Заволали мідні труби, Вишкіря Тхоряка зуби, Довгоносики-солдати Лізуть честь йому віддати. Оркестранти грають марші. Будяки стоять, як старші. Б’ють громово барабани — Цар прибув у шарабані. Тхір, аж синій від напруги. Просичав;—Давайте, слуги!— Тягнуть хлопчика за шворку. Покрививсь, мов пив касторку. На майдані, слово в слово. Відбулась така розмова: Осот.Помирай же, коли нам Не схотів служити! Барвінок. Як служити бур’янам. Краше і не жити! Осот.Штучка цей Барвінок. Бач, Не заплаче навіть. Т x о р я к а.Зареве, коли Рогач Два ножі направить. Осот. Жук Рогач! Коли, рубай! Т x о р я к а.Кате, смерть Барвінку! Вкороти-но козака Лиш на четвертинку! Осот.Кате, стій! Прийми ножі. Ще продовжим втіху. Гей, Тхоряко, покажи Скарб йому. Для сміху. (З льоху ранця Тхір несе. Кидає під ноги. Сміх фельдмаршала трясе,— Радий з перемоги.) Осот.В цьому ранці — книга з книг, Світлозора квітка. Ти її дістати б міг, Якби думав зрідка. Переїв — програв бої, Втратив буйну силу. Т x о р я к а.З ранцем вкинемо її У сиру могилу! Раптом щось як зареве, Так реве, мов неживе. Вибігає з лісу Лис: — Утікайте швидше в ліс! — Що там сталось, говори? — Наступають Трактори! Ріжуть хащі полину. Крають царську цілину. З криком; «Царю, борони!»— Впали перші Бур’яни. З ревом: «Де Барвінок-друг?» — Трактори все рвуть навкруг. А за ними — сто півнів, Півня гливого синів. Довгоносиків січуть: — Де Барвінок? — тільки й чуть. Цар Осот крутнувсь, як змій: — Цей Барвінок... ще живий? Ріж Барвінка, Жук Рогач!— Уклонився Лис:— Пробач, Нас врятує саме він. Цей хлопчисько, цей Барвін! Киньмо в ноги Тракторам, Хай припинять тарарам. Дужчав рев серед яруг: — Де Бар-рвінок, кр-ращий др-руг? Лисовину гордий цар Уклонився, мов швейцар: — Лисовине, ти мудрець. Ще заорють, хай їм грець!— Засичав фельдмаршал Тхір: — Лізь, малий, на осокір Та кричи, що ти живий. Хай кінчають напад свій.— Від таких нежданих слів Наш герой повеселів. Швидко видерсь на вершок. Де листочки, мов дашок. А над ним аж два Джмелі, Щоб не втік, держать шаблі. Закричав малий згори; — Гей ви, друзі Трактори! Нищіть ворога ланів. Чорне царство бур’янів!— Засвітився цар внизу. Наче блискавка в грозу. — У шаблі його. Джмелі! Жміть зухвальця до землі!— Де не взялись — Ластівки, Двох жандармів — під грудки! А Барвінка (от було!) Підхопили на крило. І помчали в височінь. Ще й співали:— Чи-ві-чінь! Глянув хлопчик — ой, лю-лі!— І Ромашка на крилі. Друга радісно стріча. Бачиш, от тобі й дівча! Це ж вона, оця мала. Славне військо привела. Що ж творилося внизу? Цар Осот пустив сльозу. Бив підборами Тхора, Не зазнав і Лис добра. Щоб і їх не потовкли. Тхір із Лисом утекли. Налетіли вмить півні. Довгоносикам страшні. Вліво, вправо — бах та бах! Довгоносих по лобах. З Блекотою цар Осот Утекти хотіли в дот. Але Трактор від душі Взяв і їх на лемеші. Мов очистилась земля. Пролягла масна рілля. Заревіли Трактори: — Гей, Барвінку, скарб бер-ри! Ластівки на Трактор сіли. Чемно пити попросили. Пили воду з рук Ромашки З дерев’яної баклажки. Зняв Барвіночок перчину. Уклонився чин по чину; — Щира дяка за рятунок, І за скарб, за подарунок. Всіх запрошую на свято. На город до діда Гната! Вірні друзі! Завтра вранці Спільно глянем, що там в ранці! Що творилось на городі,— Переказувати годі. Всі стрічали біля тину Козака, свою дитину. З ним і дівчинка пригожа. На маленьке сонце схожа. Всі городні — свіжі, вмиті, У зеленім оксамиті. Обнімали, підкидали Ще й загадку загадали: — Що на світі наймудріше? Ну, Барвінку, сміливіше! Підморгнув недавній бранець І торкнув рукою ранець. Підняли городні кришку. Витягають з ранця... книжку! — Це ж «Букварик»!— закричали. Ніби сонечко стрічали. — Наймудріше в світі — книжка!— Пропищала в зіллі Мишка. Дід Гарбуз розкрив «Букварик»: — Був і я колись... школярик. Справжній скарб діставсь онуку, З ним — подужає науку! Без науки, знай, народ,— Ані в космос, ні в город!— Дід Гарбуз в долоні вдарив. На гармошці Хрін ушкварив. Баклажаник у дуду Задудукав до ладу. Пастернак схопив цимбали. Як утнули, як заграли! Танцювали до зорі При розкритім «Букварі»... Мов димок, повився заспів Під дубами в Конча-Заспі, В тиху пору світанкову, Коли місяць збив підкову. Наче бджілка волохата. Забриніла ранком хата. Над полями, над лісами Задзвеніла голосами. Гнат старий з малим Іванком Привітались з добрим ранком. Гнат погнав корову з двору Повз берізку білокору. А Орися біля печі Варить кашу для малечі. Запарує швидко кашка. Розпочнеться й наша казка. Але хто це там на дубі. Придивіться, дітки любі! У гнізді завмер лелека. Небо п’є, мов воду з глека. Ще аж троє підлетіло. Буде казка! Буде діло! Поторкалися дзьобами. Притулилися лобами. Погули, пошепотіли. Вниз до озера злетіли. Тут вітрець повіяв з лугу. Аж присвиснув: «Хугу! Хугу!» І в лелек, немов намистом. Сипонув багряним листом. Річ таку птахи з журбою Повели поміж собою: — Зникло літо, як забава. — Розкошує осінь-пава. — Молодиця гарна й модна. Тільки вдачею холодна! — Чуєш? Жабка сумно кумка. Про зимівлю в жабки думка. Жде і нас, браток лелека, В теплий вирій путь далека. — До весни, вітчизно мила! Виручайте, дужі крила! Збір загальний — за Плютами, В луговині, за хатами. Постривайте!— мовив старший. Поки ще ми не на марші. Політаймо над городом. Попрощаймося з народом! Підлетіли, піднялися Над лугами, де узлісся... Дід Гарбуз у ту хвилину Задивився на калину. Козирком приклав долоню: — Ой, яка ж ти красна, доню! Враз Гарбуз як зарегоче,— Щось за лисину лоскоче! Чи комашка, чи то муха Дідусеві пестить вухо. Дід по лисині як лясне! Щось майнуло, вельми красне. Сіло-впало на долоні — Тільки спалахи червоні. Придививсь — листочок з клена. Хоч би смужечка зелена! Дід підніс його, мов книжку; — Ах, розбійнику-опришку! Та невже ж минуло літо,— Простогнав він сумовито. Зліз на тин, гукнув; — Барвінку! Наступила осінь, синку!— Між травинок-луговинок Жваво вигулькнув Барвінок. Став, веселий, перед дідом. А за ним — Ромашка слідом. Привітались до старого. Застрибали кругом нього; — Не бачили ми зроду Звабнішої краси. Дідусю, аж палають Левади та ліси! А терну, а шипшини,— Бери хоч цілий віз. Жовтенькі відлітають Метелики з беріз... Дід дістав з кишені люльку І пустив димову кульку: — Відбуяло, дітки, листя. Все до часу,,все до місця. Вже й зима не за горами Із снігами та вітрами. Вкриє землю ковдра біла. Щоб земелька відпочила. Аж зіщулилась Ромашка, Затремтіла, мов комашка: — Та невже, дідусю, холод Упаде на нас, як молот? — Не журись, пора осіння Заховає нас в насіння. Тепло в кожній насінинці, Мов дитинці в кожушинці... Рушим в запічок, до хати. Будем солодко дрімати. А як ряст укриє луки. Нас людські пробудять руки. Щоб могли ми, наче діти, Знову сонечку радіти. — А птахи,— спитав Барвінок,— Влізуть теж до насінинок? Дід обняв його за плечі: — Є в природі мудрі речі... Всі птахи, літати дужі, Утікають геть від стужі. Птаству — небом шлях відкрито В ті краї, де вічне літо. Підстрибнув Барвінок пружко. Мало з ніг не збив подружку: — Звідкіля це вам відомо. Ви ж завжди, дідусю, вдома! Дід Гарбуз пригладив вуса: — Не кінчав я, синку, вуза. Та пізнав цікаві штуки З географії-науки. Ця наука, серцю мила. Землю всю мені відкрила. Рідні гони для початку. Потім Африку й Камчатку. Про Австралію й Аляску Я почув від неї казку. Про далеку Антарктиду... Закричав Барвінок:— Діду! Я б хотів помандрувати. За морями побувати! Та не в казці, а на ділі! Поки в нас тут заметілі!.. Скільки буде кілометрів До тропічних буйних нетрів? Дід Гарбуз розреготався. Аж тинок захилитався. — То не жарти і не смішки, Років зо три — коли пішки! Як підеш навколо світу. Не одну проносиш свиту, В теплім колі, дітки, тута І зима минеться люта. Ну, а поки осінь ходить. Будем підсумки підводить. Проведем останні збори І з піснями — до комориї Дід Гарбуз на тому свиснув. Аж на плоті глечик тріснув. І на заклик той відразу Збіглись всі до перелазу. Ось Часник у новій свиті І Редиска в оксамиті. Дядько Хрін з Горохом-другом По городі чешуть цугом. Ось і Сонях поряд з Маком І Квасоля з Пастернаком. Пастернак схопив цимбали. Всі городні заспівали: — Працювали ми завзято. Бо для нас робота — свято. Коло рідної землі Не зважай на мозолі. Кожен знає, що без праці Не змайструєш навіть цяці. Ні стільця, ні літака. Ні шурупа, ні гвіздка! Дід Гарбуз гукнув:—Побачим! Непереливки ледачим! Гей, Барвінку, акурат Викликай усіх підряд. Вмить хлопчинка жвавий писок Устромив у довгий список: — Слово має... трудівник... Просим, дядечко Часник! Трусонув Часник той чубом, Гордо блиснув білим зубом. Сміло й гордо взявся в боки І вперед ступив два кроки: — Я від роду і до роду Часничок даю народу. Наче полька з гопаком. Дружить сало з Часником. А натреш хлібця скоринку Прямо з печі... Га, Барвінку? А до свіжого борщу Як приправу затовчу! Мовчки всі ковтнули слинку. Дід Гарбуз сказав:—Барвінку! Часниченко цей лишень Корисніший за жень-шень! Всі на цьому — зліва й справа Закричали:— Слава! Слава!— Часникові всяк радів. Вийшов Соняшник з рядів: — Рапортую, друзі вірні, Маю зернятка добірні. Начавлю аж дві сулії Променистої олії. Ця олійка щось та важить. Можна все на ній підсмажить. Свіжу рибку, і млинці, І грибки, і голубці. Що й казати — добра справа. Знову всі гукнули: — Слава! Підстрибнули від землі Дві Редисочки малі: — Наше діло — виробляти Свіжі соуси й салати. Заправляєм що не ранок Вітамінів кілька банок. Вже готові бодні три Соковитої ікри. Помогли нам в цьому ділі Баклажаники дозрілі. Дядько Перець і Томат, Ще й Укріп, Петрущин брат. — Слава! — чуть з усіх сторін. Вилітає в коло Хрін: — Потрудивсь і я на славу. Добру винайшов приправу. Гордо в місто відвезу. Не один утре сльозу. До м’ясця, до холодцю Всяк проситиме хрінцю. Хто не вірить, хай нюхне, В маяки пишіть мене! Мовив так — і витяг терку І натерся в макітерку. Всі схопились за носи: — З ним і гемона з’їси! — Потрудився Хрін за трьох! З гурту вискочив Горох: — Я відправлю в магазин Триста тисяч горошин! Кожна кулька — як горіх. Супу вистачить на всіх! — Слава! Слава! Це ж чудово! Тут Ромашка просить слова. Уклонилась. В білій льолі, Тихо мовила поволі: — Труд мій, друзі, невеликий. Я роблю з травичок ліки. Із шавлію, з чебрецю, З материнки, з ялівцю. А від жовчі й живота — З бузинового листа. Знов гукнули:— Слава! Слава! — Мнеться лікарка русява; — А з Барвінком — теж труди. Він слухняний не завжди. Сто сльозинок хлопчик витер. Поки вивчив тридцять літер. Подививсь Барвінок скоса І Ромашку — смик за косу. Хтів тікати, поки гомір. Та Часник піймав за комір. Наїжачився й Гарбуз, Уперед ступив, як туз: — Ну, Барвінку, ось «Буквар», Щось по-писаному вшквар! Де і взявся той «Букварик». Став Барвінок мов комарик. А Ромашка — мов зоря. Розгортає «Букваря»: — Що за буква? — Півжука. — А точніше? — Буква «КА». — «ХА», як муха... — А оце? — «О» — кругленьке, мов яйце...— Почесав малий за вухом І пальнув єдиним духом: — «ЖЕ» — засушений жучок. — «ЧЕ» — залізний гапличок, «Ю» — турецький барабан, «ША» — справжнісінький паркан... Що зчинилось! Шум і жарти. Дід Гарбуз ковтнув півкварти Бузинової роси І сказав: — Герой єси! Раптом — хмара це чи крила? — Сонце щось на мить закрило. Тінь упала з високості: То летять лелеки в гості. Сіли-впали край дороги. Довгоносі, довгоногі. Похилилась рогоза. Підійшли до Гарбуза. — Здрастуй, сонечко-город, Зелененький наш народ! — Другий мовив: — З вами рай. Та тікаєм в дальній край...— Третій: — Осінь підійшла. Летимо шукать тепла. А Барвінок: — Де ж той вирій? — За морями, в далі сірій... Уклонивсь птахам Барвінок, Притуливсь до їх пір’їнок: — Ой, візьміть, коли не важко, В теплий край мене й Ромашку! Треба й нам побачить світу. Щоб поліпшити освіту.— Підійняв лелека ногу, Чути в голосі тривогу: — Ой, Барвіночку, не раю Відлітати з Диво-краю. Та заморська сторона — Мов під ноги борона! Жодна пташка лісова На чужині не співа. Другий виступив лелека; — І в польоті небезпека. Не злякаєшся, коли Нападуть на нас орли? В пазурах загинуть можна. Путь далека і тривожна. Але вийшов третій птах З добрим словом на вустах; — Коли ти такий завзятий. Нам не важко, можем взяти. От так диво: між зірок — Географії урок! Тут Часник ударив в поли: — Та навіщо? Та ніколи! Та куди? Та що це ви? Щоб поїли їх леви? Крокодил чи бегемот — Це тобі не цар Осот! Тупнув чоботом Гарбуз, Аж каблук у землю вгруз; — Хай побачать дальній світ І складуть нам щирий звіт. Скільки вражень, скільки мрій... Ех, шкода, що я старий... Підхопив Барвінок спис, Почоломкав діда в ніс. Перед мудрим Часником Тричі скочив гопаком. І, мов вершник у сідлі. Загойдався на крилі. Поряд всілася й Ромашка. Запитала: — Вам не важко? — А лелека; — Жарти кинь! — І підскочив, наче кінь. Відвернулися Редиски, Рукавами втерли слізки. Навіть в дядька Часника Відібрало язика. Вкрай схвильований Гарбуз Лопушаний зняв картуз І сказав; — Синашу мій! Ось вам вузлик чарівний. Знай, Ромашко, знай Барвінок, В ньому жменька насінинок. В час навальної біди До землі їх приклади. І відразу ж, як один. Ми зростем із насінин. І Ромашечці, й тобі Допоможем, далебі. Та прийдем ми лиш на мить. Бо в чужині нам не жить. Отже, викличеш ти нас В час трудний і тільки раз. От і все... Тримай, Барвінку! Підхопив малий торбинку. До грудей притис її. Мовив: — Рідні ви мої... Ждіть додому нас у квітні. Як настануть дні привітні!