Сто пригод Барвінка та Ромашки
Шрифт:
VIII
Ліс шумує, ліс вирує. Всім свій затишок дарує В дуплах, норах, на гіллі. Скоро будуть новосілля, І заручини, й весілля У достатку і теплі. У сосні кипить живиця. Килимком стає травиця. На полях земля масна. З липи Шпак зробив сопілку. Щоб дражнити Перепілку. Сойка гейкає: Вес-сна! Коник Дзвоник легко скаче. Серце в Коника воляче. Зайчик бігати навчив. І Ромашечку й Барвінка Луг і ліс вітають дзвінко. Як почесних сурмачів. На мурашнику — мурашка: — Стій, Барвінку! Стій, Ромашко!— І мурашки звідусіль. Рушничок несуть, сердежки, А на нім — півні й мережки, А на ньому — хліб і сіль... — Друзі саду! Друзі лісу! Дайте перцю злому Лису!— З мурашиних чути лав. Подають хлібець Барвінку,— Відломив малий скоринку І до вуст її приклав. — Знай, Барвіночку, що скоро Битва з військом Мухомора. Мурахи за меч взялись! Короїдів, гусінь хижу Поб’ємо собі на їжу, Порятуєм рідний ліс! Погукаєш — ми до бою Поряд станемо з тобою. З нами бджоли і птахи! I, мечі піднявши вгору. — Смерть цареві Мухомору! — Закричали мурахи. Хлопчик вигукнув:—Мурашки! Ви солдати й роботяжки! Отже, спільні в нас діла! Ми ж удома, не за морем! Бур’яни гуртом заорем. Бо від них багато зла... IX
Аж нап’явся Коник Дзвоник! Мов відважний прикордонник, В даль Барвінок полетів. Козака неспокій точить, До мети спішить —не збочить. А Ромашка й поготів! Ну й дівча! Твердої вдачі! Задає в путі задачі. — Скільки буде п’ять на сім? — Тридцять п’ять! Ага, Ромашко! — П’ять на п’ять? — І це не важко! Двадцять п’ять, відомо всім! Круча збоку виринає. Шлях вода перетинає. Хвилька зводиться ребром, А на боці протилежнім У затоці чорним лежнем Ледь видніється пором. Над шатрами верболозу Пролунало: — Пе-ре-возу! — І відлупило здаля. В осоці на тому боці Крутонулись ноги босі. Виткнувсь носик з-під бриля. Взяв поромник мотузяку На округлу залізяку, І поплив пливучий міст. А на дядьку — синя свитка. Жовтий бриль, очей не видко. Але що це ззаду? Хвіст! Підпливає. Ось і берег. Чути хвильки тихий шерех. Коник скочив на пором. Підійняв Барвінок списа, Закричав:— Тримайте Лиса! Не пручайсь! Прошу добром! Мовив Лис: — Привіт, герою! Певне, цю первісну зброю Ти привіз від дикунів? Я пустив вас до порому І за це мене, сірому, Переслідує твій гнів? Хто мені два зуби вибив? Якби я тоді... не схибив... Ми обоє не святі. Хочеш битися? Не вдасться! У труді пізнав я щастя. Зуби вставив золоті. Домовитий став, мов курка... Як північна чорнобурка. Засріблився від сивин.— Опустив Барвінок списа. Придивляється до Лиса. Бачить — плаче Лисовин. Похилився, крутить корбу. Мов за хвіст поцупив кобру. Лис... почав... життя нове? У Дзвіночка і в Ромашки У очицях — ніби цвяшки... А пором собі пливе. До Ромашки, до Барвінка Посміхається хмаринка, Миє пір’ячко в воді. Лис промовив: — Правда, гарно? То дарма, що трохи хмарно... Добре тим, хто молоді... «Може, справді став він добрий. Поки я літав за обрій?— Думу думає козак.— Має ж голову добрячу. Поламав хижацьку вдачу, У житті буває всяк...» Лис очиці втер полою: — Бий обухом, ріж пилою. Списом штрикай, але вір... Давні вибрики забуті. Вчусь заочно в інституті І працюю, наче звір. Ось і берег. Кинув сходні. —Коли в нас... таке... сьогодні. Прошу вас... до себе... в дім.— За повіддя взяв Дзвіночка.— Он і хата край лісочка. Хоч води попить ходім! Бережком, а потім лісом Друзі тьопають за Лисом. Стиха кривиться дівча. За горбами, за ярами. Біля струганої брами Витягає Лис ключа. — Ого-го! Живеш в палаці! Заробив у чесній праці? — Маю спадок від дідів. Мій прапрадід Лис Микита Був тварина тямовита, Чим хотів — заволодів! Прямо скажем, не безгрішний. Був він дядько вельми втішний. Син простого селюка... Волелюбну мав натуру. Від душі його скульптуру Шашіль виточив з пенька. Прадід Лис виднівсь при вході, Генерал тобі та й годі,— Люлька, хвостик догори... Коли б їв він моркву й ряску,— Не про нього склали б казку. Постать, що не говори! Прив’язав коня Барвінок, З двору глянув на будинок. На цяцьковані стовпи. Дах червоний, з черепиці. В Лиса усмішка на пиці: — Що? Сподобалось? Купи! Закричав Барвінок: — Годі! Я — Барвінок! Я — в поході! Не люблю приватних нір. Коли так, не дійдем згоди! — Прошу, прошу до господи. Жарти, хлопчику, повір... Ось і затишна світлиця, Господиня гостролиця Усміхається гостям. Лис узяв під ручку Лиску, Прихорошену до блиску: — Це дружки мої, затям! Повели в кімнату дальню. Стало ясно, що в їдальню. Пахло перцем і борщем. Не кормушка, не корито — Стіл по-царському накрито, Не такий, як під кущем! В мисках квашена капуста. Бараболя в шкварках тлуста. Паляниця негливка. Ще й вареників макітра. Поряд з рибою — півлітра Жигулівського пивка. В нафарбованої Лиски Голосок немов з колиски: — Готувала все сама!— А Ромашка:— Бачу, Лиско! Але Конча, ой, неблизько! Засідать — часу нема! Руки змили — їсти сіли. Частували їх щосили: — Їжте, пийте досхочу!— То, здавалось, дружби вияв. Хлопчик мовив:— Як я мріяв Про тарілочку борщу! Лис, відкривши пива пляшку. Скоса глянув на Ромашку, Влив Барвінкові й собі. — Повні щирої надії. Проковтнем за спільні дії У великій боротьбі! — Зупинися, хміль — отрута. Що кладе на ноги пута!— Це Ромашин голосок. Та малий зробив ковточок,— Д іл хитнувся, як місточок, І посунувсь, мов пісок. Наш Барвінок — хлопець крепкий. Хоч позбувсь одної клепки — Не змінився на виду: — Що за шум? Яка рахуба? Скоро будем біля Дуба! Засурмлю — хау ду ю ду! Лис: — Хильнімо ж до останку!— Та Ромашка з пивом склянку Геть пожбурила, в вікно. — Бити посуд — хлопська звичка!— Просюсюкала Лисичка. Лис підвівся:— Но-но-но! — Те, що сталося допіру. Залікує люлька миру! На, побільшає думок...— Взяв Барвінок в Лиса люльку, А Ромашці—тицьнув дульку— І ковтнув страшний димок! Замакітрилось в голівці, Опинився на долівці Л егковажний козачок. Лисовин підскочив: — Лиско! Ремінцем в’яжи дівчисько! Поламай хутчій дрючок! Та дівча схопило списа. Штриконуло в писок Лиса І стрибнуло у вікно. Коник їй підставив спинку І поніс, немов лушпинку. Як у справжньому кіно. Вгору кинуло й Барвінка, Та не гнулися колінка. Ухопився за стільця, Але стіл підставив ніжку. Так поцупили, мов мишку. Нерозумного курця. Лисовин сердитий в Лиску З холодцем пожбурив миску. — Де Ромашка? — Ген, в ліску!— X
Лис розсівся на канапі. Перстеньки на кожній лапі, Вже й забувся про пором. Про найбільшу в світі драму Строчить фототелеграму Вічним гусячим пером. «О могутній Мухоморе, Хто земний тебе поборе? Низько б’ю тобі чолом! Знай, Барвінок — у полоні. Рве мотузку на ослоні. Здавсь без бою, за столом! Хто хитріший? На Барвінка, Що забрьохався, мов свинка. Поглядаю звисока! Хочеш виміняти бранця? Шли ягницю чи баранця Й на додачу — гусака. А з Ромашкою — промашка. Утекла від нас Ромашка. Не дівча — козак Мамай. Ну до чого ж б’ється кріпко! Пурхонула, мов куріпка. Біля Кончі переймай!» Тут і хлопчик звів очиці. У ротку, як від гірчиці. Спрага — випив би ріку! Чи насправді, чи від зілля Ніби знизу, з підземілля Донеслось: — Ку-ку-рі-ку! Чарівний забутий голос... Щось у серці розкололось... Пригадались ліс і луг. Знову Лис наповнив чарку: — Це... в моєму зоопарку Голос пробує твій друг! Ти ж юннат, поглянь, будь ласка! Не дурій, бо схопиш паска!— І потяг Барвінка в льох. Спалахнуло світло тьмяне.— Як здоров’я, громадяни? Всі живі? Ніхто не здох? По кутках — залізні клітки. Придививсь Барвінок — звідки?! Поряд з Півнем — їжачок. Поряд з Білкою — Куріпка. І в акваріумі Рибка. Далі — Зайчик-Сірячок. Півень зойкнув:— Ку-ку...рі-ку! Порятуй мене, каліку! — І мене! Мене! Мене!— Серце птаха і звіряти Ніби вирвалось за грати. Щось принизливе, страшне! Лисовин розреготався: — Рятівник ваш — сам попався! Залишився без чобіт! Вас ніхто не порятує, З вас дружина приготує І сніданок, і обід! Мовив хлопчик:— Лисовине! Весь твій рід ганебно згине. Як проллєш невинну кров!— Хмикнув Лис, повів бровою: — Був би, хлопче, з головою— Лис тебе б не поборов! Спалахнув, як трут. Барвінок, Вдарив ніжкою в простінок: — Ще побачим, хто глупак! На твоїй, хитрюго, шкурі Навіть зайчики і кури Танцюватимуть гопак! Витяг Лис ножаку з піхов, А вгорі мов танк проїхав, Заревло, як землетрус. На гладкого Лисовина Попливла землі лавина. Обваливсь пудовий брус. Так з ножем і ноги витяг Той, хто жер батьків при дітях І звіряток при батьках. Кривдив птаство, рибок, звірів. Бо в саму лиш підлість вірив. Чим і славився в віках. Дим і порох. Осьде східці... Швидше вибратися звідси! Стогнуть брили кам’яні. Розшукав Барвінок шпарку. Довго ліз, побачив хмарку І Ромашку на коні. — Ой, Барвіночку Хрещатий! Чи карати, чи прощати? Дам напитися йому!— Звівши писка, наче дрюка. Хекав стомлено Захрюка Весь у куряві й диму. Рохнув: — Ну, білоголова, Я дотримав свого слова! Лисів знищено барліг! А тебе, чудне створіння, І за пиво й за куріння Відлупив би, коли б міг! — Не сварись! — гукнув Барвінок.— Там ще декілька тваринок Під землею, у льоху! Порятуй — напишуть казку, Як давав Захрюка тряску, Розламав тюрму лиху. Вмить кабан пробив просвіток — Розчинились двері кліток. — Будьте вільні назавжди! — Пурх — за Півником Куріпка, Не рвонула тільки Рибка, Бо не може без води. Бранці крикнули: — Спа-си-бі! — Повернули волю й Рибі, Дружно кинули в ставок. Загорланив бравий Півень: — Отепер високий рівень! Мчу на ферму, до дівок! Посвітлішав і Захрюка: — Заслужив ти, хлопче, бука Та завбільшки з цю сосну! Як збагнув свою помилку,— Закидай печаль на гілку Та прискорюй нам весну! XI
Зайнялась зоря тривожна. — Більш баритися не можна,— XII
Здрастуй, Кончо, ясен краю, В світі кращого не знаю! Верболози, плин Дніпра. Перескочили яругу, Ось і Дуб посеред лугу Вгору звівся, мов гора. Уклонилася Ромашка. Проспівала, наче пташка: — Здрастуй, Дубе-сонцелюб! — Здрастуй, дівчинко хороша! Ти, бува, не листоноша? Що принесла?— мовив Дуб.— Стій, а де ж отой хлопчисько. Що не встоїть там, де слизько? Де поділи сурмача? Може, й досі курить люльку Чи ганяє в лузі кульку, З Лисом грається в м’яча? — Ой дідусю! Наш хлопчинка... Ви не знаєте Барвінка. Він побіг звільняти рій. Помилки він мав... великі. Та від них знаходив... ліки. — Молодця! — прогув старий. — Ой дідусю! Час сурмити, Бо весні потрібні квіти, Буйне листя і стебло! — Дуб загув: — Дівчатко миле. Розганяй коня щосили І стрибай хутчіш в дупло! XIII
Піт втираючи полою. Біг Барвінок за Бджолою, Рвав ногами дерезу. З лісу вийшов сірий Зайчик, Дав хлібця йому окрайчик І промовив: — Підвезу! Веселіш сідай. Барвінку! — Хлопчик—скік на теплу спинку У сідельце хутряне. — Не зірвись, тримайсь, козаче! — Наш герой на Зайці скаче. Вік ніхто не дожене! Бджілці теж летіть несила. Кілька днів медку не їла. Всілась зайчику на хвіст. Втрьох летять вони щодуху. На хвості від того руху Витинає Бджілка твіст. Скоро звівся бір стіною. Скаче Зайчик гущиною. Щоразу кричить: — Пригнись! — Коле терен, ніби дротом. Потягло масним болотом Між похнюплених узлісь. Але що це раптом сталось? Все у танці загойдалось; — Дудка грає! Дудка єсть!— Нашорошив Зайчик вушка: — Це сурмить твоя подружка, Їй довірено цю честь! І відразу владно й різко Листям стрільнула берізка. Квітка Сон пішла в танок. Спалахнула скрізь кульбабка. На кущі зелена жабка Закрутилась, як млинок, Пригорнула Бджілка Квітку: — Нагодуй хутчіш сирітку! — Наїдайся досхочу! — І в запас краплинок кілька Підхопила меду Бджілка. Крикнув Зайчик: — Далі мчу! — Постривай! — гукнув Барвінок.— У кущах якийсь будинок. Та не бійся, не задкуй! — Ну, гаразд. Оглянь, будь ласка! — То була військова каска. Вікна — отвори від куль... Щось під каскою гриміло. Мов у дзвін чавунний било. — Хто у хаті? Що за шум? Я — Барвінок! Я — Хрещатий! Хто там? Годі калатати! — А у відповідь — бум-бум! Хлопчик каску збив ногою,— Крутонулася дугою. Покотилась за горбок, А під нею, руки в боки. Запальний, в плечах широкий, У брилі стояв Грибок! Вмить підріс, очима водить. — Ти звільнив мене, виходить? Отже, друзі ми навік! Будем поряд воювати. — Як тебе. Грибочку, звати? — Білий Гриб — колосовик! Хоч і вдячний вам за волю, Далі їхать не дозволю! — Тільки спробуй, не пусти! — Зупинись перед болотом. Попереду... Знаєш, хто там? Мухоморові пости! — Слухай, друже Боровиче! Нас до бою горе кличе! У пітьмі торішніх трав Тхір, служака Мухомора, Ця безсовісна потвора. Наші бджоли заховав! Свиснув Гриб веселим свистом, Під торішнім падолистом Жвавий рух. З усіх боків. Розметавши гору глиці. Й дуть хлоп’ята смаглолиці. Сотні воїнів-грибків! Зайчик — ходу з переляку. Бджілка — вгору й на гілляку. У ряди стають гриби. Боровик обняв Барвінка. — Глянь, порядок, дисциплінка, Є війська для боротьби. В жовтих шапках між осичок Полк десантників-лисичок. Ген — сапери-маслюки. А ото — в рябій спецовці, Пушкарі-красноголовці, Теж бідові малюки. Чепурненькі білоніжки — То медсестри-сироїжки. Далі — ратники-грузди. Груди випнули піддубні. Хлопці тихі й миролюбні. Та готові в бій завжди. Гриб підскочив: — Я завзятий! Але штурмом вік не взяти Найпонурішу з фортець. Атакуєм трошки згодом. Коли цар піде походом Полем, лісом навпростець. Хитру зробимо засаду. Вдарим спереду і ззаду. Ця хвилина вже близька. Чуєш? Б’ють у барабани! То ворожі отамани Відмуштровують війська. Тут відчув Барвінок дотик. Повернувся — поряд Кротик: — Ми удвох... врятуєм рій! Швидко хід тобі прорию, Бо давно про подвиг мрію. Ну, а ти... льоток відкрий! Підморгнув Барвінок Грибу. — Зазирнем в чужу садибу. Потім вдаримо гуртом! Бий згори, а я — спіднизу. Рятувати бджіл полізу! — І — подався за Кротом. V
День і ніч гуде Комора, Стольне місто Мухомора. Цар немов помолодів. — Чули? Грає вража сурма! Тож готуймося до штурму Всіх городів і садів! Біля кожного барака Жучить ратників Тхоряка: — Світолюбів — ріж, коли! Б’ють зухвало барабани. Бур’яни трясуть чубами; — Виступаємо — коли? Цар надів шолома й лати. Наказав мерщій сідлати Бойового Пацюка. По болоту розтяглися Аж до самого узлісся Мухоморові війська. Грізна сила в тому русі. Наче танки, суне гусінь. І жуки-броньовики. Ненажери з Колорадо Хоботки здіймають радо — Іноземні вояки! Бур’яни за бур’янами Лиш гойдаються панами. Браві сотники - в сідлі Замість коней - сірі мишки. Лиш Тхоряка шпарить пішки: Коні виросли малі! Круг царя — гвардійці чорні. Теж отруйні, мухоморні. В пазурах по два ножі. Вийшли з шумом за ворота. Свиснув цар — і перша рота Зупинилась на межі. Буркуна гукнув Тхоряка: — Кажуть, бравий ти служака! — Гаркнув той: — Ми всі орли! — Повертайся з сірниками. Тихо, власними руками Вулик з роєм підпали! Розвернулась перша рота І назад через ворота — У торішній очерет. Зняв Тхоряка чорну шапку: — Ну, на бджолах ставим крапку. Можна рухатись вперед! Ось за валом — перша квітка. Оточили, з’їли швидко, Не лишивши і стебла. Підвернулась груша-дичка — Залишилась тільки тичка, А від яблуньки — мітла. Мухомор уперсь на топір. — Щось весна не чинить опір! Розгортай у фронт полки! Вище пильність! Не пустуйте! — Раптом; — Людоньки, рятуйте!— Донеслося здалеки. — То волає рота перша! Глотка в кожного, як верша! — Зауважив Свинорий. Придивились кінні й піші — Мчить Буркун, зігнувсь на миші, А за ним — бджолиний рій! Бджоли вдарили з нальоту Повалили з ніг піхоту. Розмели аванпости. Впав Буркун з жалом у лобі. Закричав Толобан:— Пробі!— Миші витягли хвости. Крикнув цар: — Готуй гранати!— Гей, поганки! Бджіл прогнати! Кидай шашки димові! — Дим повився по узліссю. Бджоли вгору піднялися. Наче хмари грозові. Підвелись війська опухлі. Крутобокі, наче кухлі. Ледь живий, рачкує Тхір. Зникли геть лихі очиці. Двісті жал стримить у пиці. Голова, немов пухир. Серед диму з нірки виник Із кийком в руці Барвінок. Він дубцем Тхоряку впік. Той угору як зів’ється: — Хто це б’ється? Хто це б’ється? I когось коліном в бік! Той — сусіда трісь по носі, Пам’ятає, певне, й досі. Той — тому, а той — тому! Голосів не чутно в реві. Хтось під вухо дав цареві В чорній куряві й диму. Їхнє щастя — знявся вітер, Мухомор сльозинки витер І — Барвіночка уздрів. Ухопився за шаблюку. Підійняв конем пилюку Наймогутніший з царів. Як наскочить на героя! А в Барвінка — що за зброя? XV
Ой веселая дорога До дідівського порога! Угорі шумує рій. Чимчикують друзі пішки, У росі купають ніжки. Коник смикає пирій. Ось і хата діда Гната, В небо стріхою піднята. Морем видався город. Вирували квіти й зілля. Аж здіймалась дужа хвиля. Не перейдеш моря вброд! Буйноцвіту, як ніколи! Наче дощик, впали бджоли На квітуюче зело. Бачать друзі: жовта квітка Пелюстки зронила швидко. Щось на пагоні зросло! Придивилися — Гарбузик! Голопузий карапузик На очах, як велет, ріс. Ось і черево, і вуса. Голова біляво-руса. Не змінив знайомих рис! Закричав Гарбуз: — Барвінку! Озирнись навколо, синку. Як твій рід помолодів! — Обнялись — картинка тепла... Аж згинались дужі стебла Від усміхнених плодів. Привітав Часник Барвінка, Пригорнула Цибулинка, Гепнув Сонях у плече. Кріп Ромашечку вродливу В щічку праву, потім — ліву Почоломкав гаряче. — Всі до мене, друзі любі! Єсть об’ява... В нашім клубі (В Гарбуза прорізавсь бас!) Буде лекція сьогодні Про події міжнародні І про острів Тулумбас... — Малюки! А де ж це Коник, Роботящий Коник Дзвоник?— Хроник лапку підійма: — Щойно був, стрибав бадьоро. Бився з військом Мухомора, Три хвилини як нема! Хлопчик свиснув — і відразу Кінь стрибнув до перелазу. Та не кінь, аж два коня! Поряд з коником — конячка. Зелененька стрибунячка. Оженивсь! Нова рідня! — Поки маємо дозвілля. Відгуляймо ж і весілля! Славте, друзі, молоду!— Всі городні застрибали. Пастернак схопив цимбали, Баклажаничок — дуду. Кріп у бубон як ударив, Хрін по струнах як ушкварив! Ну й веснянка! Ну й народ! Пісня й рід його — не згасне! ... І зненацька літо красне Впало сонечком в город. ЗМІСТ
ЯК БАРВІНОК СТАВ ГЕРОЄМ ---- З
ЯК БАРВІНОК ТА РОМАШКА У ВИРІЙ ЛІТАЛИ ------ 39
БАРВІНОК І ВЕСНА ------- 77
Чалый Богдан Иосифович СТО ПРИКЛЮЧЕНИИ БАРВИНКА И РОМАШКИ
Сказки. (На украинском языке)
Для младшего школьного возраста.
Рисунки Виктора Григорьева и Киры Григорьевой.
Редактор В. А. Малишко. Художній редактор Г. Ф. Мороз. Технічний редактор Є. Є. Зелеикова. Коректори 3. I. Калиниченко, Л К. Скрипченко. Здано иа виробництво 16. X. 1975 р. Підписано до друку 5. I. І976 р. Формат 70Х90'/ів- Папір №1. Фіз, друк. арк. 7.75, Обл.-вид. арк. 7,99+4вкл. (0,33)=8,32. Умови, друк. арк. 9,07+4 вкл. (0,58) = 9,65. Тираж 100 000. Зам. ІЗІ7. Ціиа 66 коп. Видавництво «Веселка», Київ, Басейна, і/2. Книжкова фабрика «Атлас» республіканського виробничого об’єднання «Поліграфкиига» Держ-комвидаву УРСР, Львів, Зелена, 20.
Поделиться с друзьями: