Чтение онлайн

14) Осол. 225 л. 420. В польських кругах богато ходило відомостей про посольства до Хмельницького, що не дійшли до нього через Берестецьку катастрофу. “Князь воєвода руський зловив якогось посла, що йшов до Хмельницького-чи від Греків чи від Турків, і шаблю дуже добру зараз відбив, а самого (посла) ще ні-при людях зіставив по тій стороні”, реляція з-під Берестечка Осол. 2286 л. 171.

15) Польські справи 1651 р. столб. 1 б. с. 370-1.

16) Акты Ю. З. Р. III с. 459 і 470.

17) Справозданнє Василя Бурого в Путивлі 28 серпня с. с.: “Були вони в обозі у гетьмана черкаського Б. Хмельницького на річці на Русаві коло Маслового Ставу; гетьман зараз же закликав їx до свого шатра і взявши листа і прочитавши, говорив йому, Василеві, що він, гетьман, і все черкаське військо хочуть бути під государевою високою рукою в вічнім холопстві, а з Ляхами у них миру не буде: на тім він, гетьман, і полковники і все військо Черкаське цілували хрест між собою, щоб їм против Ляхів стояти всім за одно. А до тебе він, гетьман, послав своїх послів: Семена Савича, Лукіяна Мазура, Івана Нечипоренка з товаришами перед його, Василевим, приїздом за два дні. І був він, Василь, у гетьмана 2 дні, і гетьман дав йому, Василю з товаришами грошима 50 єфимків, і відправив їх з честю. А гетьманом Хмельницьким черкаського війська зібрано богато, в чотирьох обозах: сам гетьман з Черкасами і обозом стоїть на Ресаві, і з ним Татар тисяч з шість; а другий черкаський обоз коло Білої-Церкви; а третій обоз в Ставищі; четвертий обоз стоїть під Київом, і гетьмана Радивила в Київі обложили; а инший ще черкаський обоз стоїть під Черниговом. Та ще гетьман Хмельницький жде до себе мурз і Татар: Бей-мурзу з товаришами й хоче незадовго йти на Потоцкого з товаришами. А Потоцкий з Поляками стоїть табором в Хвастові, від обозу Хмельницького 60 верст. А як він, Василь, їхав до Путивля, в дорозі з Лубень писав до нього гетьманський післанець Семен Савич з товаришами, щоб він, Василь, підождав їх в Ромні, аби їхати до Путивля разом”.-Білгор. вісти ч. 349 ст. 12-15.

18) С. 364-5.

19) Реляція королевичеві з Бродів 18 липня-Ос. 2286 л. 176 об. (в скороченню сей лист в Staroz. І с. 330, але тут сього нема).

20) “Новини з-під Ямполя” 27 (липня)-бібл. ординації Красіньских 4032.

21) Рел. з Бродів 18 липня.

22) Вище с. 310.

23) Новини з Ямполя.

24) Львівські новини з. 23 липня-тамже л. 177

25) Liponi.

26) Осол. 2286 л. 178.

27) Zwykle posluszenstwo oddawa'c.

28) Oc. 2286 л. 178 об.

29) Тамже л. 178: відомости з 25 і 27 липня.

30) Также, вісти з 29 лилия.

31) Тамже, вісти з 30 липня.

32) Лист Мясковского з 4 серпня-Ос. 2286 л. 180 об.

НАСТУП ЛИТОВСЬКОГО ВІЙСЬКА, ПОГРОМ НЕБАБИ, РАДИВИЛ ПІД ЧЕРНИГОВОМ, ПОГРОМ КОЗАКІВ ПІД ДИМЕРОМ 16 H. CT. ЛИПНЯ 1651, ПЛЯНИ РАДИВИЛА.

Тим не менше ситуація була більш ніж серіозна. Не було заслонів ні від Польщі ні від Литви. Польське військо, правда, “лізло на раку”, але литовське заганялося уже в саму середину козацької території, сміливо і дуже енерґійно, і почуттє безпомічности і безборонности деморалізувало людність. Малодушне поводженнє київського духовенства і маґістрату супроти литовського наступу-було дуже небезпечним симптомом. Поки гетьманові й старшині вдалось наново піднести настрій-що було для них завданнєм моменту, сей період депресії в середніх тижнях місяця липня був дуже грізний і небезпечний, і особливо нервував наступ Радивила: коли б він був випав скорше на два тижні, він міг би дійсно підрізати всю енерґію сопротивлення 1).

Проголосивши війну козаччині ще 14 червня, Радивил витратив ще майже три тижні, щоб рушити своє військо фактично. Передовий полк під проводом Мірского, що демонстрував перед козацким посольством свій похід під Смоленськ, він вислав 1 липня н. с. за Дніпро-щоб він переправившись під Гомелем заслонив йому перехід під Лоєвим, а сам три дні пізніш рушив в долину Дніпром,-посадивши тяжку артілєрію і частину пішого війська на байдаки, а тяжчий обоз лишивши під Речицею 2).

Мірский без труду розгромив козацьку чату, що стояла на переправі і та, прибігши, дала знати Небабі, що польський відділ, не дуже великий перейшов Дніпро. Небаба, не підозріваючи, що Радивил сам буде там-бо ж іще не вернули посли від нього, і можна було думати, що він далі займає становище нейтральне: веде переговори,-без ніякої обережности рушив з Чернигова і напав на полк Мірского. Непомічений ним Радивил тим часом переправлявся через Дніпро і обійшовши його підчас битви вдарив з боку з своєю кіннотою. Небаба “неуважний полковник”, як його зве Самовидець, попав в таку сутичку, що з неї не вийшов. Оправдав своє призвище: бився в-руч, затятий в праву руку боронився лівою і не піддавшись живим зарубаний був на місці 3). “Мужно з нами стрівся, але подібно як Кричевський, сам поліг убитий і людей всіх стратив”-писав Радивил з поля битви своїй жінці, 6 липня,-в день коли в берестецькім обозі приймано козацьке посольство. Богато лягло на місці, кільканадцять попало в неволю-“між ними братанич Небаби, писарі військові, хтось з сотників, і козаки Чернигівського і Ніжинського полку, бубни і корогов 14”,-як вичисляє реляція. Сих бранців, вислухавши їх зізнання, зараз же постріляно і порубано тут же. Чимало “черни” пішло в розсипку, але чоловіка чотириста заложилося в таборах окопавшись, і поки стомлене литовське військо забралось другого дня до наступу, виявилося, що комонник з старшиною в порядку відступив до Чернигова 4).

Натомість прийшло посольство від міщанської Чернигівської громади з заявами покірности і благаннями не нищити міста і людей. Міщане обіцяли видати всіх причетних до війська, що знаходилися в місті, і Радивилові видко скортіло взяти в руки се огнище бунту: не вдоволившися міщанською капітуляцією, він 9 липня всім військом наступив на Чернигів.

Але тут його чекало повне розчарованнє:

“В неділю, себто 9 сього місяця, ранесенько став під містом і полишивши за собою військо, сам з кількома хоругвами вчинив під'їзд. Зараз вийшла конна сторожа-але ніякими фортелями не дала себе заманити. Князь поміркував положеннє місця, оборонність і сили; взявши все під увагу: сильні вали, в котрих вони стали обозом, за ними новий міський паркан (за весь час війни вони неустанно сипали й будували)-одно і друге густо обсаджене людьми, а сам він приступив тільки з комонником.

“Отже не маючи ніякого фортелю прийшлося б не без великих утрат вести людей до штурму цілком відкрито через просторі оболони. Порадившися з старшиною і не хотівши рискувати цвітом війська-хоч у кінноти була така охота, що з коней готові були зсідати,-він тільки ,запрезентував шик' (казав поставитися лавою) і вислав трубача з напоминаннєм. А сам зараз відступив і в милі став на становище, маючи надію, що може неприятель або за ним піде, або принаймні вилазку вчинить. Але ні одного ні другого: так замкнулися, що ані живого духу не випустили з окопів” 5).

Так виправляв новий чернигівський полковник Пободайло-“котрого здається против його волі поставили собі головою”-помилки свого “неуважного” попередника. Але рана нанесена була глибока, погром такого сильного козацького війська й утрата одного з визначніших полковників зробила сильне вражіннє по Україні. Ми бачили, як сею сумною вістю привитали Хмельницького по приїзді його з-під Берестечка. Подніпровє було збентежене. Козаки що досі трималися, не вважаючи на обходні операції Павші 6), на вість про погром Небаби кинули свої позиції над Припетю під Бабичами і відступили на Овруч. Чорнобильська залога вступилась так само як і любецька 7).

Смоленський рейд козацький, полишений без підтримки, теж був ліквідований висланим туди відділом драґонів кн. Сапіги, разом з місцевим посполитим рушеннєм. В крівавій битві під Кричевим, обложеним козацьким військом, погинуло немало литовської шляхти, але козацьке військо було розгромлено, Кричів визволений, і після сього литовське військо пішло виганяти козаків з Рославля: що з ними сталось, я не знайшов безпосередньої вказівки; можна думати, що вони відступили назад тою ж дорогою, якою прийшли, через московську територію.

Стольник литовський Ґонсєвский, висланий з більшими силами для того щоб збити припетське крило козацьке, не мав після того богато роботи: Антін полковник київський, полишивши свої припетські позиції, сам відступив до Київа. А коли Ґонсєвский вислав свої під'їзди під Овруч, против розложених там сил Горкуші, той також став спішно відступати під Київ. Ґонсєвский тоді спішно рушив і собі за ними. Козацьку залогу поставлено над Ірпенем під Димером (15 клм. від Київа) і тут в середині липня сталася битва, що рішила долю Київа. Коли Ґонсєвский, ставши в Димері 16 липня н. ст., вислав свої під'їзди під козацькі позиції, козацьке військо жваво кинулось на них; але коли на те наспів з головними силами Ґонсєвский, їм прийшлось спішно тікати на позиції, і “полковники”, як їх глухо згадує Ґонсєвский (Жданович з Горкушею) не важились їх боронити, і спішно звели своє військо до Київа. Ґонсєвский взагалі представляє сю битву як блискучу побіду — кріваву для козаків, майже безкровну для литовського війська 8). Навпаки, козаки казали, що литовське військо в сій битві було побите і від Київа відбите, тільки київське міщанство і духовенство піднявши паніку, змусило козаків щоб вони очистили місто. До сеї київської паніки ми вернемось, поки що зістаємось при факті, що після сеї битви на Ірпеню козацьке військо вступилося під Київ, і дорога литовському війську була відкрита.