Чтение онлайн

На крик, на гуки, на з діл на пуки 22) нічогенько не дбаєть.

Крик тут повстанеть, гук затим встанеть. Дими день ясний тьмили.

Стрільці-янчаре. А з діл пожари непрестанно світили.

Tyт до гетьмана Ляхи з діл; хана заразом одлучили.

Затим ся стало гды мурз немало і Твтаров побили:

Хан утікаєть і кош лишаєть, наметів одбігаєть;

Ляхи гонили, Татарів били, — хан ся не оглядаєть.

Тут зась козаки, хотяй юнаки, ой різко утікали!

Ляхи гонили, і їх стинали, аж табор розірвали;

І гдиби ночи тьма на помочи козакові не була,

Не одна б мати, гди б хто дав знати, козацькая завила!

І так Бог знаєть, що бульш буть маєть: Татаре одступили,

Затим бульш Ляхов, а у нас страхов — бо нас тут обточили.

Трийчі кланяли і упадали — короля смо просили:

По зборовському щоб по старому — щоб єсмо тулько жили!

Мовить не даєть, з очу зганяєть — “Видайте ми гетьмана!

Панів слухайте, старшину дайте, а ідіть бийте хана!”

– Хмеля не маєм, панів слухаєм, Татарів будем бити;

Але старшину — нашу дружину ніт вісти як одступити!” 23)

Голод не тучить. Страх з діл нам кучить. Став треба перебивати —

То пак у мосту ніт і хворосту — нічого збудувати!

В неділю в ночи — Бог на помочи — будем ся перебивати:

Вози постелем, кожухи стелем, воді того не зняти!

Ляхи познали, всі в шики стали, і на нас пильнували —

Всі в поле вишли, ми теж не пришли, і понеділка ждали.

А в понеділок — одбігли ділок, і борошна усього;

Перебиваєм та погибаєм! Щаслив хто вийшов з того!

Тиї пливають; до тих стріляють; ставища заливають.

А других в нетрі в лісі як вепрів диких забивають... 24)

Народні пісні про Берестецьку катастрофу заховалися в кількох більш або менш деформованих останках, які вимагають уважної реконструкції. Особливо сильно вплинуло на сю деформацію помішаннє Берестецького погрому з погромом Нечая в Краснім, зазначене вже вище.

З одного боку, очевидно, через спільний мотив погрому ріжні подробиці переносилися з Нечая на Хмельницького і навзаєм. З другого боку мотив підозрілого і непевного поводження, або грубо висловлюючися: зради Хмельницького, паралєльно розвиваючися в обох темах, викликав ріжні зміни і заміни (субституції).

Оповіданнє записане Костомаровим в 1845 р. на самім Берестецькім полі, в с. Пляшовій і недавно опубліковане в його листі з того часу, дає інтересну ілюстрацію сього процесу: мотиви сварки Нечая з Хмельницьким і зради Хмельницького, що підвела Нечая під катастрофу під Берестечком:

У козаків були два головні ватажки, Хмельницький і Нечай; під Берестечком вони посварилися, і Хмельницький, щоб докучити, умисно кинув військо. Ляхи підманили Нечая: покликали його з переднішими козаками на пир 25), а тим часом зайшли за Пляшову, перекопали річку й почали з обох боків стріляти. Вода розлилася і козаки не знали, як собі порадити. Вони зрубали березу і стали нею переходити, та так потопилися, що всю Пляшову загатили. (Два стави на ній носять назву: Великий Козак і Малий Козак — там мовляв потонули козаки, і дійсно там знаходиться в великій масі зброя і людські кости) 26).

Пісні я пічну двома волинськими записами Костомарова з того ж часу, можливо в тій же околиці (місце ближче не вказане, а варіянт Стецкого, дуже близький до другої пісні Костомарова, хоч позначений як записаний в самім Берестечку, але мині виглядає, як повтореннє Костомарівського тексту).

Кину пером, лину орлом, конем поверну,

А до свого отамана таки прибуду.

– Чолом пане, наш гетьмане, чолом батьку наш!

Вже нашого товариства багацько не маш!

– Ой як же, ви панове молодці, як ви ставали,

Що ви своє товариство навік втеряли?

– Становились, наш гетьмане; плечем об плече-

Ой як крикнуть вражі Ляхи: У пень посічем!

– Ой що ж же ви, панове молодці, за добич мали?

– Мали коня у наряді — Ляхи одняли.

Зима прийшла, хліба нема — го ж нам не хвала!

Весна прийшла, ліс розвила — всіх нас покрила 27).

(Останні два рядки — еліптичний, мало орґанічний додаток, може бути перенесений і з иншої пісні, ідея та, що тільки з новою весною козаччина прийшла до себе).

Друга пісня більш ріжнородного складу:

А. Висипались козаченьки з високої гори,

Попереду козак 28) Хмельницький на воронім коні.

— Ступай, коню, дорогою — широко ногами;

Недалеко Берестечко і Орда за нами.

Стережися пане Яне, як Жовтої води:

Йде на тебе сорок тисяч хорошої вроди!

Б. Як став джура, малий хлопець, коника сідлати,

Стали в того кониченька ніженьки дріжати.

Як заговорить козак Хмельницький до коня словами:

Не доторкайся, вражий коню, до землі ногами.

В. Чи не той то хміль зелений, що на тичку вється?

Чи не той то козак Хмельницький, що з Ляхами беться?

— Ой не той я хміль зелений — на тички не вюся,

Ой не той я козак Хмельницький — з Ляшками не бюся!

Г. А де ж твої, Хмельниченьку, ворониї коні?

– У гетьмана Потоцького стоять на припоні 29).

А де ж твої, Хмельниченьку, кованії вози?

– У містечку Берестечку заточені в лози.

Д. Що я з вами, вражі Ляхи, не по правді бився:

Як припустив коня вороного, міст мені вломився.

Перша частина (А) являється заспівом до пісні про війну “пана Хмельницького” з “паном Яном” (правдоподібно — королем Яном-Казимиром). Частина друга (Б) се загальний рухомий, епічний мотив, який міг входити в склад пісень і про Нечая і про Хмельницького; вице, в піснях про Нечая ми знаходили сей мотив про коня більш розвиненим. Частина В становить, очевидно, заспів пісні про Берестечко: її можна навіть уявити собі як початок тої пісні, що представляється далі частиною А, але за правдоподібніше вважаю, що се инша пісня; в варіянтах про Нечая знаходимо строфи, що можуть належати сюди (“козак Нечай” заступає “пана Хмельницького” і навпаки):

Чи не той то хмель хмілевий (вар. хмілезний), що в меду купався,

Чи не той то козак Нечай, що з Ляхами грався?

Чи не той то хміль хмілевий, що по тикам вється,

Чи не той то козак Нечай, що з Ляхами бється (с. 60) 30).

Чи не той то хміль, чи не той то хміль, що високо вється?

Чи не той то козак Нечай, що з Ляхами бється?

Чи не той то хміль, чи не той то хміль, що у пиві (вар: по меду) грає?

Чи не той то козак Нечай, що Ляхів рубає?