Чтение онлайн

“Приїхали вони до Чигрина мая в 12 день (ст. ст.) і в Чигрині гетьмана Хмельницького не застали: сказав їм городовий отаман, що гетьман з своїм полком пішов з Чигрина в степ на урочище Борок, не доїздячи Чорного Лісу, а чого-того в Чигрині не знають. І давши їм підводи і харчі, того ж дня виправили до гетьмана, і мая 13 вони приїхали до гетьманського табору в урочищі Борок. Писар Виговський взявши у них листа, велів почекати в шатрі для приїзжих (съезжем шатрЂ), а побувавши у гетьмана, сказав обозному Федорові Коробці, щоб узяв до себе поїть і годувать. А гетьман того дня пішов з Борка далі річкою Тясмином, і з обозу їздив до Татар, а вернувся до обозу під городом Тарасівкою, і з ними приїхали мурзи, чоловіка з вісім, а найстарші між мурзами рідні брати Тугай-бея. І там в городі Тарасівці велів гетьман Хмельницький бути у нього ввечері мая 15, і в розмові казав, що Поляки тричі складали з ним згоду і хрест цілували, але згоди не дотримують, і нинішньої весни вирубали їхні козацькі городи Липовець і Ребухи, а тепер збираються на козаків війною, і він, гетьман, видівши сю неправду пішов на Поляків. Прийшло до нього в поміч Кримських і Ногайських Татар 30 тисяч, а над ними начальником солтан-чи сам хан чи царевич, то невідомо. Привели також при них до гетьмана Німця з города Ольшанки, що побор вибирав, і гетьман віддав його в полон Татарам. А до всіх задніпрянських городів писав він, щоб Поляків і урядників по городах ковали. А самі козаки реєстрові і нереєстрові щоб ішли до нього, гетьмана, на схід. І при них прийшли до гетьмана полковники: корсунський, канівський і черкаський з своїми полками. Гетьман відправив (післанців) з Тарасівки 17 мая і пішов на Умань. А сина свого Тимошка виправив з Татарами поперед себе-на Браслав до Плоского. А як зберуться (з усім військом) підуть на Поляків” (Поль. справи). З сими післанцями гетьман вислав такого листа воєводі-захованого в ориґіналі: Писать ваша милость рачилъ ко намъ и Путивлица Максима Плешивого с товаришемъ прислать для проведиваня задержаныхъ в Варшаве пословъ єго царьского величества до сейму пришлого. Который сеймъ отложили на далшый часъ, ажъ до августа мЂсяца Ляхи, и пословъ єго царьского величества ради дЂлъ каковыхъ держатъ и поки задержатъ, не вЂдаємъ. Однакъ Ляхи, неприятели наши, хрестияномъ вЂру великую чинять и на два обозы войска збираютъ, за чимъ и мы рушили-сьмо ся з войскомъ, а просимъ: рачь ваша милость причинити ся до єго царьского величества, жебы єго царьскоє величество насъ отъ милостивое ласки своеи не откидалъ и руку помощи намъ давалъ противко неприятелемъ нашимъ; а мы служить готовы-смо єго царьскому величеству прямо и вЂрне. При семъ буди здравъ и Богомъ хранимъ, а ко намъ друголюбивъ. Вашей милости всего доброго зычливый приятель и слуга Богданъ Хмелницкий, гетьманъ войска Запорозкого. Данъ съ табору от Тарасовъки, 17 дня мЂсяца мая, року 1652 20).

Устно, відправляючи післанців, гетьман ще раз переказував своє проханнє до царя, щоб він його “від своєї ласки не віддаляв”. Виговський переслав окремого листа, виясняючи причини війни з Поляками-їх лукавство, яке він просив воєводу представити також цареві. Поляки сойм відкладають і зло на царя замишляють, військо литовське шлють під Стародуб, укріплення по городах обзирають і шпигів своїх скрізь тримають, а на наших християн біду чинять і військо на нас збирають 21).

Примітки

1) Жерела XVI с. 142 (депеша 28 травня).

2) Жерела XII с. 139.

3) Жерела XII с. 173, депеша з 11 квітня.

4) Жерела XVI с. 142, депеша 25 травня.

5) Тамже.

6) Мабуть се той “універсал”, надрукований в польськім перекладі у Ґрабовского Ojczyste. Spominki II c. 131, і з повним довірєм повторений Костомаровим с. 489: “Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького, староста чигринський(!). Відомо чиню всім, а зосібна полковникам, осаулам, сотникам і всім молодцям війська Запорозького, по містах, місточках і селах будучим, і Ляхам побратимство з нами тримаючим (!). Уважаючи на певні й великі прикрости й кривди, що нам перед тим Ляхи чинили і тепер чинять- силу молодців військових фальшиво і безвинно катують, мордують і гублять; працювати кажуть не тільки в дні звичайні, але й божі, чого наша віра терпіти не може і не допускає. А до того за так великий час справді кожен чоловік по всій Україні заживав вільности і трудно йому забути, що він паном був над своїм паном, і на війні з собою рівнятися панові казав,-працювати знову всім нам не хочеться. Тому щоб нарід наш міг видертися з тої неволі, при такій добрій оказії, якої ще ніколи не було, і коли гірших не упускано, то тепер поготів найкращої опускати не годиться, бо Ляхи самі не знають, що роблять і своїм безмірним зухвальством самі себе хочуть погубити, а нам життє дарувати,-я наказую, аби не тільки кождий (козак) поготів, але й посполитий чоловік мав всяку готовість потрібну для війни. Особливо аби добре поживою запасся, ще перед Великоднем. А по Великодні коли мої листи оголошені будуть і кождому відомі, котрі я як побачу (догідний час?), так розішлю,-аби на завтра по одержанню відомости про листи мої не загаялися рушитися до обозу і йти на призначене місце. Але без моєї волі рушитися нехай ніхто не важиться, аби не далося причини Ляхам до війни-хоч вони її ґвалтом шукають і покою дати не хотять, хоч і обіцяли. Для кращої віри і певности той лист при печати війська Запорозького і рукою своєю підписую(!) Писано (!) в Чигрині 24 марта 1652 р. Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького.

Не тільки дата сього “документу” не можлива, але й зміст дуже надуманий, інформативний, мотивований, а підчеркнені мною стилістичні недорічности ясно показують, що маємо тут діло з фальсифікатом.

7) Жерела XVI с. 140-1.

8) Депеша нунція з 20 квітня.

9) Депеша з 4 травня.

10) Депеша з 11 травня-Жерела XVI с. 141.

11) В латинськім тексті дневника Альбр. Радивила: “Ширилася чутка про відновлену змову між Татарами й козаками, і гетьман коронний Каліновский постановив, аби військо як найскорше зібралося до купи. Отже дано наказ, щоб частина яка була за Дніпром перейшла (Дніпро) і прилучилася до нього і до обозу в місці ним визначенім. Але наші як завсіди так і тепер ішли занадто повільно і не прийшли на час”-копія Осол. 117 л. 183 об. В друкованім польськім тексті (II с. 469) се місце трохи змінене і попсоване.

Супроти сеї звістки цілком безпідставною являється увага пок. Кубалі (II с. 315), мовляв Каліновский “настільки був певен, що обійдеться без війни, що не подумав навіть викликати 4000 які стояли за Дніпром”. Ми бачили, що навпаки Каліновский неустанно пророчив війну і нарікав на недостачу війська.

12) Жерела XVI с. 142-3, депеші з 25 травня і 1 червня.

13) Польські справи 1652 р. ст. 1 а.

14) Тамже.

15) “А по сю де сторону гетьман Хмельницкой велЂлъ быть гетманом в своє мЂсто с козаки: с полками с Миргородцким, да с Переяславским да с Прилуцким, да с Полтавским, полковнику-єму, Степану Пободайле. Да с ним же будут Татаровя многиє люди. И онъ де, Пободайло, ждет за собою в НЂжин Козаков и татар вскорЂ, а собрався ему в НЂжине, итить к Чернигову битца с паном Радивилом”. Се вісти привезені до Сівська 14 (24) червня, вістуни були в Ніжині, коли туди-“июня в 9 день пришла вЂсть подлинная, что какъ Радивилъ с Ляхами и з гусары и з жолнЂры и с НЂмцы со многими людми возятца на судах через Днепр под Любичем во многих мЂстах, а в городЂ Любиче и в Чернигове засЂли жолнере Радивилова полку. А идет де пан Радивил для тово чтоб де ему своими людьми засЂсть всЂ украинные городы. И их де, Павлика с товарищами в НЂжине полковник и жилецкия люди из города не хотЂли выпустить, а хотЂли де их засадить с собою в осаде. И тово ж де числа, часа за 3 до вечера, в город НЂжин приЂхал черниговский полковник Степан Пободайло, а с ним де Козаков сот с пять, и ево де, Павлика, с товарищем из НЂжина выпустил”. Польські справи 1652 р.

16) Тамже.

17) Наведу се характеристичне оповіданнє для тих читачів що не мають під рукою літописи, сучасним правописом: “Як Калиновского знесено на Батозі, зараз і тут на Задніпру старост, урядников много позабивано. Где і того старосту в томже замку Конотопском тая своєволя убила, а женою і дітьми, особ четверо, і тамже в том замку Конотопском в колодяз всіх вкинено. Котороє то забойство сталося о святой Тройці. А той колодяз бил глибокий сажней коло десяти, єжели не болше. І так тыє тіла побитых зоставали в том колодязі в воді аж до Воздвиженія честного хреста. І в той час незнать откуля узяла ся вода, і тот колодязь виполнила, і усі тіла тыє наверх вынесла. І як оныє з тоєй води побрано, знову вода уступила на своє місце вниз в колодязь, при очах многих людей, а тіє тіла в цілости зоставили. Которіє-то тіла жители конотопскіє тамже неподалеку того ж колодязя викопавши яму поховали” (с. 33). Бувало і навпаки: де були значніші польські залоги, вони розправлялися з козаками, щоб запобігти повстанню; так оповідав в Сівську 30 н. с. травня вістун, побувавши в Новгороді Сіверськім: підстароста Бальцер Меланчиньский більше як 60 козаків “в воду насажав”, ні одного не лишилося (Пол. спр. 1652 ст. 1 а).

18) Можна ще навести звістку єромон. Гавриїла: “Що був приїхав до Полтави польський урядник Соколовский, то його козаки держать під доглядом, а назад не пустять”. Польські справи 1652 р. от. 1 а.

19) Тамже.

20) Памятники III с. 159; викропковані слова доповняються з старої московської копії, що переховується в польських справах, в тім же стовбці.

21) Польські справи 1652 р., ст. 1 а.

ХМЕЛЬНИДЬКИЙ ОСТЕРІГАЄ КАЛІНОВСКОГО, СТРІЧА ПІД БАТОГОМ, БИТВА ПІД БАТОГОМ, ПОГРОМ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА 2 н. с. ЧЕРВНЯ, ЗНИЩЕННЄ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА

Польські джерела дуже однодушно розповідають, що Хмельницький, висилаючи наперед себе сина з козацьким військом і Татарами, остеріг Каліновского, щоб він не боронив проходу сьому-мовляв своєвільному і від нього незалежному війську, за яке він не бере відповідальности, і не радить з ним зачіпатись, аби не вийшло якоїсь біди. В листі з 12 червня н. с. до звісного нам Міхаловского невідомий на імя кореспондент так оповідає на підставі того що він чув від недобитків з обозу Каліновского: “Останнього дня мая писав Хмельницький до п. гетьмана нашого, оповіщаючи, що його синок Тимошко з своєвільними козаками-випищиками і з Татарською ордою йде до тебе-будь обережний, бо певно завтра матимеш гостей! Не довіряючи тому вислано під'їзд; але реєстрові козаки позаступали всі дороги і нашим під'їздам було трудно пройти за ними, і так вернулися з нічим” 1). Австрійський аґент пише з Варшави 17 червня н. с. “Всі одностайно оповідають, а особливо двоє Татар- вірних підданих сеї корони, які недавно прийшли з сеї битви, що Хмельницький вислав до гетьмана сього коронного війська листа, повідомляючи, що він висилає сина свого разом з Татарами до Молдави, щоб збройно помститися над володарем сеї країни, за те що він обіцяв віддати доньку за його сина, а потім відмовив: він приятельськи просить у згаданого гетьмана пропустити його (сина) з військом, і радить йому з своїм невеликим військом не противставати великим силам (його сина), щоб не накликати вірної погибели. Але (Каліновский) не повіривши сій звістці, заступив перехід, кудою мав іти той син” 2). Твардовский розвиваючи сей мотив представляє осторогу Хмельницького в такій формі: він запитав Каліновского, нащо той заступає йому дорогу? син його йде на Волощину, Каліновскому і королеві до сього нема діла, чи він дійде справи з володарем волоським чи ні; але він боїться, що коли Каліновский затримає його військо і Татар, то через молодість його сина може вийти яка небудь пригода. Тому радить йому відступити і дати перехід-тим більше що й позиція, ним занята, досить недогідна для його війська 3).

Досить се несподівано-в тодішніх польсько-українських відносинах, що як раз з польської сторони Хмельницький представляється таким лицарем: попереджає Каліновского про похід його сина і навіть робить йому приятельські остороги що до недогідної позиції його табору, сорозмірно малих сил та можливо прикрих наслідків зачіпки з Тимошевим військом. Поясняється се тим, що Каліновский взагалі був непопулярний в війську і поза військом, як ми то вже знаємо, а крім того на нього як на мертвого валили потім всі нещастя, що сталися через сю нещасливу зачіпку з козаками. Оден мемуарист таку його невчасну інтервенцію в волоську експедицію Хмельницького поясняє тим, що бувши вдовцем, Каліновский не вважаючи на свій старий вік сам був претендентом на руку господарівни 4). Очевидно, так іронізували сучасники з необережного пориву старого гетьмана.

Инші підносили нерозважну упертість, виявлену ним в виборі позиції-мовляв скритикованої самим Хмельницьким. Він вибирав гладку рівнину недалеко Бугу і Собу-таку велику, що мале польське військо не могло її опанувати: “і сто тисяч ледво б могло її оборонити”, каже участник. Каліновскому, мовляв, вказували на се і радили заняти позицію під Браславом або Райгородом, опираючись на їх укріплення; але він настоював, що мусить бути місце для тих військ, що наспівали до нього: для задніпрянських поляків, відділу воєводи браславського й инших, що так і не встигли поспіти до нього. Позиція лежала на лінії Чигрин-Умань-Могилів і справді загорожувала дорогу на Волощину. Але сили Каліновского були замалі, щоб заступити сю дорогу Татарам, так як він хотів. Хмельницький сим разом маючи під рукою досить велику орду, поспішив заатакувати його, перше ніж надійшли польські задніпрянські й инші контінґенти-не повторив торішньої помилки. А заразом досить зручно, як бачимо, прибрав свій наступ так, що вина конфлікту спала не на нього, а на польську сторону.

Коли показався передовий татарський полк, сорозмірно невеликий, польська кіннота, не зібравши відомостей про неприятельські сили, відважно кинулась на сих передовців і завязала з ними битву, яка зайняла перший день, 1 червня н. с. Спочатку Поляки жвавим натиском збили Татар з поля, і трохи їх порубали. Потім, коли наспіли більші татарські сили, вони збили з поля Поляків і змусили їх відступити до своїх позицій. Але поки йшла ся кавалєрійська битва, наспіли головні сили Хмельницького і через ніч обійшли польський табор так, що Поляки не помітили! Коли на другий день татарська й козацька кіннота відновили кавалєрійську атаку, польська кіннота знову віддалася сій кавалєрійській битві. Даремно, мовляли, досвідчений в Тридцятилітній війні комендант німецької піхоти Пшіємский загодя радив не відновляти битви, тільки окопатися з пішим військом, а Каліновскому з кіннотою як найскорше відступити до Камінця і там зібрати сили для розправи з козаками й Татарами. Каліновский сеї наради не послухав, і за кілька годин побачив себе окруженим в коло козацькими й татарськими силами.