Чтение онлайн

27) Тамже, с. 104 (депеша з 21 січня).

МІСІЯ МАХОВСКОГО, ЛИСТУВАННЄ З ХМЕЛЬНИЦЬКИМ, ПРИСИПЛЯННЯ УВАГИ, ЛИСТИ МИТРОПОЛИТА, ПОСОЛЬСТВО ПРАЖМОВСКОГО, ПОСОЛЬСТВО ВІТОВСКОГО І ОБУХОВИЧА, ТАТАРСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ДО ШВЕЦІЇ.

Але пускаючи в рух воєнну машину, вважали потрібним підняти тим більше галасу про свої заходи коло утримання спокою. Коховский оповідає 1), що десь коло того часу був висланий Маховский, “старий ротмистр”, з листами до Хмельницького і до митрополита; правдоподібно, він же повіз і листи до Кисіля, що входять у сю серію заходів коло замасковання воєнних рішень. Митрополитові, каже Коховский, король ставив перед очі війну і руїну, що спадуть на край, коли Хмельницький не схаменеться 2). Очевидно король хотів, щоб митрополит ужив його впливу на козацьку старшину, на військо і всю людність, щоб навернути їх до послуху королеві. Від Хмельницького король допевнявся, щоб він забезпечив свобідну путь комісарам, і очевидно те саме писав в сій справі Кисілеві. Хмельницький — каже Коховский — на то плакав, присягав і заклинався в своїй невинности — хоч фактично мав при собі девять тисяч Татар з Карач-мурзою, і ціла Україна постачала їм всю зиму поживу і пашу; козацькі полки він доповнив і нові понабирав; міста укріпив за зиму — непридатну для воєнних операцій; кріпости обсадив залогами; селян поза лінією підняв до повстання, і взагалі були зовсім ясні його заходи коло війни. Присяги комісарам на свобідну путь він відмовив: годив ся пропустити їx тільки безоружними і з таким числом супроводу, яке він сам визначить. Досі оповіданнє Коховского.

Розуміється, вся ся кореспонденція про комісію була одним пуфом. Коли війна була рішена, і за шість тижнів мали початись операції, не можна було посилати закладнів в неприятельський табор. А коли не вважаючи на се про сю посилку говорили так богато, упевняли в ній так настирливо, то очевидно — на те тільки щоб відвести увагу противника від воєнних приготовань, по просту — його здурити. І я маю таке вражіннє, що не вважаючи на всю обстріляність Хмельницького і старшини на такі штуки, польському дворові до певної міри вдалось таки їх задурити отсею ніби то незвичайно енерґійною підготовкою комісарських переговорів для мирного залагодження справ 3).

Богато з того до нас не дійшло. З того що маємо, в центрі стоять листи короля і канцлєра до Кисіля, котрого очевидно вважали потрібним дурити разом з Хмельницьким, — чи тому що справді брали їх обох за одну скобку, чи боялись, що старий дипльомат не потрапить з відповідною безпосередністю дурити козаків, коли буде знати дійсний стан річей. З одного чи з другого мотиву, йому вже, видно, від довшого часу не говорили всеї правди, і се його гнівило й ображало; сим разом теж що йому писалось, писалось так, щоб коли він схотів переслати ті писання Хмельницькому, то як раз було б добре.

Лист канцлєра має дату 13 січня. Може се “антидата” — поміта заднім числом, перед остаточним рішенням про війну, може помилка копії. Певна нервовість, з якою тут говориться про воєнні приготовання, робить вражіннє, що се писалось по остаточнім вирішенню про війну, себто може й дещо пізніш ніж 13 січня (треба памятати, що ми не так тверді в датах, щоб докладно вираховувати дні). Про короля канцлєр каже, що він одночасно пише теж листа (Хмельницькому, очевидно). Лист короля до Кисіля очевидно належить приблизно тому ж часові, хоча в німецькім перекладі, виданім в Theatrum Europaeum він має дату 5 лютого 4).

Безпосередній привід дали начебто листи Кисіля і Хмельницького. Хмельницький писав Потоцкому і королеві. Про лист до Потоцкого згадує Торрес в депеші 14 січня 5) як про останню новину, з чого можемо міркувати, що писав то Хмельницький ще перед святами. Він похвалявся там своїми звязками з Туреччиною і Кримом і обіцянками приязни одержаними від них, але запевняв, що все се має служити тільки інтересам Річипосполитої. Самого листу не маємо; на доповненнє можуть служити згадки в листі канцлєра до Кисіля — що Хмельницький в тім листі згадував про свої заяви підданства, чи готовности служби, зложені Порті. Король згадує про лист Хмельницького до нього, де той хвалиться і наче на пострах оповідає про його приязни (з Кримом, чи з Кримом і Портою, се в тексті не ясно). Такий лист Хмельницького дійсно маємо, на жаль — в перекладах тільки: дуже лихому московському і трохи кращому німецькому з датою: “з Чигрина 4 січня” 6). З змісту видко, що Хмельницький його писав в відповідь на перше повідомленнє короля про соймову ухвалу вислати комісарів 7) на переговори з козацьким військом 8).

Гетьман висловлює свою втіху і подяку за таку королівську ласку й піклуваннє про утриманнє спокою; запевняє, що військо козацьке ніякої війни не замишляє, і не думає збиратись — хіба на поклик короля проти якого небудь королівського неприятеля. Але заразом подає до відома, що з кримським ханом військо взяло нерозривну приязнь і рішучо поставиться против чиїх небудь старань сей союз розвести Ставить також жаданнє — в дуже покірній формі, що правда, щоб польське військо не зближалося до лінії, і не розквартировувалося на Україні; щоб віра православна була заспокоєна і т. д.

Не вважаючи на сю покірну форму, осторога союзом з Кримом і погроза всім хто схотів би його розводити, була в повній мірі відчута королем, і його лист до Кисіля се ряд роздражнених докорів Хмельницькому, через голову Кисіля як посередника, на сей його лист і його жадання. Король противставляє їм свої: щоб Хмельницький дав своїх заставців за комісарів — наприклад своїх синів, коли не хоче щоб комісари приводили з собою оружної охорони; щоб він розірвав свої союзи з посторонніми державами, коли хоче договоритися трівко і певно з королем і т. д.

Канцлєр в своїм листі до Кисіля ближче виясняв причини, чому не вважаючи на замір вислати комісарів на переговори, одночасно скріпляється військо; правдоподібно таке трівожне запитаннє прислав Кисіль в відповідь на повідомленнє про комісію і призначеннє його комісаром. Військо треба способити з огляду на всякі неприятельські “практики” (інтриґи) — пояснює канцлєр. Адже й під сю хвилю у Хмельницького пробуває посол Ракоція — канцлєр не знає тільки його ймення Відомо також про посла турецького. Сам Хмельницький хвалиться своїм союзом з Ордою й Портою. Коли вдасться щасливо договоритися з козаками, зараз можна буде оба війська — і козацьке й польське обернути на заграничного неприятеля. Тим часом справа комісії трактується зовсім серйозно. Інструкція “більш явна” (така що її можна буде показати й самому Хмельницькому, очевидно) вже готова; секретніша ще не скінчена, “бо коло неї трохи більше скрупулів”, але не дальше як за три дні і одна і друга буде вислана воєводі 10).

Повторяю — моє вражіннє, що сей галас, піднятий наоколо комісії, в деякій мірі осягнув свою мету. Хоча після визначення комісії новорічна козацька рада винесла звісну нам постанову про війну з Польщею, і її неминучість, певно, не зникала з свідомости гетьмана і старшини; проте могла явитися думка, що польська сторона також хоче заняти час комісарськими переговорами, щоб зібрати більші сили, і перспектива війни не така близька. Бо не тільки Кисіль цілком серйозно взяв свою місію комісара і домагався за се ріжних благ від короля 11) — але й Хмельницький, здається, більш уваги їй надавав ніж було треба, хоч і не залишав воєнних плянів, як се підчеркував в своїм звідомленню товариш Кисіля в комісії, скептичніш ніж він настроєний воєвода браславський Лянцкороньский 12). Маємо листа Хмельницького до Кисіля з датою 10 лютого (в дійсности ранішого — коли се старий стиль). Хмельницький виправдується, що комісія не відбулася “по Громницях” (Стрітенню) — бо козацька сторона запізно одержала відомість про сей термін, полковники не могли поспіти з своїх далеких міст, а без них самому гетьманові трудно комісію відправити. “На масниці (22-29 лютого н. с.) всі дасть Бог рушимо до Паволочи, де визначив п. староста житомирський і там почнемо”. Відкладати до весни комісії він і сам не хоче; просить тільки з'їздитися в “як найменшім конкурсі” (очевидно — з як найменшими військовими ротами). Дякує, що військо відведено від лінії — післав про се подяку і Каліновському. Трівожним поголоскам просить не вірити — бо й сам їм не вірить 13).

Що до королівського послання до митрополита Коховский застерігається, що се зосталось невідомо, який воно мало ефект. Дещо про листуваннє короля з митрополитом знаходимо в пізніших відомостях московських вістунів, що взагалі чималу увагу звертали на те, яку позицію займала в сих обставинах київська єрархія. Звісний уже нам Лукаш Климовський 14) привіз в червні такі вісти: чув він від київських людей, що король Казимир писав до Київа митрополитові Сильвестрові, архимандритові печерському і всьому духовенству, і всьому війську Запорозькому, що Хмельницький відступив від православної віри, “побусурманився в ногайську віру”, нехай вони всі то знають і Хмельницького вистерігаються, і ні в чім йому не вірять. Бо він, Хмельницький, хоче бути в підданстві у турецького султана і кримського хана, а з них усіх хоче брати побори та віддавати султанові та ханові; замість церков хоче поробити мечети, а самих Киян і “Білорусів” з сімями хоче віддати в неволю й роботу Татарам, і сам хоче жити у хана в Криму. Митрополит і духовенство і богато запорозьких козаків потайки тим журяться, але явно бояться відступити від нього 15).

Инший вістун коло того ж часу росповідав се так 16). Були листи від київського митрополита в козацькі городи: писав йому король, що Б. Хмельницький передався до турецького царя з усім військом і побісурманився потайки — отже щоб митрополит з усім освященим собором сповнили королівське повеліннє: свою віру держали по давньому, і всі козаки і міщане аби послухали митрополита й пішли на Хмельницького, а він, король, з Ляхами Хмельницькому спереду заступив би, щоб його до Турецької землі не пропустити, і щоб турецький цар з'єднавшися з Хмельницьким не заволодів козацькими городами. Але козаки й міщане не няли віри митрополитові, а післали потайки розвідатися певно, де стоїть Хмельницький і чи не бісурманиться 17).