Чтение онлайн

20) Міхалов. с. 628.

ПІСНІ ПРО НЕЧАЯ-ЇХ ПОЛІТИЧНА ІДЕЯ, ДОКІР ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ ЗА НЕЧАЯ

Характеристично се переломилося в народній пісенности.

В українськім народнім репертуарі пісні про Нечая незвичайно популярні: коли лишити на боці думи про Хмельницького популярні колись, Нечая треба признати мабуть найбільш популярною історичною постаттю в устнім репертуарі XIX в. 1). Але пісні про нього часто збиваються на тему про Берестечко і погром Хмельницького; инші обмінюються подробицями з темами про Саву Чалого, про Довбуша. Коли вилучити сі запозичення, чи спільні мотиви, можемо зазначити такі мотиви, що ріжним способом комбінуються і розроблюються в варіянтах пісень про Нечая:

Польське військо наступає, Нечая остерігають, радять тікати, але Нечай не хоче марно втеряти своєї слави.

Він іде до куми Хмельницької в гостину, їсть і пє, і не слухає осторог.

Запевняє, що поставив добру сторожу, часом називає вірного сторожа — Шпака.

Йому радять принаймні тримати при собі зброю, і він, очевидно, сю пораду бере на розум.

Він пє і гуляє, а сторожа тим часом зникає.

Запізно схаменувся: побачив ворогів уже в місті.

Кладе Ляхів як снопи, крівава річка тече за ним, — аж нарешті кінь не може вискочити з трупу що нагромадився наоколо нього.

Пробує відкупитись від Ляхів — але ті не годяться, і рубають його “на мак”.

Инші варіянти смерти: ловлять його джуру, випитують його секрет і вбивають срібною кулею.

Найпростіший варіянт: Нечай підчас битви оглядається назад — а йому зрубають голову.

Инший, можливо символічно-політичний: він пошпортався на хмелину — і взяли його Ляхи за чуприну (часом торг при тім — і відмова Ляхів).

Ведуть Ляхи Нечая на Савур-могилу - покотилася його голова у долину.

Качається його голова по ринку — і далі грозить Ляхам, що буде їх бити (дуже інтересний варіянт, але на жаль — не безпосереднє записаний).

Козаки ховають Нечая у святої Варвари.

Популярний заспів (вар. Д):

Ой з-під лісу [лісу] з-під зеленого гаю

Ой крикнули пани козаченьки: утікаймо Нечаю!

Тут опущений властивий факт, початок можна реставрувати приблизно так (вар. К):

Ой з-під лісу, лісу, з-під зеленого гаю

Вийшло Ляхів сорок тисяч — утікаймо Нечаю!

— Не бійтеся, не бійтеся, пани отамани,

Поставив я стороженьку усіми шляхами!

Як я маю, козак Нечай, звідси утікати:

Славу свою козацькую марно втеряти? 2)

— А а тебе, мій Нечаю, не убезпечаю:

Держи собі коня в сідлі для свого звичаю! (А)

— Ой єсть в мене козак Шпачок — той дасть мині знати:

Ой той скаже, коли мині треба утікати (О) 3).

— А я тебе мій Нечаю не убезпечаю,

Держи лучок і стріл пучок для свого звичаю (в)

(Держи собі шабелечку да під опанчею) (А) 4).

А Нечай того не думає, Нечай не гадає -

А з кумасею із Хмельницькою мед-вино кружає.

(Гей поставив козак Нечаєнко він стороженьку в місті,

А сам пішов до Хмельницької щуки-риби їсти — Е)

(То він засів коло стола, з-дрібна промовляє,

А з кумою із любою мед-вино кружляє — Б)

Ой сів же пан Нечаєнко та щуки риби їсти,

Ох і прилетіли та до Нечаєнка та не мудриї вісти:

— Ох і же ти, та пан Нечаєнко, мед-горілку кружаєш,

А вже твої стороженьки та на місці не має!

(А сам пішов до кумасеньки та щуки-риби їсти,

Озирається — аж нема та стороженька на місті 5)

(Ой не вспів же пан Нечаєнко на скамницю сісти -

Ой одсуне всю оболоночку, аж усі Ляхи в місті 5).

Подивився козак Нечай в кватиру очима -

Ай вже Ляшків сорок тисяч стоїть за плечима — Ж).

Ей, я козак молоденький Ляхів не боюся,

Маю ж бо я козаченьків тай оборонюся! (А)

— Та біжи хлопко, та біжи малий, від хати до хати,

Та давай, хлопко, та давай, малий, козаченькам знати!

— Ой як мині, пане Нечаєнко, а знати давати -

Напилися наші козаченьки, полягали спати! (К)

Ай як ударив та козак Нечай та об стіл булавою:

Ой тут мині, козаку Нечаю, накладати головою! (Л)

(Ударивши козак Нечай у стіл головою -

Кумко ж моя Хмельницькая — пропав я з тобою — Щ)

(Ой як тупне да пан Нечаєнко да об скамью ногою -

Ой тепер мині за всіх одвічати а своєю головою! — б)

Ой як крикне козак Нечай на хлопця малого:

“Сідлай, хлопче, сідлай малий, коня вороного!

(Сідлай мині вороного, собі буланого:

Гей виріжем вражих Ляхів геть що до одного! — А)

(Кульбач, хлопче, коня собі, мині вороного,

Іде Ляхів хоть сто, тисяч — іще то не много! — Б)

(Та сідлай, хлопче, сідлай, малий, коня вороного,

А під мене та малий хлопче, старого гнідого — М)

“Ой підтягай, та малий джуро, попруги із-туга:

Буде на Ляхів, та на тих панів велика потуга!”

Ох не вспів та Нечаєнко та на коня ізсісти

Задріжали в коня вороного ніженьки на місці (Д)

(Гей як вискочив козак Нечаєнко сам коничка сідлати,

Гей під кониченьком, гей під вороненьким стали ніженьки дріжати — Е)

“Ой ти коню, [коню] вороненький, не бійся зі мною,

Іно не доторкай (коню вороненький] землі під собою!” (В)

(Ей стій, ей стій, коню, не бійся нічого,

Не доступай підковами землі під собою — Ж)

Ой не встигнув козак Нечай на коника спасти,

Взяв Ляхами як снопами по два ряди класти! (А)

Ой кинувся козак Нечай від башти до башти, (Б)

Ой став же він Ляхів, лядських панів, як яшний сніп класти (К)

(Переїхав Нечай козак від брами до брами,