Чтение онлайн

Як бачимо, сі вісти про лист короля до митрополита сходяться з оповіданнєм Коховского, і се можливо, що не вважаючи на свою пізнішу дату вони йдуть від послання післаного після сойму.

Та не мігши відмовити в таких виявах льояльности королеві, митрополит вважав, видко, за обережніш зробити відповідний жест і в противну сторону, переславши з своїм післанцем путивльському воєводі дещо з сучасної кореспонденції і в додаток заяву, що він орієнтується на московського царя і на випадок тісноти від Поляків просить дозволити йому виїхати за московську границю. Але що ся заява була тільки устна і нічим не задокументована, то воєвода їй не дав ходу 18).

Сеї сторони не забував і польський уряд, силкуючися всяко діскредитувати Козаччину в очах московського уряду й розбирати ті звязки, що між ними наростали. Ще в осени відряджено в посольстві Альбрехта Пражмовского з приятельською осторогою про небезпеку, що загрожує московським пограничним містам від козаків. 9 (19) жовтня мав він на сю тему розмову з боярами. Пояснив їм, що сі бунтівники, розлакомившися на кров християнську і злодійську здобичу, з'єдналися з спільними ворогами християнства - бісурменами, звертають тепер свої очі на Московські землі, і останніми часами хан кримський кілька разів обмінювався посольствами з Хмельницьким, змовлячися йти спільними силами, з таким військом як було під Збаражом, на Московські землі. Супроти того добре було б щоб цар загородив міцно свої границі від козаків, і “коли б від тих злодіїв почало виявлятися якесь лихо, аби велів свойому війську давати їм відправу й нищити — аби тих спільних ворогів знищити до решти”. Але бояре поставилися до сих приятельських осторог і такого освітлення козацької справи більш ніж здержливо. Й одного боку висловили сумнів, аби козакам прийшло в голову нападати на московські україни — вони ж православні християне, тої самої віри, і ще недавно просили царя в імя сеї одновірности прийняти їх під свою руку, і цар тільки тому відмовив їм того, що не хотів зірвати згоду з королем 19). З другої -звернули увагу, що доки козаки рахуються підданими польського короля, цар мусів би їх наступ на Московські землі поставити на рахунок Польщі. А кінець кінцем поставили під знак запитання всю історію про татарсько-козацьку змову. І як Пражмовский ніяких документів на доказ сеї своєї інформації подати не міг, справа на тім скінчилась. Цар подякував королеві за зичливу острогу й обіцяв йому віддати тим же при оказії, і нічого більше Пражмовский від московського уряду не добився 20).

Тепер розпоряджаючи більшим матеріялом, що привіз Бєчинський з Криму і в инших місцях назбирали ріжні аґенти і кореспонденти, польський уряд рішив документально діскредитувати Козаччину виявивши зносини гетьмана з Отаманською Портою, тісний союз з Кримом і кримські замисли спільного походу на Москву. Супроти таких ворожих замислів спільних ворогів польський уряд хотів добитись від московського ріжних приятельських послуг в своїй війні з козаками й Татарами: щоб московський уряд орґанізував в відповідний момент діверсію на козаків від Путивля, а з Дону і Астрахани на Крим і Ногайську орду; позволив переходити в потребі литовському війську через Московські землі; купувати провіянт за московською границею і под. З сим вислано 14 лютого каштеляна Вітовского від Польщі і Обуховича від в. кн. Литовського 21). Вони повезли з собою 15 ориґінальних грамот, одержаних від хана й його візира за останній рік, з проєктами походу на Москву; здається, й пізніш досилано їм ріжні документи, які встигли дістати — лист Хмельницького до яничарського аґи в Царгороді, що був тоді привезений при кінці січня 22). Одначе все се був доказовий матеріял слабий: він доказував, що хан старався орґанізувати спільний похід на Москву, але видимо — козаки не сприяли сьому плянові. А такі пояснення польського правительства, як те що воно не пропустило торік Кримців в похід на Москву, скупивши своє військо коло Камінця і Львова, і так уратувало сусідів, бо замість походу на Москву вийшов похід на Волощину, — могли викликати тільки іронічні міркування у московських дипльоматів при всім неглибокім знанню ґеоґрафії в їх канцеляріях: про се все були свої відомости, зібрані на Україні московськими послами й вістунами.

Дивно, що польський уряд в числі инших ілюстрацій козацько-татарської небезпеки для Москви не вмів нічого ближчого розповісти про татарське посольство до шведської королеви — перепущене ним в жовтні через польські землі: на Торунь і Ґданськ. Воно мало замір використати те саме псковське повстаннє, що на нього покладав надії Акундинов, і пропонувало Швеції спільні операції з Кримцями і козаками, але шведський уряд не схотів ламати миру з Москвою. Про се московські посли довідалися в Криму, і московський уряд порахував цілий сей епізод за вияв польської нельояльности супроти Москви, але польський уряд, видимо, не мав докладніших відомостей про нього 23).

Епізод сей не безінтересний також і з того становища, що він пробивав дорогу українсько-шведській коаліції, яка зложилася кілька років пізніше.

Примітки

1) с. 221 і 223.

2) Pamietn. do panow. розвивають слова Коховского: Король висловляв бажаннє, щоб митрополит як богобійний пастир промовив до сумління Хмельницькому і старшині; бо на чию ж душу впаде таке велике розлиттє християнської крови і знищеннє краю? досить що король з цілою Польщею тримаючи в руках зброю, спускають її долі та віддаються на духовну перевазію — с. 152.

3) Радивил записує в своїм дневнику під 20 січня: “Що до комісії ухваленої соймом висловляються сумніви — бо Татари знову завязали з козаками нерозривну приязнь”. Се інтересна вказівка, між иншим, що вісти, привезені Бєчиньским, скріпили рішеннє негайної війни з козаками.

4) Irenico-polemographia sive Theatri Europaei continuati septennium 1651-7, вид. 1663 ст. 173. Польський текст, дефектний і без дати, в збірці Міхаловского видавець позначив з огляду на дату листа канцлєра: Warszawa okolo 13 Stycznia (c. 601). В “Театрі” — Rojancy 5 Febr. 1651.

5) Жерела т. XVI с. 103.

6) До Москви привіз лист конотопський протопоп Дмитрій — висланець митрополита, що був у нього 18 (28) січня — Польські справи 1651 ст. l. Німецький переклад в Theatrum Europaeum ст. 73, і знову (з актів швед. держ. архиву) в Архиві Ю. З. Р. III. VI, с. 43; переклад той самий, хоча в виданнях ріжні буквальні відміни.

7) Московський перекладчик переклав слово “комісія” через “межеванье”, комісарів через “межевые судьи” — се дає поняттє про якість перекладу!

8) Чи був се той королівський лист, післаний з Маховским, як оповідає Коховский (вище с. 169). В такім разі Маховского післано зараз по соймовій ухвалі, ще перед латинським Різдвом. Але можливо, що листи з Маховским, до Хмельницького й до митрополита, пішли иншою посилкою — в відповідь на лист Хмельницького, що тепер обговорюємо, — в середині січня, або й ще пізніш.

9) Міхалов. ч. 204, с. 601-2.

10) Міхалов. с. 603.

11) Міхалов. с. 603 — скорочений зміст листу Кисіля до підканцлєра з 22 січня.

12) Вважаю корисним навести невидані “пункти” його реляції з місяця лютого (без дня), з ркп. Осол. 2286 л. 120.

“Хмель умисно бере на себе постать покори, згідно з ханською інструкцією: бажає спокою, просить швидко відправити комісію, а в тім же часі з Асін-аґою, котрого хан кримський ще разом з Бєчиньским вислав до нього, присягають на шаблі вічну і доживотню приязнь: той ханським іменем, а сей своїм.

“Малий Ногай з жінками і дітьми він уже спровадив на Україну, визначив їм селища і місця, і так діється навпаки: що ми мали козакам лінію робити, то вони Татарам роблять.

“Весіллє сина Хмельницького відволіклося, не знати до якого часу, а то тому що від Порти прийшов господареві наказ, аби доньки своєї за джуру козацького не віддавав.

“П. воєвода київський бажає приспішити комісію, хоче її відправити прибравши собі кого хотів. Про час і місце, як з Хмельницьким порозумівся, не подає до відома. Але не станеться по його волі, бо за краще вважають згодитися на 1 березня; бо ж і комісари на то визначені не можуть так скоро отримати грошей з скарбу.

“Межи Турками напевно заходять непорозуміння, і вони чекають як скорше королівського посла до Порти, — щоб ми з свого боку приборкали козаків, а вони Татар. І з деяких угорських листів виходить, що Турки приязніші нам ніж козаки, і готуються на Татар.

“Хмель післав до Криму по орду, і вони обіцяли ставитись до нього на масницю руську (22-9 лютого н. с.). З того видко, як він бажає спокою, коли орди до себе стягає: певне не посередничати прийдуть, і назад, проти натури своєї, дарма не вернуться.

“Татари мають виправити посла до короля: просити козаків в поміч на Турків. З того кожен може зміркувати, який то промисел божий над вами: так замішав замисли неприятельські і їx самих між собою посварив, що козаки й Татари не знають, чого триматись”.