Чтение онлайн

Нечай гине тому що загуляв у куми Хмельницької. Данило Нечай полковник браславський і родина Хмельницьких були посвоячені, через Данилового брата Івана, що оженився з донькою гетьмана; чи дійсно була кумою Данила Нечая гетьманова жінка і котра — чи перша (бувша Чаплинська, що траґічно загинула кілька місяців по тім), чи нова жінка, котру гетьман узяв того-ж року, — се невідомо. Але пісня могла мати на гадці взагалі се посвояченє.

Далі, хоч не сказано виразно, що Хмельницька звабила Нечая з злими замірами, але в ріжних варіянтах підчеркується, що Нечай гине через неї. В однім варіянті той Лях, що від нього Нечай гине, каже йому: “Я ж тобі не винен ні моя родина, ино тобі завинила кума твоя мила” (с. 68). В иншім: “Ударивши козак Нечай у стіл головою: кумо ж моя Хмельницькая, пропав я з тобою” (с. 85).

Супроти того може бути символічною рисою, що Нечай в деяких варіянтах попадає в руки Поляків тому що підчас битви “спотикнувся на хмелину”, або (Б і В) “на хміль”. А далі таке противставленнє, що “Хмель по тичині вьється, а Нечай з Ляхами бється”, і гине в сій битві. Він “одвічає за всіх своєю головою” (б), тим часом як Хмельницький сидить десь безпечно, ослонений військом.

Я думаю, що сі риски (може розгублені з часом і поблідлі, коли ся антитеза перестала бути зрозумілою і цікавою) разом з схарактеризованою вище ситуацією дають право говорити про певну політичну тенденцію пісні, а з тим — і про таку інтерпретацію факту в сучаснім українськім громадянстві. Я ще повернуся до неї, говорячи про пісні про Берестечко.

Для повноти поетичної історії сеї кампанії мушу згадати фраґмент думи, мовляв записаної Кулішем від кобзаря Андрія Шута:

Як у Винниці, на границі під Бугом рікою

Там стояв Іване Богуне каленицький (кальницький)

Обителю комлицький 13).

Із Ляхами із мостивими панами чотири неділі в запорі,

Казав-би як у тяжкій великій неволі.

Од своїх рук листи писав,

До гетьмана Хмельницького посилав:

Пане-гетьмане Хмельницький, Батю Зинови Чигиринський, Помоч порятунку дай 12).

Признаюсь, текст сей не викликав в мині абсолютного довіря що до його повної автентичности. Так як єсть, він служить, очевидно, вступом до історії героїчної оборони Богуна в Винниці. Мотив посилання по поміч до Хмельницького — котрої Богун на час не дістав, може вказувати, що й тут був той мотив занедбання гетьманом західнього пограниччя в критичний момент, що в яскравішій формі виступає в піснях про Нечая. Чи була така паралєльна дума тоді, чи пробували її скомпонувати з пісні про Нечая новішими часами, — голос за спеціялістами думо-творчости.

Примітки

1) Я не можу тут трактувати пісню про Нечая в усіх подробицях, входити в систематику і статистику її варіянтів і под. Опираюся в головнім на збірці, даній Антоновичем і Драгомановим, доповнюючи подекуди тільки новішим матеріялом. Курсивними буквами зазначаю варіянти, так як вони позначені у Антоновича-Драгоманова: паралєльні вирази міщу в круглих дужках, доповнення в ламаних.

2) Сполученнє сих двох паралєльних мотивів в вар. А.

3) — Ой є в мене хлопець Шпак — то мій вірний козак (АЮ)

Є в мене Шпачок — маленький козачок а

Він дасть мині в пору знати, коли утікати!АЮа

4) Дальше непотрібна ампліфікація: Коли прийдуть тебе Ляхи, Нечаю рубати, Щобись ся мав, мій Нечаю, та обороняти.

5) Сі два мотиви в вар. Д.

6) Кіевск. Старина 1887, VIII с. 788, і вар. Ю.

7) Вар.: Потоцький.

8) Кіев. Старина 1887, VIII с. 788: інтересний варіянт, але записаний від пані, яка чула його від няньки в 1860-х рр.

9) Порівняти приготованнє коня, його туге сідланнє, вибір коня старого для Нечая з епічними загальними місцями билин, особливо про Добриню і Михайла-малолітка: порада коню підскакувати не торкаючися землі се повтореннє з Добриніного змієборства, мотиви загалом збіднілі, але анальоґія ясна. Нечаєва голова нагадує ту голову від котрої родився Палій. Заготовленнє кулі на Нечая — секрет Довбуша, що його можна застрілити срібною кулею під праве плече — див. мою Іст. Укр. Літ. IV с. 76, 80.

10) Антонович в своїм коментарії до сеї пісні завважив імя Хмельницької, але сказав тільки, що не розуміє, чому кума Нечая так зветься (с. 97).

11) т. VIII. III с. 267-9, і в сім томі с. 13; див. ще Transsylvania І с. 99: "хлопський бунт під проводом Нечая прикрий самому Хмельницькому” (березень 1650).

12) Антонович-Драгоманов с. 98.

13) Сей вираз задав особливого клопоту коментаторам, які шукали тут якогось монастиря (обитель), але очевидно се “обиватель”, або “обитатель”, може так само “кальницький”

НАСТУП КАЛІНОВСКОГО НА МУРАХВУ І ШАРГОРОД, ПРОБИ ПЕРЕГОВОРІВ, ЛИСТ КИСІЛЯ, ВІДНОВЛЕННЄ НАСТУПУ, ПОГРОМ ЯМПОЛЯ.

З Красного, здобувши замок 22 н. с. лютого, і спаливши на попіл і його і місто Каліновский, як сам пише, збирався “на дальшу Україну тягнути”. Але діставши відомости, що на Подністровю купчиться козацтво і збирається зайти польському війську в тил, він постановив наперед вичистити сі “кути”, і давши перепочити війську після штурмів, 25 лютого насамперед рушив на Мурахву.

Сотником тут був Шпак, той самий, що стояв на чатах в Ворошилівці. Коли Каліновский пішов сюди, сі козаки вийшли з міста і потягли в числі двох тисяч до Дністра; але й та людність що лишилася, не хотіла спочатку пускати до міста польського війська. Кілька днів пройшло в сих переговорах. Спочатку старшина просила, щоб гетьман не входив до міста, а став тільки на передмістю; той не відступав — грозив “огнем і мечем зносити”, як Красне, і вимусив, що впустили його до одної частини міста, на однім боці ставу, а люде перенеслися з усім добром на другий бік. Потім добився, що польське військо було впущене і до сього другого міста, а люде-перейшли до замку. Тоді став домагатися, щоб вони вийшли з замку, віддали армату, провідників, і зложили присягу на вірне підданство королеві. Люде не годилися, і ще півдня пройшло в сих переговорах. Каліновский вже велів вивезти артілєрію на позиції й готовитися до наступу; людям дано знати, що не жарти — може повторитися та історія що в Красному, і вони кінець кінцем вийшли з замку, зложили присягу, віддали одного як провідника, а инші, мовляли, повтікали за той час, і вони їх обіцяли приставити не пізніш двох тижнів, і так справа покінчилась 1). Правдоподібно, про тутешню покору людности, що наступила по сій капітуляції, оповідали в Варшаві нунцієві, що тутешні селяне, хоч і “Греки”, дуже тішилися з приходу польського війська і висловляли своє задоволеннє, що повертаються їх старі пани: давніше вони мали одного пана, а тепер мусіли зносити богатьох: кождий козак ставав самовласним паном, і вони вже не знали, як їм далі годити стільком 2). Як бачимо, на ділі вони дуже тяжко поверталися до сього щасливого status quo.

З Мурахви Каліновский рушив до Шаргороду. Тут сі переговори пішли гладше, після попередніх прикладів. Так само піддалися сусідні Черніївці. Як оповідає Освєнцім, Каліновский хотів тут провести решту зимового часу, визначивши військові кватири, і можливо в звязку з тим написав до Хмельницького, на руки Кисіля, листа з Шаргороду, представляючи всю сю кампанію як припадковий епізод і стелячи дорогу до переговорів, комісарських трактатів і т. д. “Як я раз то деклярував вм., і зараз на тім стою, і найбільшим моїм бажаннєм зістається, аби в вітчині нашій зацвів бажаний спокій, і не приходило більше до такої жахливої руїни, — так вірно пильную того, щоб сі краї нарешті відітхнули і ухвалена Річпосполитою комісія дійшла бажаного успіху. Теж думаю і про вм., що як людину християнську мусить ся біда настроювати і вм. до того перемиря, аби воно дало нам нагоду з обох сторін протягнути собі руки” — писав він. “До відома вм. подаю, що я по сій стороні лінії застав бунти, яких ніколи не сподівався. Робилися річи недопустимі, панувало крайнє своєвільство, трапив я на великі купи — а всього того привидцею був Нечай, що й вм. волі і наказів, як довідуюсь, теж не слухався. За проводом того чоловіка хлопство збиралося в купи, і він на чолі їх уже йшов з тим умислом, щоб знищити несподіваним нападом військо Річипосполитої, розложене по сій стороні лінії на зимових кватирах, не сподіваючись ніякої небезпеки. Стягнув уже був на сі полки ріжну армату з Браславля, і зібравши всякий воєнний припас просто вже тягнув до нашого війська, що безпечно сиділо собі. Та впав сам у яму, котру копав нашому війську сей зачинатель злого!” Отже Каліновский сподівається, що Хмельницький не буде мати за зле сього інціденту: бо Нечай перейшов лінію проти його, Хмельницького, волі, і ширив бунти против його бажання вести діло до замирення і комісарських переговорів. Тому просить дати дозвіл сій комісії на приїзд і переговори 3).