Чтение онлайн

Наступають історичні відомости про Київ-не дуже вірні. Річ натуральна, гостей спеціяльно займало питаннє про єрархічне становище київської митрополії: саме почалися балачки про підпорядкованнє київської митрополії московському патріярхові. Павло згадує про свої балачки з тутешніми ученими ченцями: “між ігуменами єсть люди вчені, каноністи, оратори, досвідчені в льоґіці, фільософії і всяких глибоких питаннях”, вони розпоряджали чималою ерудицією в питаннях про права і юрисдикцію патріярхів, так що гості були здивовані. Сі київські богослови підчеркували непорушність своїх звязків з царгородським патріярхом; вони повторяли, що з Царгороду вони одержали віру і обряди, і очевидно-не можуть порушити сих звязків. Між иншим патр. Макарія попросили ствердити підписом і печаткою якусь патріяршу грамоту на ставропіґіяльні права Печерського монастиря-що він і вчинив (с. 65).

Павло згадує при тім свою стрічу з звісним уже нам послом королеви Христини Данилом Калугером, я вище переказав його оповіданнє про Данилову місію; крім того Павло наводить його оповіданнє про сучасні протипапські течії на Заході-для нас не інтересні. Далі він детально описує Св. Софію: її будову і декорації,-я наведу тут те що він оповідає про іконостас, споряджений недавно, за Могилиної реставрації- характеристичний для тодішнього українського мистецтва.

“Він новий, дуже великий і зачудовує глядача. Ніхто не зможе його описать: така гарна і ріжнородна його різьба і позолота. Головний вхід високий на 6 ліктів, широкий на півтретя ліктя з аркою як у міської брами. Двері як звичайно-з двох половинок, що містяться в заглубленню-як у склепінню різблені і позолочені. На одній половинці представлений пеликан із срібла: він проколює собі бік і кров тече на його дітей, що сидять під ним; ніхто не відріжнить сього від металю. Ікон 12, гарні і великі, з боків кожної великі кольони, різблені і позолочені; вони творять ряд заглиблень. Особливо великі і високі кольони при іконах Христа і пречистої, глибоко вирізблені, вони представляють винні лози з зеленими і червоними китягами. Над іконостасом іде широкий ґзимс, різблений і золочений, ламаною лінією, з заглубленнями. Над ним Розпяттє, обведене різбленим обрамованнєм з маленьких кружків-ікон святих і апостолів, закритих шклами.

З лівої сторони від ікони Христа ікона Софії, робота мудрого й зручного майстра: по середині церкви кольони і на них склепіннє, над ним Христос і від нього св. дух спускається в промінні, під сподом геєнна: диявол з великим носом тримає лука з стрілами, коло нього юрба Персів в тюрбачах стріляють до церкви з луків, друга-Франки в своїх капелюхах і убраннях стріляють з рушниць і гармат: всі воюють против церкви” 12).

“Потім приїхав кир Теодосій, архимандрит Михайлівського монастиря, що стоїть напротив Софії,-приїхав каретою, щоб запросити патріярха до себе, і ми поїхали; се дуже недалеко. Патріярх наш вийшов перед брамою з карети, і ми війшли до середини. Весь монастир деревляний, але церква мурована, гарна й велична, з високою золоченою банею. Має тільки одну наву; з усіх сторін богато зашклених вікон. Будова всіх трьох церков (Печерської, Софії й Михайлівської) одного часу і одного характеру. Архиєрейське місце прегарне; з лівої сторони його портрет Теофана єрусалимського патріярха в мантії, капелюху і з хрестом на грудях.

“Відбувши літурґію в сій церкві ми були потім в трапезі, милувалися монастирськими городчиками і дзвіницею над брамою, потім вернулися до св. Софії. Коло Михайлівського монастиря, в сусідстві з ним стоїть монастир жіночий.

“Під брамою Св. Софії і під боком Михайлівського проходять стіни й рови фортеці, що саме вибудував цар Олексій. Вона має деревляні стіни і міцні башти. Москалі мають великий дотеп, як Франки: вони повинаходили для оборони сеї фортеці такі способи, що навіть в їх краю ми не бачили. Під ровом стоять довгі бруси переплетені палями, застромленими навхрест і загостреними на взір кинжалів і списів. Такі бруси лежать в два ряди, стерчать над землею на півтора чоловіка. Коли неприятель схоче наступати, він не знайде приступу ні з землі ні з гори, а зачепившися на горішніх брусах, неминучо пропаде, впавши на загострені нижчі палі: вони пробють його тіло. Мости сеї фортеці підіймаються на ланцюгах. Вся земля наоколо неї має підземні ходи наповнені великою масою пороху. На кожній брамі висить великий дзвін: коли щось трапиться, вдаряють у сей дзвін, щоб сповістити всіх у фортеці. Богато гармат, одна над одною. Тут двоє воєводів від царя,-і з ними 60 тисяч війська-одна половина стоїть під зброєю в день, друга в ночи. Того дня приходив оден з воєводів поклонитися нашому патріярхові і привітати його з приїздом.

“Старий Київ сягав сюди; коли ж його підбили вороги, він з часом підупав, і місто перенесли на долину-на низину над Дніпром. Туди йде дорога через фортецю: в'їздиш одною брамою, виїздиш другою і потім униз у місто вузькім і крутим узгіррєм: дорога дуже тяжка і можна їхати тільки одним конем у возі. Ся ж нова збудована фортеця стоїть на горі і з неї видко все місто, що лежить під горою.

“Повертаємося (до старого Київа). Св. Софія і Михайлівський монастир заціліли до наших часів, наоколо їх побудовано монастирі і їх укріплено (наново), по тім як зруйновано Старий Город. Бо всі городи в ciм краю деревляні, і коли згорять, зникає всякий слід їх: лишаються тільки муровані будови. Нам оповідали, що рахуючи Печерський монастир з доохрестними церквами, Св. Софію і ті церкви, що стоять наоколо неї в руїнах, і ті муровані церкви, що в новій фортеці-поруйновані й цілі, всього в Київі і його околиці єсть коло 100 церков і монастирів” (73-4).

“Так от 3 липня (с. с.) ми попрощалися з митрополитом і поїхали до міста Київа (на Поділ себто). Митрополит ще наперед дав туди знати, і нам приготовили велике приміщеннє. Своїм звичаєм він післав перед нами своїх слуг-кінних і збройних. Коли в'їхали до міста, нас стріло множество священиків і дияконів в ризах, з корогвами і свічками і запровадили до величної церкви Успенія, що стоїть серед ринку-збудованої хрестом з пятьма банями”.

Автор описує київських міщан, їх доми і достатки-також історію вигнання відси Ляхів і єзуїтів, се я навів уже вище (c.976), а тепер подам те що ще лишилося:

Дніпром ходить богато кораблів-дуже великих: ми поміряли один брус здовж, і він мав 250 пядь (коло 40 метрів). Богато човнів, видовбаних з одного стовбура, в 10 ліктів завдовшки. Ними їздять на Чорне море.

“Купці привозять з турецьких країв, яких 40 днів дороги, в великій скількости оливу, міґдали, риж, розинки, фіґи, та инше коріннє, тютюн, червоний сафян, перські матерії, бавовняні вироби-але все се дуже дороге.

“Серед козацьких малярів єсть богато дуже зручних майстрів, які вміють дуже гарно малювати портрети з натури, також дуже дотепно представляють христові страсти з усіма подробицями. В кожній київській церкві намальовано погане сонмище против Христа: Євреї сидять на кріслах з писаними свідоцтвами в руках; Нікодим тримає своє писаннє; Пілат сидючи на троні умиває руки, а жінка йому говорить на ухо своє: далі Христос голий і звязаний, а над усіма Каяфа без бороди, в ризах подібних до вірменських і з також убраною головою, роздирає на собі ризи” (76 і 78).

“В четвер ми відбули літурґію в гарній церкві з трьома олтарями: Воскресіння, Петра і Павла і мученика Євстафія, його образ уміщений на дверях олтаря: він сходить з коня, перед ним олень, в рогах його Христос-говорить до Євстафія.

“В пятницю були на літурґії в великім монастирі, званім їх мовою Сайташні (Сагайдачний)-се монастир брацтва 13) на честь Богоявлення; в нім єсть ігумен і монахи. Перед брамою два деревляні стовби, дуже штучно вироблені-неначе покручені і позвивані, на них місце для годинника 14). В самій брамі гарна церква Благовіщення, з вікнами і банями. Навколо головної церкви ґалєрія (опасань). Церква з трьома дверима і трьома банями, велика і простора. Посередині деревляний круглий амвон, з лівої і правої сторони форми (місця для стояння)-два ряди, обернені до сходу. З правого боку гарне архиєпископське місце, (з лівого) казальниця зі сходами.

Вийшовши з літурґії повели нас до трапезної. Се одна нава з довгим склепннєм, мурована, виштукатурена, з мармуровими одвірками і богатьма вікнами. В передній частині олтара абсида, розписана образами 15); розписана також і вся трапезна, в середині її два столи.

Семої неділі по Зелених Святах патріярх служив літурґію в церкві Успенія, за запросинами мешканців. Була велика парада, престіл прикрашено серебряним посудом з базіліками і иншими квітками. Владика роздав дору всім присутнім, навіть хлопчикам і дівчаткам.

Того дня було навечеріє св. Антонія, слави Козацької землі, що спочиває з своїм товаришом Теодосієм в печері Печерського монастиря, що вони заснували. Почавши перед заходом сонця того дня і до полудня другого-понеділка 10 липня вони стрівожили цілий світ безнастанним дзвоненнєм у всі дзвони. Сю ніч вони зовсім не спали, через множество богослужень відправлених ними, і через дзвони, котрими вони дзвонили (79-80).

Побувши в Київі в повороті Павло додав кілька небезінтересних рис:

“Рано в суботу 28 червня (1656 р.) ми сіли в човен, але тільки після полудня наблизилися до Київа, бо Дніпро хвилювало від сильного вітра і нам приходилося плисти проти води. Коли ми під'їздили, воєводи вислали човном одного з бояр(!), щоб він зустрів патріярха, поклонився від них і переказав звичайні привитання. Коли ми висідали, нас стрів київський митрополит в митрі, з ігуменами, священиками, дияконами і всім містом, разом з воєводами і всім царським військом-тутешньою залогою, під корогвами, з рушницями. З великою парадою нас попровадили до церкви і тут відправлено звичайну службу, а патріярх покропив святою водою всіх присутніх. Потім нас відвели і закватирували в великій, розкішній господі, попрощались і пішли.

Пятої неділі по Зелених Святах, що припала на свято апостолів (Петра і Павла), митрополит прислав по патріярха свою карету, щоб він приїхав до Св. Софії. Тут в одному з бічних олтарів-присвяченому Петрові і Павлові, ми слухали літурґію, потім пішли з митрополитом до трапези, а ввечері спустилася до міста. В середу прийшов ігумен Богоявленського монастиря, що стоїть в середині міста (Брацького очевидно): запросив патріярха відслужить у них літурґію на свято чудовної ікони Пречистої, принесеної з Лядського краю. Ми пішли туди, відправили літурґію в присутности всього міста і були в трапезній. Шестої неділі по Зелених Святах ми були на літурґії у головній церкві міста званій собором (Успенія), а в понеділок відрядилися в дорогу. Під гук усіх дзвонів наш владика поїхав своєю каретою до собору, щоб помолитися в нім на прощаннє. Зійшлися всі мешканці міста і він прочитав над ними розгрішеннє і поблагословив їх-бо тут всі мають велику віру до патріярхів та їх розгрішальних листів. Ніхто з них: ні значні люди, священики світські і черці, жінки молоді й старі, ні дівчата, ані навіть малі хлопці не пропустили того щоб прийти до нашого патріярха, за його дозволом, щоб він помолився над ними й поблагословив, та дав розгрішального листа, так що ми дивувалися їх побожности і покорі. Жінки що мали чоловіків пяниць або недовірків, піклувалися про їх душу і брали розгрішальні листи не тільки для себе, але й для чоловіка, вважаючи се найбільшим і найціннішим дарунком. Що може бути краще від такого побожного настрою, що виявляється не тільки київською людністю, але панує, по правді-в кожному місті й селі де живуть Козаки. Ми не мали заміру гаятись у них, але не могли-бо люди юрбою сунули до нас, наповнили покої і двір нашої кватирі, і навіть улицю, йшли з рана і до вечора, безнастанно, не відступаючи-так що ми не мали змоги навіть поїсти.