Чтение онлайн

“В сих двох церквах і в околиці було кілька тисяч (!) єзуїтських, або краще сказавши-сзідських священиків. Коли виступив Хміль і проходячи край в усіх напрямах побивав їх усіх, які йому попали до рук, тоді які заціліли, повтікали сюди міркуючи: “Нема ніде ратунку крім як тут”,-бо се город неприступний, окружений укріпленнями і горами. Але Хміль і козаки дісталися до них, позвязували їх тими шнурками, що ними оперезуються вони (католицькі ченці) і мучивши всякими способами, повикидали до Дніпра, а инших поїли собаки.

“Бо єзуїти не задоволялися тим що мали Ляхи, але хотіли викорінити рід козацький. Хотіли забрати Печерський монастир і св. Софію та повернути їх на свої кляштори. Тоді роз'ярився Хміль як пророк Ілля. Він відомстив їм і визволив благословенний богом нарід від рук невірних (Ляхів), що мали богато голов, але не мали одної голови; слобонив його з неволі безбожникам-євреям і злим єретикам Вірменам!” (77).

4) Зараз по приїзді на Україну він завважив се як цікаву побутову подробицю: “Всі чоловіки в сім краю носять в руках палиці” (14).

5) В короткій ред.: паласи.

6) І с. 46-ceй термін “каптур” уживає автор далі, оповідаючи про Україну.

7) Се так здивувало Павла, що він далі ще раз повертається до сеї теми: на Москівщині, каже він, пастух пасе разом корів, овець, кіз, свиней, коней, і се далеко практичніш, “в землі ж козаків кожен рід худоби пасе окремий пастух; нас найбільше дивували пастухи свиней” (115).

8) Сей термін у автора має значіннє політичне, а не етноґрафічне: те що за політичними межами Гетьманщини-се для нього Москівщина, хоч людність була ще українська.

9) Автор розуміє тут східнє-полудневу Україну; оранка з кіньми, описана ним, безсумнівно практикувалася і на лекших ґрунтах північної України.

10) “аравико ситари т. е. арабская пшеница” в рос. перекладі.

11) “Він зветься халістао (хелештеу), себто сажавка для риби”, поясняє Павло, а пок. Муркос завважує: “ледви чи вживалася на Україні ся мадярська назва, що автор чув у Молдовалахії”. Чи не лежить в сій звуковій комібаніці асоціяція “ставу”, що авторові доводилося чути на Україні в ріжних комбінаціях (“коло ставу” і под.) з тим валахійським терміном?

12) II с. 86. Подібний ентузіястичний відзив читаємо в депешах Доні, Італійця, з походу попереднього року. Проїхавши з королівською кватирою з Глинян до Камінця в серпні-вересні 1653 р. він пише з-під Камінця 18 вересня: “Край сей від Львова і до сих місць стає все кращим, в залежности від якости ґрунту. Не можна описати богатства овочів-не можна того виразити досить сильно, ані увірити не бачивши на власні очі. Чи хто повірить, що весь час на право і на ліво стоять ліси-не якось инакшого дерева, а горохів, яблук, грушок, сливок, подекуди в суміш на одну або дві милі. Черешень і вишень без числа. Міста, села і майже всі житла знищені і безлюдні, нещасливі наслідки війни ніде не можна бачити так як тут, а одначе можна вірити, що не фабульозні були ті колись безмежні богацтва руських панів!”-с. 59-60.

13) II с. 17, под. с. 26, 73, 83 й ин.

14) II с. 167.

15) “Ніхто не їсть вишуканих страв окрім гостей і прочан”-про Густинський монастир, с. 91, також про печерських монахів-с. 44.

16) Записуючи, що довелось йому почути, мовляв в суботнім засіданню господар спеціяльно займається судом над злодіями (“ворами”)-Павло додає до сього такі пояснення: “Бог не сотворив на землі більше злочинної країни ніж Молдавія: всі чоловіки злодії або убійники. Рахують за документами, що за час як Василь став господарем, 23 роки, він скарав смертно 14 тис. злодіїв- хоча за першим разом він не карав смертю, а бив батогами, штампував, ставив на видовище і пускав; за другим разом утинав праве ухо, за третім ліве, і тільки за четвертим разом карав на смерть. Але ми бачили між ними, таке що боже сохрани: у них священики бувають ватажками розбійничих банд, і він (господар) не міг їх від того стримати. Їх жінки і доньки не мають ні стиду ні сорому. Господареві не стало сили утинати їм носи виставляти на видовище, топити: тисячі їх загубив, а нічого не міг доказати” (с. 69). З сим кошторисом треба рахуватися при Павлових характеристиках українського життя.

17) Вар. короткої рукоп.

18) II с. 173-4.

19) Або навіть “зайвої”, як перекладає Т. Кезма слова короткої рукописи с. 47.

20) Муркос транскрибує сі слова так: Хосбуди бумилуй (22).

21) У Муркоса: лучшим напевом.

22) “читают с пением”.

ПАНОРАМА МІСЦЬ: ГЕТЬМАНСЬКА КВАТИРА В БОГУСЛАВІ, ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕТЬМАНА, ПАТРІЯРХ У ГЕТЬМАНА.

Взірцем сього морального риґоризму являється для Павла сам гетьман, і він в сім аспекті описує своє побаченнє з ним.

“Виїхавши з лісу (Ісайківського)-обгороженого парканами ріжних мешканців, і його вузького шляху, ми після милі дороги наблизилися до великого міста з укріпленнями і замком, іменем Богуслав. Човнами (чи паромом) переїхали ми велику ріку на ймя Рось і тут уже чекали нас 6 священиків сього міста, в ризах і з корогвами, а з ним півча й всякі инші люди. Військо мало корогву христолюбивого і войовничого гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, в смуги, і з хрестом на ратищу. Всі чекали нас на березі річки, і коли наш владика-патріярх вийшов на беріг, вони впали перед ним на землю. Як звичайно він поцілував їх хрест і ікони, а вони цілували його хреста і правицю. Потім повели з великою парадою і пошаною до церкви богородиці-головної в сім місті; друга церква Трійці, а третя св. Параскеви. В сій церкві замісць паникадила висить великий оленячий ріг з богатьма паростями: кінці оброблено так, що туди вставляються свічки 1).

“Сам же гетьман Хмель з полками своїми стояв за містом. Йому дали знати про наш приїзд, і в середу пізнім ранком прийшла відомість, що гетьман їде привитати нашого владику-патріярха. Ми вийшли на зустріч йому з нашої кватири-тудою йшла дорога до замку, де було приготоване приміщеннє для гетьмана. Він надїхав від міської брами з великим супроводом, і в нім ніхто б не пізнав гетьмана: всі були в гарній одежі і з богатою зброєю, він же був одягнений в просту коротку сукню і зброю мав незамітну. Побачивши здалека нашого патріярха, він зійшов з коня, і за ним позсідали й ті що були з ним. Підійшовши до патріярха вклонився і двічі поцілував край його одежі; потім поцілував хреста і правицю патріярха, а той поцілував його в голову. Де очі ваші, господарі Молдавії й Валахії? де ваше величаннє і пиха? кожний з вас менший якого будь з підвладних йому полковників- господь правосудно і справедливо наділив його своїми дарами і щастєм, недосяжного царям (маючи на увагу його смиренність, очевидно). Він узяв під руку нашого патріярха і крок за кроком пішов з ним, аж запровадив до середини замку-і при тім плакав! Потім вони сіли за стіл, з ними полковники. От читачу, міг би ти бути свідком розумности його мови, його лагідности, покори, смиренности і сліз! Він був дуже рад нашому патріярхові, незвичайно його полюбив і говорив: “Богові дяка, що помилував мене побачаннєм з твоєю святістю за мого життя”. Він богато розмовляв з патріярхом у ріжних справах, і послушно виконав усе, що той просив. А самі: господар Валахії кир-Константин і старшина волоська дуже боялися гетьмана, щоб він ненароком не з'явився у них з своїм військом, за те що господар Матвій побив і забрав в полон козаків й иншого наробив після того як його військо побило козаків. Вони дуже просили патріярха попросити за них гетьмана і дістати від нього листа, який міг би їх заспокоїти, і гетьман послухав патріярха і післав такого листа. Также і новий господар молдавський Стефан дуже боявся гетьмана, через те що вбито його сина Тимофія й инші погані убійства починили Молдаване серед козаків. Гетьман також вибачив їм, і післав їм листа в відповідь на їх писання.

“Після того гетьман розпитував патріярха в ріжних справах, і по розмові піднесли ми йому дарунки на тацах, покритих їх звичаєм хустками: кавалок каміння з Голгофи з кровю Христовою; посуд з святим миром; пакуночок уксусного мила, мила пахущого, мила алєпського, карамель, финики, абрикоси, ладан, касію, килим великий і коштовний малий, риж, посудину з кавою- котру він дуже любить.

“Против нього сиділа старшина: писар і десять полковників, всі з голеними лицями, як то у них звичай, бо й імя козака значить такого, що голить бороду і величається вусами; а полковник значить те саме, що баша або емір.

”Сам Хміль чоловік літній, але щедро наділений щасливими прикметами: нелукавий, спокійний, мовчазний, але людей не цурається. Всіми справами займається сам; в їжі, питтю й одежі поміркований-в способі життя подобиться великому між царями Василеві Македонянинові, як про нього оповідає історія. Хто його побачить, здивується і (каже: “так отсе той Хміль, котрого слава й імя розійшлися по всіх світах!”. Нам оповідали, що в землі Франків складалися на похвалу йому поеми і оди про його походи, війни з ворогами віри і його побіди. На вигляд він непоказний, але з ним бог-се найважніше. Молдавський господар Василь був великий на зріст, суворого вигляду; його воля виконувалася без заперечень; слава його була по цілім світі, маєтки й богацтва його були великі, але се не помагало йому: і в першій війні, і в другій і в третій-богато разів мусів він тікати. Тим часом наскільки більше твоє імя і твої діла від твого зверхнього вигляду, Хмеле! Се вірно, що бог з тобою-поставив тебе на визволеннє вибраного народу з неволі язиків, як колись Мойсей визволив Ізраільтян з неволі фараонської: той потопив Єгиптян у Червоному морі, а ти знищив ще гірших від них Ляхів своїм гострим мечем. Слава богові, що здійснив через тебе такі великі діла!