Чтение онлайн

“Насамперед рицарство, міщани, всі обивателі і старші м. Львова мають виконати присягу на те, що коли військо запорозьке й царське відступлять, вони не будуть громити ріжних чат що розійшлись, і в полон не будуть брати, ми ж також обіцяємо міщанам і всім обивателям львівським всяку безпечність і заборонимо війську нічого не палити по селах і фільварках.

“За те що не хочемо міста добувати і кров невинну розливати мають дати нашому війську дарунок (honorarium)-400 тисяч золотих. На слуг наших військових сукна: фалендишу 100 поставів, а шиптуху 200; кожухів тисячу і чобіт 2 тисячі. Окремо на старшину і ріжну старшину військову кармазину 50 поставів, півгранату 20, півшкарлату 10, аксамиту штучок 5, атласу 10, адамашку 10.

“олива на піхоту 50 центарів.

“Вязнів наших козацьких і московських аби повернено.

“Жидів як неприятелів Христові і всім християнам, аби видано з усім майном, з дітьми і жінками.

“Щоб рицарство, шляхта і обивателі львівські після відходу війська не громили козаків і царських людей і в неволю не брали, ми лишаємо у вас на перешкоду частину війська запорозького і царського.

“До тих пунктів мають приложитися стан духовний, стан шляхетський і всі обивателі львівські” (140-1).

Маґістрат вислав депутатів з проханнєм зменшити сі вимоги, так щоб місто, вичерпане за сі роки всякими контрибуціями, могло дійсно їx виконати. Віддавши листа депутати переходили з Виговським пункт за пунктом наведені домагання. Пункт перший, розуміється, обіцяли виконати, так само годилися і на розмін бранців. Контрибуцію просили зменшити до 20 тисяч, і то не в грошах, а в товарах, і сюди включали також жадання сукна і одежі; олива нічого не могли дати і просили вдоволитися тим, що здерли вже з даху костела св. хреста. “Видати Жидів-був то пункт дуже трудний, згодитися не хотіли, бо таки й жадним чином не могли”. “Що до останнього, сказали, що маючи залогу в місті від короля, иншої вже не потрібують”.

“Вислухав сеї деклярації Виговський і пішов з нею до Хмельницького, а вернувшися спитав, чого ж навзаїм хоче місто від гетьмана і війська Запорозького. На се питаннє депутати повторили свою попередню відповідь, себто щоб військо московське і запорозьке негайно від міста відступило, і на будуче-коли б ся нещасна війна ще не скінчилася,-лишило Львів і його територію. Вислухавши се Виговський засміявсь і сказав від імени Хмельницького, що він міцно стоїть при даних від нього пунктах” (142).

По сім депутатів відправлено з тим, щоб вони прибули знову другого дня. Канонада тим часом трівала. Коли другого дня (15 жовтня) депутати привезли тільки прохання, щоб гетьман задоволився тим, що місто йому запропонувало, Виговський почав дуже сердито виговорювати, що львівські католики не шанують грецької віри, чинять ріжні утиски православним; “дуже гнівався на бернардинів львівських, що вони зловивши кількох козаків, немилосердно повбивали у себе”. Депутати старались виправдуватися, “але на розгніваного чоловіка ті оправдування не богато впливу робили”. Кінець кінцем депутацію відправлено з доволі суворими листами гетьмана і писаря, де маґістратові робився докір, що він вимовляючись своїми бідами затягав справу, і ставилося домаганнє, щоб другого дня прибули депутати не тільки від міщан, але і від шляхти і духовенства, з иншими, більш можливими умовами. Віддаючи сі листи Виговський ще раз з гнівом докоряв, що стан духовний і шляхетський нікого досі не присилав до нього, що то пиха і ароґанція і т. под.

Згідно з сим бажаннєм другого дня вибрався православний владика Арсеній Желиборський, підкоморій львівський Ожґа, каноник латинської капітули Ґават-автор звісних українських інтермедій, і ще два райці і два єзуїти.

“16 жовтня всі вищенаписані пішли до табору. Наперед вступили з й. м. епископом до церкви Св. Юра, і тут іменем Хмельницького-у котрого тоді був на конференції Василь Васильович, урочисто витали епископа Виговський, Лісницький і Тетеря. Вийшовши з церкви пішли насамперед до канцелярії Виговського, відти до Хмельницького. Були там ріжні мови і розмови про сучасний стан Річипосполитої, про велику незгоду між маґнатами, про нещирість певних осіб до війська Запорізького, про зле правліннє, нещасливий хід усіх справ, і всякі инші речі, що й виписати трудно. Нарешті Виговський приступив до закінчення переговорів з депутатами. Дуже богато говорилося з обох сторін, і тому що вечір надходив прийшлось справу відложити на потім; тому вищезгадані особи, зіставивши в таборі й. м. епископа, двох єзуїтів й инших осіб вернулися вечірнім смерком до дому. Після виходу їх з табору приїхав до Хмельницького посол від короля шведського Ґамоцкий, Вірменин зі Львова, що ще за Ґустава підчас пруської війни в молодих літах попав у неволю і був відісланий до Швеції; мав він при собі за товмача якогось Піотровского, шляхтича польського-колишнього аґента п. Радзєйовского”.

Другого дня ті самі особи, з додатком підстарости львівського їздили до козаків, були у Виговського, частував їх Хмельницький, але день пройшов в розмовах, не посунувши справи, а наступного дня, 18 жовтня, зрана почалася канонада, і відповідаючи на неї зі Львова вбито якогось московського полковника-чужоземця. “Розгнівана тим Москва домагалася від Хмельницького, аби конче післав на штурм своїх разом з Черемисами; така ж була воля і полковників запорозьких, особливо обозного Носача, але епископ відмовив Хмельницького, і той потрапив угамувати і Москву і полковників своїх, тільки добру латину вичитав міським депутатам, що лишилися у нього з попереднього дня”. Канонада трівала цілий день, і маґістрат вислав листи до Виговського з перепросинами і бажаннями кінчати переговори. На се дістав такого листа від Хмельницького:

“Богдан Хмельницький вам Львовянам. Потім як я вас прийняв для бога, дивуюся дуже, що ви мабуть на короля Казимира оглядаєтесь. Не знаєте того, що вже король шведський й. м. знайшов собі дорогу: опанував Краків, а зо мною братерство взяв. Ми з ним війшли в певні контракти, порахувалися що до того, чим має розпоряжати король шведський-аби був вовк ситий і коза ціла, а що до нашого християнства так міркую і того бажаю з огляду що король шведський і цар московський, війшовши перед кількома літами в союз з нами козаками, тепер всі наступають на Польщу, ми з тими трьома народам так ділимося: нехай король шведський тримає, що йому бог дав до диспозиції, а що бог нам дав заїхати своєї Руської країни, я при тім стою 18).

“Від й. м. п. Ґродзіцкого бажаю, аби зо мною побачився особисто як з давнім приятелем, нічого не боячися: порозуміємося з ним в більших справах, щоб люди убогі веселилися і бога хвалили. А в. м. дай боже добра-ніч!

“20 жовтня пішли насамперед до неприятельського табору депутати з п. підстаростою, п. Анчевским та иншими. Скоро тільки минули московську сторожу, зараз почалася стрільба з неприятельської сторони, на котру відповідали з міста, цілком не вважаючи на депутатів, і вони були в немалій небезпеці під кулями, що густо літали над ними. Коли прийшли до табору, запровадив їх осавул Ковалевський до кватири Хмельницького, і там відбувши у нього обід, одіслано їх до Виговського. Там продовжувано попереду початі трактати; брали в них участь своїм авторитетом й. м. о. епископ, п. підкоморій і п. підстароста. Депутати міські клопоталися всі, але Виговський уперся, що з огляду на авторитет згаданих панів вже досить поступився, і відіслав по останнє рішення до самого Хмельницького і радив щоб п. Анчевский з п. Кушевичом ішли до нього. Вони се зробили і застали його самого, тільки замисленого і задуманого; широко говорили з ним про закінченнє трактатів, просячи пожалувати місто знищене всякими нещастями. Красномовно викладав йому п. Анчевский всі пережиті містом нещастя й біди і звертав увагу, що коли військо Запорізьке прийде до згоди з Річеюпосполитою-до чого Хмельницький здавався дуже прихильним-військо козацьке ще може мати з міста Львова свої вигоди і пожитки, як давніше мало. П. Кушевич пригадав йому обіцянку, дану ним місту тому сім літ, бувши в тих краях з Тугай-беєм. Довго про се говорили самі тільки втрьох, і хоч Хмельницький зпочатку твердо стояв при своїх-без гніву і без зайвих слів, але потім піддавсь і пристав на ту суму, що йому піддали Анчевский і Кушевич-60 тисяч 18). Вони зараз повідомили про се своїх колєґів, що ще були в таборі, а сі всі разом подякували Хмельницькому.

“Тим часом як цілий день ішли сі трактати, не переставала одначе з обох сторін стрілянина-мабуть щоб нагнати страху на депутатів. Але ті вже призвичаїлись і покладаючись на право міжнароднє ні про що не дбали, та з о. епископом і пп. Ґонсьорковичем та Олькуским; що весь той час пробули в таборі, під залізними кулями повернули до міста. Виговський для гонору провожав їx до самої міської фіртки, з великим числом своїх людей; тут його почастовано від міста вином, і він повернув до табору” (148).

Другого дня був повний спокій, Хмельницький і Виговський чемними листами запросили до себе Ґродзіцкого на розмову. Наступного дня приїхали під місто Тетеря і Лісницький, їх прийнято до міста і Ґродзіцкий частував у себе вечерею, потім другого дня поїхав на розмову до Хмельницького, богато між собою говорили-але зміст розмови лишився невідомий Кушевичеві. Розповів дещо сам Ґродзіцкий в листі до короля, дещо більше Рудавский-може бути на підставі реляції Ґродзіцкого підканцлєрові, згаданої в тім же листі 20)-тільки досі вона невідома. В листі до короля Ґродзіцкий згадує, що Хмельницький прийняв його досить людяно і давав зрозуміти, що готов би був вернутися в підданство Янові-Казимирові, але бентежило його, що гетьмани коронні саме в тім часі (22 жовтня) піддалися шведському королеві і обіцяли піддати всі замки на Руси, з тим щоб шведський король міг туди ввести свої залоги і відібрати на себе присягу. “Дуже він (Хмельницький) на се відказував, а також на той прихід ханський”, каже Ґродзіцкий і висловляє надію, що при сій нагоді можна б було привести його до згоди з ханом і розриву з Москвою, бо Хмельницкий досить сильно на неї відказує,-“Каже: я тої Москви не хочу, і між нами велика незгода, як я сам то бачив” 21). Рудавский передає мову Хмельницького- з приводу слів Ґродзіцкого про прихильність Яна-Казимира і непевність шансів Карла-Ґустава, в таких словах: “Коли так говориш про шведського короля, мусиш знати, що я також вірний слуга короля Казимира: вважай за доказ тобі мій спішний відступ від міста-і так поясни королеві. З Москвою роби що хочеш, я її лишаю і перший відступаю назад” 22). В пізнішім листі до Ґродзіцкого Виговський нагадував обіцянку, що дав Ґродзіцкий під Львовом: не піддавати нікому Львова 23). Все се разом взяте дає зрозуміти, що розмова Хмельницького з Ґродзіцким оберталася коло такої теми: Львів неповинен іти слідами гетьманів, не має піддаватися шведському королеві, ні приймати від нього залоги, а зістаючися вірним Янові-Казимирові, триматися звязку з козаками-бути такби сказати під протекторатом Запорозького війська. Се провідна ідея козацької політики того часу, що Русь повинна бути під владою козацькою; гетьман розвиває її далі на конференції 4 листопада.