Чтение онлайн

Радзєйовский від початків шведської війни взявши на себе ролю протектора і добродія польської шляхти, перший побачив себе в труднім становищу, шукаючи способів сполучити сю місію з раніш узятою на себе ролею приятеля козаків і їx дорадника в боротьбі з Польщею. Особливо коли шляхта, тікаючи з-під Перемишля, Ярослава і Люблина, почала лементувати до нього, просячи його інтервенції. Маємо його лист до Карла-Ґустава з 21 жовтня: він висловлює в нім свою трівогу викликану козацьким наступом, і піддає гадку, що треба б вплинути на козаків, аби вступилися відти. “Ще якби не було з ними Москалів, я б мав деяку віру до козаків”, пише він,-“а так я боюсь, що ся спілка може наробити замішання і трівоги. До гетьмана Хмельницького я писав тричі, але двох перших післанців побила люблинська шляхта. Та шляхта що зібралася над Вислою з ріжних воєводств, прислала до мене проханнє, щоб я оборонив її від наступу козаків, тому що й самі козацькі бранці свідчили, ніби то вони (козаки) сповняють мою волю,-таким чином я невинно попав у підозріннє у шляхти. Я написав до козаків, щоб вони завернулись і порозумілися з в. кор. вел., що робити далі-тому що всі воєводства наоколо віддались під опіку вашу і дійсно мусять дістати охорону” 15). Пізніше слідство над Радзєйовским, закидаючи йому, що він знеохотив козаків до короля і викликав їх поворот на Україну, розповідає про такий лист, післаний Хмельницькому під Львів. Радзєйовский представляв йому, що король шведський більше не потрібує козацької помочи, тому нехай би Хмельницький вертав до дому. “Хмельницький так сильно загнівався, що тутже подер того листа, приказуючи, що він живе не за наказами і волею Радзєйовского. З того мовляв стався поворот козаків і сильне відчуженнє їх (від шведського короля)” 16). Данило, повторяючи потім своє свідченнє, виразно підчеркував, що свого листа Радзєйовский написав без королівського відому 17) і потім Радзєйовскому се рахувалося за провину. Але здається, що тоді, в осени 1655 року і сам Карло-Ґустав (може під його таки впливом) теж заговорив таким тоном до козаків. Його історик Пуфендорф записує, до Карло-Ґустав жадав від них, аби вони лишили Львів, і не пустошили земель, які піддалися під шведську протекцію-бо Руське воєводство вже присягло 18). В реґестах коронного архива справді заховався зміст листа Карла-Ґустава до Хмельницького з 30 жовтня з жаданнєм, аби звільнив Львів 19).

Французький посол Авоґур в реляції Мазаринові в листопаді переказує такі слова шведського канцлєра сказані йому: Ми не бажаємо ні козаків ні Венгрів, котрі б прийшли руйнувати справжню Польщу (la bonne Polene) 20). Де Нойєр, секретар королеви Марії Люізи пише з слів якогось грецького священика, що приїхав до Яна-Казимира в посольстві від Хмельницького в місяці лютім, що Хмельницький зневірився в шведським королі, коли той здобувши Краків і вважаючи себе паном Польщі, став розпоряжатися польськими землями, тими що за Львовом (на схід від Львова), хоч не володів ними. Він тим способом порушив свій договір з Хмельницьким, котрим відступив йому сі землі за Львовом і обіцяв ніколи на них не претендувати 21). Хмельницький скаржився-король тоді відповів погрозами, тепер (се можна б рахувати за січень 1656) шведський король хотів би полагодити сі відносини, але Хмельницький йому вже не вірить, він завзявся на шведського короля і не хоче йому пробачити 22).

Чи все се мало який небудь вплив на облишеннє Львова в листопаді, лишається неясним. Вступаючися з-під міста гетьман вислав Карлові-Ґуставові чемного листа, з його післанцем очевидно, висловлюючи радість з причини шведських успіхів, і повідомляючи, що козацьке військо теж здобуло перемогу над неприятелем і підбило значну частину королівства в сім поході, піднятім за радою Радзєйовского (!). Тепер з огляду на недостачу поживи для війська і коней, гетьман відступає “трохи назад від Львова на Україну” 23). Про жаданнє короля або Радзєйовского ніякої згадки. Але не полагоджені відносини з Швецією, при непорозуміннях з Москвою, могли мати також свою долю впливу на те що козаки лишили Львів.

Примітки

1) Білгород. стовб. 382 л. 319-322.

2) Relation oder aust"uhrliche Beschreibung von der jammerlichen und erb"armlichen Verst"orung und Ein"ascherung so bey Eroberung der sch"onen Stadt Lublin von der Moscowitern und Cosacken barbarischer Weise ver"ubet worden anno 1656, (ся брошура була використана у Костомарова, с.607 нов. вид.: міжн. тут докладна дата закінчення облоги: 27 жовтня). В московських Чтеніяхъ 1910 р. кн. 2 німецький оригінал передруковано, з російським перекладом, заходом люблинського історика І. Рябинина. А кількома місяцями скорше зявився також і польський переклад, зроблений іншим дослідником люблинської старовини Гієр. Лопаціньским, п. з. Z czas'ow wojen Kozackich. Przyczynki do dzie'ow Lublina z lat 1648-1655 ze zr'odel wsp'olczesnych zebrane (Przeglad Historyczny, 1909, wrzesie'n-pazdz). Праця недокінчена-з пояснень Рябинина довідуємось, що се він ще 1906 р. уділив Лопаціньскому копію “Реляції”, і його виданнє служить доповненнєм недокінченої праці Лопаціньского.

В центрі інтересу до сього люблинського епізоду стоїть отой чесний хрест, забраний з Люблина московським військом в 1655 р., з великими гонорами прийнятий в Москві, як дорогоцінний трофей, і потім на жаданнє польського уряду повернений на підставі договору 1667 року. Польська традиція виводила сю пам'ятку з Київа, в двох версіях. Длугош представляв справу так, що сей хрест привіз до Польщі київський князь Григорій, вигнаний з Київа; місцева люблинська традиція доводила, що вивіз його з Київа до Люблина за часів Ягайла київський біскуп домініканин Андрій, одержавши від київського князя Івана. А до Київа, мовляв, хрест привезено з Царгороду разом з царівною Анною за Володимира святого. Кн. Михайло Оболенский, тодішній директор Архива мін. загр. справ, де переховувались дипломатичні акти і ріжна люблинська література до справи сього хреста, ще в 1850 р., в III кн. Максимовичевого “Кіевлянина” умістив статейку “О двухъ древнЂйшихъ святыняхъ Кіева”, доказуючи, що люблинський хрест принесла з Царгороду не царівна Анна, а кн. Ольга, і він переховувався в св. Софії, до часів Ягайла. Сю історію збирався він ширше удокументувати в спеціяльнім виданню “О древнЂйшей святынЂ Кіева”- воно було ним приготовлено до друку і в 1866 р. одержало апробату церковної цензури, але видане не було. В додатках до сеї праці містивсь і німецький текст “Реляції”, і наведена була ріжна бібліографія питання-її з додатками навів у своїм виданню Рябинин.

3) “Відходячи (козаки й Москва) свого війта і райців призначили і на імя Хмельницького або на царське присягати (казали)-що будуть мати за пана Московитина”-Єрлич. Німецький автор при нагоді недільного московського богослуження відзначає “несчисленний титул вел. князя, його жінок і дітей-котрих, я думаю, з 30 було вичислено”.

4) “Варто було бачити як їх (Євреїв) молодих і старих-що ратувалися з еврейського міста (Iudenstatt) до нас, і тут поховались, виганяли з домів наче на заріз, при жаліснім реві-але потім їx випрошено життє”-пише німецький автор. Єрлич каже, що загинуло більше 500 господарів-Євреїв. Про шляхту він каже, що особливо нелюдсько поступали з нею Москалі. “Москва вбивала і мордувала, але у козаків була на се заборона: убивали тих хто боронився, а здебільшого пускали живцем”. Навпаки німецька реляція каже, що між московськими салдатами було більше порядку, ніж у козаків, “але одні й другі однаково старались перейти одні одних в нелюдськости”.

5) Памятники Київ. ком. III с. 223-5.

6) Und w"are kein Missverstand zwischen den Moscowitschen Woywoda und Cosackischen Obristen Daniel Wiowsky durch Gottes wunderliche Schickung enstanden, waren sie nicht so abgczogen sind, also auf diese Manier ihre Consilia distrahirt.

7) Білгород. ст. 382 л. 313.

8) “которые сами себЂ часть получили болши того”.

9) Акты Ю.З. Р. III с. 576-7.

10) Кубаля Wojna Szwecka c. 139.

11) Теки Нарушевича 148 с. 589, з датою: Казимир під Краковом, 18 вересня очевидно старого стилю. Кубаля висловив здогад, що сей саме лист привіз Гамоцкий Хмельницькому 16 жовтня (вище с. 1122)-але ледви чи він би так довго віз його!

12) Архив Ю.З.Р. III VI с. 85.

13) Тамже с. 86-8.

14) Тамже с. 94-5.

15) Архив Ю. З. Р. III, VI с. 82-3.

16) Тамже с. 197.

17) Його свідченнє з 4 березня 1657 р.: “Радзєйовский посилав до п. гетьмана, без доручення від короля: “Не наступай ближче і не руйнуй краю, а вертайся до своєї землі”. П. гетьман подер сього листа на дрібні кусники і сказав: “Що він собі хоче, що так до мене пише наче я в службі у нього? Се я подбав, що він війшов у ласку у світл. короля-але справедливий Господь його иншим способом покарає” (тамже с. 215).

18) De rebus а Сarоlо Gustavo gestis c. 91.

19) Наведено у Кубалі III с. 437 прим. 53 Він же без зaстережень наводить (прим. 52) чутку з кватири Яна Казимира, що шведський король післав був Дуґляса заняти Львів і не пускати туди козаків, але козаки пішли ще перед приходом Дугляса, почувши про Татар; Ґродзіцкий, мовляв доносячи про се, обіцяє зайняти Дуґляса переговорами і взяти його в два огні, коли надтягнуть Татари (Lettres de P. des Noyers депеша 4 грудня с. 23).

20) E. Haumont, La guerre du Nord et la paix d'O1iva c. 163.

21) Шведський король ayant fait et sign'e un traite avec ledit Chmielnicki de Iui laisser toutes сеs terres qui etaient audela de L'eopol, sans y rien pr'etendre jamais, quand il cut pris Cracovie et qu'il vit lea g'en`eraux et les arm'ees роlоnаіsеs a sа suite, il se moqua des trait'es et distribua les terres qui 'etaient audela de L'eopol, biеn qu'elles ne fussent pas encore entre ses mains.-L'ettres de Pierre des Noyers c. 94 i 97, два листи з того самого дня, 2 березня, що оповідають те саме, очевидно з слів того pretre grec, згаданого на ст. 97.

22) Тамже с. 97.

23) Архив III. VI с. 96 “в таборі під Львовом 8 новембра”, значить нового стилю!

ОПОРТУНІЗМ СУПРОТИ ПОЛЬЩІ, ПОСОЛЬСТВО ЛЮБОВІЦКОГО, БАЙКА Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, РЕВЕРАНСИ КОРОЛЕВІ, ПОЛІТИЧНА ПРОГРАМА КОЗАЧЧИНИ.

Всі сі обставини пояснюють нам сприятливе, лєґитимістське становище, заняте гетьманом в сім менті супроти Яна-Казимира. Може бути, що заявив він його вже супроти місії Федора Виговського-згаданого запискою Кушевича в його таборі, а ще виразніше-супроти посольства Любовіцкого, принотованого нею ж під 28 жовтая. Історію сього посольства розповів широко, не без літературних прикрас, Самійло Ґрондский- товариш Любовіцкого в подорожі 1). Спопуляризована за сим джерелом працею Костомарова, вена звертала на себе богато уваги: викликала звісну студію Драгоманова про байку Богдана Хмельницького і популярну поему Франка (“На Святюрській Горі”), і при всіх своїх літературних прикметах се оповіданнє не позбавлене історичного інтересу, так що в головніших рисах мусить бути й тут переказане.