Чтение онлайн

Під Самбором одначе вийшла неприємна пригода, котру учасник походу Ґрондский представляв критичним моментом кампанії. Досі мовляв все йшло як найкраще. Руське воєвідство було з обох сторін признано фактично нейтральним, уставлено добрі відносини з шляхтою і міщанством Галиччини (важну, ролю в сих переговорах Ґрондский приписує собі і очевидно старається представити її в можливо найкращому світлі). “Але не довго так ішло бо козаки і помічні полки волоські прийшовши до табору почали все перевертати догори ногами, а початком тому послужила пригода під Самбором”. Коли мовляв Ракоцій зближившися під Самбір запропонував місцевій шляхті і міщанству замиреннє на таких же умовах як се сталось у Львові, і вони “обома руками ухопилися за сю пропозицію”, підчас приготовань до сих переговорів, в припадковій сутичці вбито брата Януша Кеменя Вальтазара. Хоча пригода сталася властиво з його власної вини, угорське військо було незвичайно тим уражене і домагалося крівавої пімсти на Самборянах. Ракоцій же не хотів псувати відносин з-за сього інціденту, в котрім Самборяне властиво не були винні, і зложив з ними все таки замиреннє, на львівських умовах. Се страшенно обурило військо, почались крики, що Ракоцій дбає тільки про те, щоб приподобатися Полякам, а угорську кров цінить гірше собачої, водить своїх Угрів як псів на шнурку не даючи їм ніякої свободи, і т. д. 14).

За сим пішла доводі неприємна для Угрів сутичка з Поляками на Сяні під Перемишлем. Гетьман Потоцкий громадив військо під Ярославом, і Ракоцій, маючи вже при собі козаків і Волохів 15) хотів викликати його на рішучу битву. Але Поляки побачивши перевагу Ракоція, ухилились від бою відступивши долі Сяном на північ, і Ракоцій не став гонити за ним. Під Перемишлем лишив Кеменя договорится з перемиською шляхтою і міщанами щодо нейтральности (договір про се зложено з ними 3 березня-в першім пункті його Перемишляне обовязувалися не мститися після війни ні Уграм, ні козакам, ні Волохам, ні иншим учасникам її) 16). А сам Ракоцій з своїми союзниками в 20-х числах лютого став під Перемишлем і Ярославом, лагодячи похід на захід.

Він так писав про се Карлові 27 лютого з Ярослава: “Чекаючи козаків я мусів якийсь час лишитися в Стрию, тепер я зійшовся з ними за милю за Перемишлем, прийшов сюди і якнайскорше піду в середину Польщі-працюватиму в спільних наших інтересах. Чутка про мій прихід, як свідчить лист п. маршалка до вельм. п. Вірца (коменданта краківської залоги) звільнила Краків від неприятельського війська, я дуже з того тішусь і сподіваюсь, що за божою поміччю также успішно піде мині і з польським військом” 17).

Ситуацію тодішню досить добре малює шведський резидент при Ракоцію Штернбах, в реляції свому королеві “з Семигородського табору між Ярославом і Перемишлем 12 (22) лютого”. “Хмельницький, як я зрозумів з його листів 2 січнч і 10 лютого, мавши нагоду бачити і читати їx в автографах, головно того прагне, щоб в. кор. вел. не мирилися з Поляками як спільним ворогом. Але бажає, щоб було замиреннє і з Москвою, і прохає князя (Ракоція) посередничати в сій справі у в. вел. Князь сього також, здається, бажає серіозно, між иншим з тих мотивів, що коли замиритися з Москвою, то вона може стримати Татар від помочи Польщі. Він боїться сеї помочи, бо Поляки дуже прохають хана, а Порта дає на се згоду, і тепер в дорозі турецький посол,-присланий до князя з тим щоб намовами і погрозами відкликати його з Польщі. Князь доручив своїм урядникам полишеним в Семигороді щоб повели його обводними дорогами, аби він не скорше доїхав до нього як у Кракові. Бо князь так думає, що при трудних обставинах Туреччини вона не виступить против нього, коли йому пощастить (у Польщі). Тому було б спільним інтересом щоб в. вел. прислали частину війська на сполученнє, аби в потребі боронити власні землі і помагати спільним плянам.

“На мій скромний погляд князь занадто боязький, і при нинішнім (великім) числі війська всетаки не рішається рискувати, тому все покладає на сполученнє з Шведами. Думав, що як прийде до Польщі, так маґнати, особливо приграничні, між ними Любомірский, стрінуть його по приятельськи для того він поводився з усіми ласкаво. Але тепер він уже бачить, що все йде инакше, і ніхто тої ласки не приймає, крім окремих одиниць, котрим загрожували шкоди від війська; тому він так і клопочеться про збільшеннє сил.

“11 (21) лютого, наближаючися до Перемишля, мали ми відомість, що Любомірский кинув Краків, налякавшися наближення князя, але заразом були вказівки, що тойже Любомірский, Потоцкий, Чарнєцкий й инші мають стягатися над Сяном. Відбулася рада з начальниками Козаків і Волохів, в моїй присутности, і однодушно рішено всіми силами йти на ворога, як що він дасть нагоду з ним зійтися. Отже такий уложили порядок, що князь з своєю кіннотою вестиме праве крило, козаки ліве, піше військо з арматами в середині, і обоз буде так уряджений, щоб і він в потребі міг послужити; Волохам же, що з своєю кватирою були далеко, наказано поспішати за військом. Війська князя я нарахував на 18 тисяч кінних і 5 тис. піших, крім самого князя провадить ними Кемень Янош і Бакош Ґабор. Козаків в лавах, з самопалами 18) 20 тис.; челядь їх полишено в обозі-число її не мале, вона має рушниці і не менше здатна до бою які инші. Волохів рахувалося на 6 тис. Коли передні полки стали над Сяном й почали гарці, неприятель відійшов-було його коло 3 тисяч. Найблизший день покаже, чи сі відомости бранців були вірні, чи того напливу ворогів треба, ще сподіватися.

“Коли я зрозумів, що князь кинувши Перемишль хоче йти просто на Краків і хоче зараз заволодіти містом, а може й прибутками від соли-я став стримувати його доказуючи що туди спішити нема чого, а треба приступити до Ланцута, де засів з військом Любомірский, а головне військо післати на Литву. Але нічого я не міг добитись. Мушу сказати що нестає гармат для мурів-вони мають бути привезені до Кракова з Патаку і з инших угорських замків. Але головно нестає проводу (concilium), і було б в спільнім інтересі, щоб в. в. прислали кілька полків з ґенералом, що поміг би сим операціям своїм розумом” 19).

Примітки

1) Охоронний лист Станіславскому з датою 2 лютого, в Стрию, й обіжник до польських вояків з датою 4 лютого тамже-ркп. Осолін. 3568 л. 56-7, листи до львівської шляхти і міщан з дня 2 лютого-Осол. 2346-про них нижче.

2) Листуваннє м. Львова з часів Ракоцієвого наступу зібрав звісний нам райця львівський Кушевич для задуманої, але не докінченої історії його, збірка переховується в бібл. Осоліньских під ч. 2346, дещо з того видано в VI “Жерел”.

3) Ясно, що се проєкт деклярації; Кубаля думає, що делєґати її підписали (Wojna Brandenburska c. 142); але се безпідставно, взяти хочби реляцію Ожґи, одного з депутатів, що їздили до Ракоція, про результати подорожі, в копіярії Четвертинського, Чортор. 2446 л. 30: “Вернули ми минулого вторка в ночи (з 13 під 14 н. с. лютого) від кн. Ракоція-вдячно нас приймав, приязнь офірував, щоб для своєї безпеки війська в тил (не посилати); такі кондиції подав (додаються осібно); їх м. Львовяне приймати не хочуть, і звідти велика турбація між їх м-ми. Ми пригадували слова сказані при прощанню гетьманом Ракоція: “Коли сі кондиції не будуть підписані, прийдеться послам инакше пити, і прийдеться потім инакші кондиції давати”. Попрощавшися Ракоцій вівторок рушив під Краків з усім військом, має його разом 30000, козаків 20000, волоського й мунтянського-при нас і минали”.

4) Се проєкт листу, замість нього вислано инший, але текст сей має всю вагу для ситуації. Жерела VI с. 225.

5) 7 лютого козаків ще не було під Львовом; п. Ляхович, що їздив до львівських єзуїтів з якимись дорученнями від кн. Четвертинського і поїхав зі Львова вечером в середу 7 лютого, коли збирались висилати депутацію до Ракоція, висловляєтья так: “Львів в страху, а коли б і нам не дісталося того, як прийде до нього (Ракоція) козацьке військо (kozackie posilki), котрих він сподівається” (Чортор. 2446 л. 27). А 13 лютого Ракоцій рушив зпід Стрия під Краків, вже війшовши в стичність з козацьким військом-як бачимо з листу Ожґи, вище.

6) Листи Ракоція і Кеменя з Торків під Перемишлем 22 лютого-в збірці Кушевича надруковані в VI т. Жерел. с 226.

7) z ktorym sie umysly i potega ziednoczyla.

8) Грубий нарід-се старобихівська залога, очевидно, a ludzie polerowani geniique illustrioris-се львівські маґістратські.

9) Видано в додатках Кубалі Wojna brandenb. s. 430

10) Осол. 2346 л. 239 і 379, виривки у Кубалі с. 342 і 430.

11) У Кубалі дод. 23, с. 429; в виправленій формі видав Антонович-Сборник лЂтописей с. 265. Я не йшов так далеко в виправці, але все таки мусів справляти спольщену транскрипцію Кушевича.