Чтение онлайн

Примітки

1) Акты Х с. 511.

2) Було написано і зачеркнено: “и великихъ князЂхъ литовскихъ и при княжатахъ рускихъ”.

3) Се потвердженнє 6 пункту козацьких статей 14 марта, вище с. 786. “Боронь Боже смерти на пана гетьмана,-тому що всяк чоловік смертний, й инакше не може бути,-аби військо Запорізьке само між собою гетьмана вибирало і його царське величество сповіщало,-аби царське величество тим не ображався, бо то давній військовий звичай” (чтобъ войско Запорожское само межъ себя гетмана избирали и его царскому величеству извЂщали, чтобъ то его царскому величеству не въ кручину было, понеже тотъ давный обычай войсковый)-“Государ велів і бояре приговорили: бути так як вони просять”

4) Зачеркнено: “и ко всему войску Запорожскому”.

5) Зачеркнено: “во всякомъ покоЂ и свободЂ безЂ всякія неволи служити имъ”.

6) Дальші слова про царевича дописані иншою рукою.

7) Се той пункт, що українські політики XVIII в. вважали основною ґарантією українських прав: “За всЂ свои службы, за всЂ принесенныя Россійской имперіи пользы Малороссійскій народъ за лучшее и всЂхъ сокровищъ дражайшее возмездіе почиталъ слЂдующія обнадеживанія: “А мы васъ всегда будемъ сохранять при прежнихъ вашихъ правахъ, привилегіяхъ и вольностяхъ и въ томъ бы вамъ на вашу государскую милость быть благонадежнымъ”.

8) Акты Ю.З.Р. Х с. 489-494.

9) Дописано.

10) Акты Х с. 495-6 (титули покорочено).

11) Акты Х с. 496-7.

12) Акты X с. 497-8.

13) Тамже с. 499-500.

14) Акты Х с. 487-8.

15) Тамже с. 501-2.

16) Акты XI с. 764-5.

17) Акты X с. 502.

18) Тамже с. 504-5.

19) Акты X с. 506.

ГОНЕЦЬ ЛИТВИНЕНКО, ГОНЕЦЬ ГОРКУША, “ПРЕЛЕСНІ ЛИСТИ” ПОЛЬСЬКІ, ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ КОЛО БОГУНА, ПРОПОЗИЦІЇ КОРОЛЯ, ПРИГАДКИ ПОСЛАМ, НЕРВОВІ НАСТРОЇ В ЧИГРИНІ, ОСТОРОГИ ЦАРСЬКОМУ УРЯДОВІ.

Під той час мабуть уже наспів гонець гетьманський Василь Литвиненко, що привіз перепросини гетьмана, що він не може приїхати до Москви, і заразом трівожні вісти про наступ польських і литовських військ та небезпеку від Татар. Трівожні відомости прийшли і від київських воєводів. Вони з одного боку потверджували вісти гетьмана про небезпеку від в. кн. Литовського; наступ литовських військ і аґітаційні листи Радивила, що ширилися по Україні і в самім Київі: заклики до повороту назад під королівську зверхність, обіцянки повної амністії, помочи і ласки з боку короля. З другої сторони переслана воєводами відповідь гетьмана з приводу непорозумінь з митрополитом накликала до обережности: гетьман зовсім не поспішив з репресіями на митрополита за його “измЂну”, як сподівались київські воєводи, а з ними й московський уряд. Ні, він став по стороні митрополита, вважав недопустимим відбирати від митрополита церковні землі й обіцяв післати цареві нагадати, що йому не годиться ламати прав церковних і надань старих князів київських: не відбирати, а додавати слід би!

Через свого гінця Литвиненка гетьман нібито просив царя, щоб дав митрополитові якісь инші ґрунти, коли софійські ґрунти потрібні для кріпости,-так написано в царській грамоті. Але можливо, що устно переказане було так постилізоване царською канцелярією-умисно можливо лекше, а в дійсности те що переказував гетьман звучало ближче до листа гетьмана до митрополита і для царських ух зовсім неприємно.

Нагадував гетьман також про своїх послів, щоб їх скорше відправили, і потішили царською ласкою-сповнивши військові прохання в повній мірі.

Чи сей гінець застав іще Богдановича і Тетерю в Москві, чи вони вже виїхали, саме перед його приїздом, се лишається неясним 1). Але зовсім ясно, що царський уряд відчув деяку неяковість: зрозумів що поставився до українських справ занадто шорстко і безоглядно і не виявив потрібної уважливости до бажань і настроїв своїх нових підданих, вхопивши їx за присягу-так наче б то з нею все скінчилося. Найбільше яскравий вираз сього збентеження, се грамота гетьманові з приводу сього софійського інциденту. Розповівши докладно його історію, цар запевняє гетьмана, що він “не велить ламати стародавніх церковних прав, а зверх прежнього нагорожати буде”, і коли прийшлось узяти софійський ґрунт під нову кріпость київську, то тільки “для сбереженья” самих же церков. Уже ж наказано гетьманові дати митрополитові взамін инші землі де йому сподобається,-щоб він “в том оскорбленья никакова не имЂл”, і тепер доручається гетьманові написати про се митрополитові, щоб він “о том не оскорблялся”. Після тільки що виготовленого наказу тому ж гетьманові “прислать митрополита къ Моск— для “исправленья” се був виразний відступ назад. З приводу гетьманського виправдання, що він не може зараз приїхати до Москви, з огляду на польський наступ, теж не згадуючи вже нічого про приїзд виписано гетьманові великі компліменти за його “неліностні” заходи коло оборони. З приводу одержаних вістей про “прелесні листи” розіслані Радивилом цар переконував гетьмана триматися міцно свого підданства і підтримувати своїми універсалами “черкаську людність” у вірности і певности що до царської опіки і ласки 2).

Ще більше такого переконання про потребу дещо обережніш і ласкавіш поступати з “черкаськими підданими” набрав царський уряд після приїзду другого гетьманського гінця, Филона Горкуші, що поспів слідом. Сим разом маємо про се посольство докладніші дати. Єсть гетьманський лист до царя, з 21 березня, привезений сим гінцем, дата його переїзду через границю-28 с. с. березня і приїзд до Москви 7 с. с. квітня. Гетьман сам пересилав той Радивилів універсал, про який тільки доносили царські воєводи; пересилав універсал королівський й инші прелесні листи отримані його полковниками (вичислені далі), і запевняючи в непохитній своїй вірности, повторяв проханнє скоршої відправи посольства з потвердженнєм прав і свобід, щоб утішити і укріпити в вірности людність-бо инакше ворожі “прелести” можуть зробити вплив! Гетьман і запевняв і страшив одночасно. Грамота його дуже характеристична й інтересна з сього погляду. На жаль, маємо її тільки в московськім перекладі. Наводимо з нього головніше, також у перекладі:

“Одержали ми певну відомість про Ляхів з універсалу кн. Радивила, гетьмана в. кн. Литовського-про їх лукавство і неприязнь до твого цар. вел., що вони всю богоданиу честь цар. вел. принижують і безчестять, і всеконечно ворогують. Отже зараз ми той Радивилів універсал разом з грамотою нашою військовою посилаємо твому цар. вел., аби ти краще зрозумів і переконався в такім великім безчестю, що вони тобі задають, спокушаючи і підбиваючи нетвердих у вірі з-поміж війська Запорізького і всього Руського народу. Пробують відвернути їх від присяги, що вони зложили тобі згідно з Христовою заповіддю,-і заохочують служити королеві польському та Річипосполитій. Чого їм Боже не поможи, в тім їх ділі лестивім, лукавім і неприязнім! Нас же-Б. Хмельницького, гетьмана твого війська Запорозького, все військо Запорозьке і весь православний нарід Руський нехай (Бог) укріпить і утвердить невідступними в тій присязі, що ми тобі вчинили, і щоб не було того аби ми що небудь лукаве помислили або злобу якусь кували! Тільки молимо тебе: зволь нам права, привилеї, вільности і всі добра, отчизні і дідизні, з віків від князів благочестивих і від королів надані утвердити навіки і укріпити своїми грамотами. А послів наших і тих гонців наших з тим усім не затримуючи зволь одпустити. Аби ми, Б. Хм. гетьман твого війська Зап., ту неізреченну ласку твого цар. вел. всьому війську Запорозькому і всьому мирові російському християнському об'явили, обвеселили, утвердили і в присязі твому цар. вел. непохитними учинили! Бо коли їx не обвеселиш і не пожалуєш усім, почнуть недобре мислити, за прелестю Радивиловою! Але ми, Б. Хм. гетьман, все військо твоє Запорозьке і весь мир християнський Російський утверждаємо й укріпляємо надією на неізреченну милость твою, і наказуємо нітрохи в ній не сумніватися! А що далі почнуть і ковати будуть ті нерозумні наші вороги, ми зараз докладно дамо знати твому цар. вел. Тепер вони військо збирають на три частини: в Плоскирові, в Полонному і в Литовській землі; ми се прочувши веліли всьому війську бути готовими, а твоє цар. вел. вели Донському війську на море не ходити, а бути на поготові, щоб від Дону і від Дніпра замішаннє зробити Татарам, якби вони захотіли від нас відступити, а Полякам помагати. А як що Татари лишаться в приязни з нами-нехай Донські козаки нам помагають” 3).

Колекція “прелесних листів” переслана гетьманом з сею грамотою була така. Насамперед-королівський універсал, виданий до війська Запорозького (полковникам, осавулам, сотникам, отаманам і всім людям війська нашого Запорозького) на першу вість про присягу, зложену цареві; дата 21 н. с. лютого в Варшаві. “Дішла нас тими часами відомість, наче б то злий зрадник наш Хмельницький не вдоволився таким немилосердним пролиттєм крови християнської з його причини, за весь той час внутрішнього замішання, ані таким множеством загублених і до поганської неволі забраних душ. На останок своєю зрадою він піддав іще вас в вічне панованнє цареві московському, вольностям вашим небезпечне, і проти вашого умислу і волі приневолив вас йому присягати. Одначе знайшлося між вами богато й таких-постійних в присязі й послушности нам, котрі зради того бунтівника остерігалися, швидко від нього відступили і присяги нам ламати, а комусь иншому віддавати не схотіли. Ми як сю вірність і постійність з приємністю прийняли і відповідно похвалили, так і тих, що через неволю за великим натиском і насилуваннєм до присяги, як то нам дано знати, хрест цілувати мали,- з звичайної нашої до підданих ласки остерігаємо, абисьте в спокою лишались і в прирожденнім вашім сеї Річипосполитої підданстві. А як наші війська наступатимуть, на той час аби були готові. Ми ж як усіх до ласки нашої й оборони прийняти хочемо, так і в давніх правах і вільностях непорушно тримати обіцяємо” 4).

Грамота Радивила подібного змісту тільки в більш патетичнім тоні: “Всім взагалі і кождому окремо, всякого стану людям, що в тім нещаснім внутрішнім замішанню і скуті пробувають при війську Запорозькім, а тепер хотіли б дотримати чести, віри і прихильности його кор. милости і Річипосполитій. Одержав я відомість, що віроломний неприятель московський, допущений до держави й. к. м., приймає присягу підданства від підданих короля і Річипосполитої. Неволею мучить і на вільні серця й сумління суворо наступає-поки прийде до скінчення з тим неприятелем і до справедливої пімсти, котру йому Бога за йото віроломство через руки наші готує! Отже я вас напоминаю і для любови до Бога й отчизни прошу, аби сьте того ярма-гіршого від поганської неволі-на себе не брали, а вірности й прихильности королеві й Річипосполитій дотримали, і хоч цілими полками, хоч одинцем переходили чи то до коронного війська, чи до в. кн. Литовського, хоч і до мене самого. Бо ж відомо вам, що я розлиття крови християнської не бажав, але думав про згоду і святий спокій, і тепер беру вас на свою душу, що нікому з вас волос з голови не спаде, а навпаки-за таку цноту і жичливість всякий-а особливо з старшини-дістане відповідну своїй гідности нагороду”, і т. д. 5).

Вище наведений королівський універсал з 21 лютого був очевидно висланий на руки коронного гетьмана, і призначався мабуть перед усім для Богуна, як пограничного полковника, про котрого пішла чутка, що він не схотів зложити присягу цареві 6). Вповаючи на се думали спокусити його гетьманською булавою і всякими иншими благодатями, щоб відступив від Хмельницького і вивісив корогву льояльности до короля і Річипосполитої. Гетьман Потоцкий, одержавши сього королівського листа, доручив якомусь православному шляхтичеві Павлові Олекшичу поїхати з його листом і сим королівським універсалом на переговори до Богуна. Маємо його листа, і листа того Олекшича до Богуна, котрим той пробував дороги до славного козацького героя: “Милостивий пане полковнику! Міркую так, що кожна добра людина жалує того, що наше внутрішнє замішаннє не то що до якогось заспокоєння не приходить, але до ще більших труднощів. Тому доручив я панові Олекшичу в певних справах від й. кор. милости і від мене зійтися й порадитися з в. мил.-у всім тім прошу в. м. йому вірити й вашій приязни себе поручаю. В Підгірцях 10 березня. В. мил. жичливий приятель Станислав Потоцкий, вел. гетьман” 7).