Чтение онлайн

Такий смиренний тон взяло посольство!

Вислухавши і поговоривши з послами бояре зажадали від них, щоб вони подали свої гадки на письмі, і з тим відправили їх на мешканнє 12).

Після сього дня 14 (24) березня, посли подали боярам звісну вже нам писану петицію з 23 пунктів, в ориґіналі, за підписом гетьмана і військовою печаттю 13). Чи була при тім коференція, се не знати, хоч і правдоподібно. Потім маємо помітку- руки Алмаза Івановича, на копіях привилеїв, привезених послами, що їх подано дня 17 (27) березня 14), се можна також гіпотетично вважати за дату нової конференції. В межичасі, 15 (25) посли були закликані на військову параду: на перегляд війська салдацького і рейтарського, що робив цар в присутности бояр і почесних гостей 15), а 18 (28) березня, другого дня після царських іменин їх запрохано на парадний царський обід у Золотій палаті, в присутности патріярха й найвищих двірських чинів 16).

В сих же днях, невідомо саме котрого, обговорювано козацьку петицію в царській думі; результати сього обговорення записані, в формі резолюцій царя і бояр (“государь указалъ и бояре приговорили”) на офіціяльній гетьманській петиції, поданій 14 (24) березня. Переважно ухвали були позитивні, до деяких пунктів ухвалено було жадати пояснення 17). Більш самостійний характер мають такі ухвали думи:

До пункту 4 петиції, про виборних урядників по містах (маґістрати й ратуші): “Мають бути урядники: війти, бурмістри, райці, лавники. (Вони) мають збирати на государя всякі доходи: грошеві і хлібні, і віддавати до царської казни-тим людям що їх государ пришле. Сі ж люди, що їх государ пришле для збору казни, наглядатимуть тих зборщиків (міських урядників), аби вони поступали правильно” 18).

Ся резолюція давала відповідь на цілий ряд питань. Нею відхилялося бажаннє старшини, щоб гетьман збирав всякі доходи сам і віддавав певну умовлену данину до царського скарбу. Цар застерігав собі, що відбиратиме приходи безпосереднє від міських урядів (маґістратів). Питаннє про воєвід обминалось, але цар лишав за собою вільну руку в адміністрації.

Друга резолюція була винесена в справі дипльоматичних зносин:

“Послів в добрих справах приймати (гетьманові) і відправляти, і (тільки) писати государеві, в яких справах вони приходили і з чим їх відправлено. Котрі ж посли будуть прислані від кого небудь з дорученнями против государя, тих затримувати, писати про них государеві, і без царського указу їх не відпускати. А з турецьким султаном і з польським королем без царського указу зносин не мати”.

Третя резолюція-в справі платні війську, дуже інтересна:

“Відмовляти (послів від сього домагання). Бо вел. государ (і так) зібрав велике військо, задля православної віри, бажаючи їx (козаків) оборонити від латинян-гонителів, тих що хочуть знищити церкви божі й викоринити християнську віру. Задля оборони їх він витратив на військо великі гроші з своєї казни 19).

“Як у гетьмана був боярин Бутурлин з товаришами, і говорилося про число Запорозького війська, тоді гетьман говорив: коли число війська Запорозького і велике буде, в тім цареві не буде шкоди, бо вони жалування у нього просити не будуть 20). Говорив він при них же (при теперішніх послах)-при судді і при полковнику, отже їм тепер не годиться говорити про се (жадати жалування війську)”.

З власної ініціятиви бояре порушили питаннє, яке належало б внести в будучі “статті”: щоб утікачів з московських країв, котрі втікатимуть по черкаських городів, видавати відти назад. Про се малося на увазі поговорити на найближчій конференції з послами, але сю думку в протоколі докладно не сформуловано 21).

Коли сі резолюції стали відомі послам, вони захвилювались, особливо відмовою плати війську. Заховалась дуже інтересна супліка їx цареві з сього приводу-на жаль в московській, підправленій копії, я навожу її тому в перекладі з деякими корективами, можливо заховуючи ті вирази, що походять правдоподібно з ориґіналу:

“Хотяй з розказання гетьмана в. Запорозького просили єсмо у твого цар. величества на всякого козака жалування по 30 зол., але як так не можна, то хоч би й дещо зменшити, одначе щоб єсмо з нічим до війська не повертались. Бо як стольники твого царського величества по городах до присяги приводили, говорили, що війську Запорозькому гроші будуть, і тепер по всіх городах така слава пішла і всі надіються на милость твого цар. величества. А коли б ми мали повернутися не вблагавши твого цар. вел., не відаємо ми, посли, як маємо війську очі показати, і направду військо все поневолі мало б вельми засмутитися, бо не так іде о гроші війську Запорозькому, як о славу. Так і давніш бувало, і з тих же міст може вистачити війську Запорозькому заплата, і понад то до скарбу твого цар. вел. зістатися. Просимо і усердно молимо: Будь милостив і пожалуй військо Запорозьке! Нехай би твоїм жалуваннєм утішилося і охотніше до всякої услуги твому цар. вел. ставилося” 22).

Сей поклик до обіцянок царських дворян, мабуть потверджений і Бутурлиним 23), видимо зробив свій вплив, і від посольства зажадали відомостей про число полків і старшини. В актах лишилася довідка, на жаль без дати-але її закінченнє, де посли просять їx відпустити по можности скоро, бо зима кінчиться і вони можуть застрягти в дорозі і накликати на себе гнів гетьмана, орієнтує нас приблизно в часі. Посли вичисляють 17 полків, в кожнім рахують писаря, хорунжого, обозного і двох осавулів. Число сотників не можуть означити, але нагадують, що в кожній сотні єсть хорунжий, а у всякім полку-музика, трубачі 24).

19 (29) березня послам дано прощальну авдієнцію. Вони дякували цареві за жалуваннє-за ласку показану їм в Москві, і Алмаз Іванович об'явив царське жалуваннє: оба головні посли, Богданович і Тетеря діставали від царя по срібному золоченому кубку з накривкою, по штуці атласу, камки-куфтир і лундишу (ліонського сукна), по 2 сорока соболів і грошима по 50 рублів. Їx товариші, козаки і міщане (переяславські) діставали дарунки грошима.

Після того той же Алмаз іменем царя нагадав історію козацького піддання цареві, повторив запевнення царської милости, і далі сказав:

“А що гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке писало в своїм листі, і ви посланники-били чолом, аби ми, вел. государ, пожалували-веліли потвердити ваші стародавні права і привилеї, вольности людей духовного і світського чину, і підкріпити нашими грамотами,-ми гетьмана і військо пожалували: веліли підкріпити нашою жалувальною грамотою ваші права і привилеї. А вас, посланників, пожалувавши своїм жалуваннєм, веліли не затримуючи відпустити. Посилаємо з вами вашу грамоту гетьманові і всьому війську, а ви, повернувши, розповісте їм нашу царську ласку і жалуваннє”.

По сїй промові передано їм царську грамоту, допущено до цілування царської руки, а замісць прощального обіду заповіджено “корм” з царської кухні. В дійсности обідали вони в той день у патріярха, бувши у нього в процесії за вербою (того дня була вербна неділя) 25). Але найважніше, що після царської авдієнції вони мали конференцію з боярами, і ті “об'явили їм на їх статті государев указ”. Наперед зажадали від них додаткових відомостей до деяких “статей” (скільки військових суддів, скільки людей при арматі, і яку треба округу для її утримання, що треба для утримання Кодацької й Січевої залоги). Поруч того подали до відома царські рішення:

Щоб гетьман не мав зносин з польським королем і турецьким султаном.-Посланники відповіли; по се й гетьман писав цар. вел. щоб лукавим (лестным) посольствам поліським і литовським не вірити.

Воєводи мають бути в Київі і в Чернигові -Посланники сказали, що в тім царська воля.

Бояре об'явили, що від митрополита діється багато неподібного.-Посланники сказали, що вони то чують, і гетьманові скажуть.

Про царське військо для охорони України (здається се теж запитаннє більше ніж резолюція),-посли пояснили, що се мова про військо, яке буде потрібно після скінчення війни; тепер же в Київі й на Україні єсть царське військо для охорони (нема про що говорити).