Чтение онлайн

Одержавши листи, Олекшич послав Богунові такого цікавого листа: “Велико ласкавий до мене пане полковнику, мій милостивий пане і брате! Діставши з ріжних місць відомости, що твоя милость не віддав присяги на підданство цареві московському, взяв король й. мил. велику приязнь до твоєї милости, і тому наказав й. мил. п. гетьманові коронному, аби виправив мене сюди до Межибожа, щоб я з твоєю мил. поговорив. Аби сказав тобі іменем й. кор. м. і пана гетьмана, що король насамперед пробачає твоїй мил. все що сталося в минувших роках допустом божим, і не тільки тобі самому, але й усім пп. полковникам, сотникам і черни, котрі б схотіли стати з тобою в повинній вірности й. кор. мил., не вяжучися з царем московським і Хмельницьким. За те обіцяє король твоїй милости самому гетьманство запорозьке, шляхетство і староство на Україні, котре тобі сподобаєтся. На се готов присягнути й. мил. п. гетьман (Потоцкий) й инші сенатори, а кор. й. м. то потвердить, і вільности, здавна війську Запорожському надані, дотримати обіцяє, і тільки того хоче король й. м. від твоєї мил. і від тих, що при тобі схочуть стояти, аби сьте відступили від підданства цареві московському і від послушности Хмельницькому. Бо й самі бачите, на що вже пішло, що Хмельницький, бувши вашим товаришом, нині став вашим паном, і без вашої відомости вийнявши вас з-під влади прирожденного пана, під котрим ви родилися, піддав вас чужому цареві. З того розсудиш т. м., на яку довгу заноситься війну! Ні ми ні діти наші кінця її не діждуть, а все буде відбуватися кровю нашою православною, і на нашій землі будуть ті війни чинитися! Легко можеш бачити, як за сі літа, самі тільки між собою воюючись, до якого спустошення землю привели, а що ж коли ті всякі народи війдуть до землі нашої? Безсумніву прийде остання погибіль православного імени!

“І се не малий смуток наводить нам і всій братії нашій, хто з одної крови йде у Східню Церкву за єдину матір уважає, коли чувмо, що московський патріярх велить духовним нашим і всьому мирові християнському, щоб присягти йому, відступивши від пречестнійшого отця святого патріярха константинопольського, котрого владі піддані церкви наші від св. отців і предків наших. Тому ж ми й унії з Римським Костелом не хотіли прийняти, щоб не противитися нашому пастиреві старійшому, котрого нам Бог дав.

“Тому я, добра бажаючи твоїй мил. і одної віри будучи, прошу щоб ви, ваші милости, мали взгляд на нарід православний, і такими суворими війнами і внутрішнім замішаннєм його не нищили, і від тої ласки божої, котра вам трапляється, не відверталися, але щоб поклонились панові свому прирожденному, під котрим Бог дав нам родитися, і під ним ми в одній тій самій вірі без страху при вільностях наших жили! Аби покорившися доброму панові той потоп що кровю християнською ллється, припинили! Тому чекаю від твоєї мил. відповіди на сей лист мій, і щастя народу нашого на будучі літа. Пересилаю і лист од його мил. п. гетьмана коронного, для кращої відомости, і прошу твоєї милости, аби якогось вірного приятеля зволив прислати до мене, аби мені з ним про все докладніше поговорити. Маю я й універсали, королівською рукою підписані, з коронною печатю: приймає він там твою мил. і всіх хто при тобі буде стояти під ласку свою панську, коли її захочете. Я й їx пришлю твоїй мил.-тому що я з давньої жичливости і приязни до тебе всею душею і серцем добра тобі бажаю. Нехай хто як хоче собі поступає, а ти добровільно поклонитися зволь, на ніщо не оглядаючись. Я твою милость на душу свою беру, ти ні в чім не сумнівайся: надіюсь на Бога, що се твоїй мил. обернеться в вічну радість. Дано в Межибожу 16 марта 1654 р. Твоєї мил. жичливий брат і слуга Павло Олекшич” 8).

Сі грамоти без сумніву зробили дуже сильне вражіннє на московський уряд. Вони дали зрозуміти, або хоч відчути, на яку уперту й серйозну боротьбу за українські душі заноситься. Добре, що Богун-така чесна душа, і гетьман теж, вони не спокусилися на польські обіцянки, не піддались на польські арґументи, і всі сі прелестні листи вірно переслали до Москви. Але як поставились сим разом і надалі ставитимуться до таких прелестів инші полковники, осаули, сотники і весь мир християнський, до котрого сі листи звертались? Московські політики мусіли відчути, що арґументи видвигнені серйозні! Навіть гасло православної віри-і те мало другий кінець, що обертався проти Москви! Вірність царгородському патріярхові-се не штука! Московські круги ще й не видвигнули на позицію сього постуляту-залежности України і Білоруси від московського патріярха, а противники вже апріорно встигли се виміркувати, чи з деяких необережних, невідповідальних московських натяків ухопили! Дійсно, заносилося на боротьбу довгу, розпучливу, на життє і смерть між Москвою і Польщею за “руські отчини”. Кінця краю їй не було видно, і очевидно-перед усім треба було скріпляти для неї позиції в самій Українській землі, в війську, в старшині, між народом!..

Але Горкуша привіз ще иншу серію паперів, що вимагали також серйозної уваги. Вони показували, як близько до серця бере керівна старшина вислід свого посольства, своїх петицій цареві, конкретизацію Переяславської умови, і як треба обережно до сього ставитися, хотівши привязати до себе нових підданих.

Насамперед, Горкуша подав навіть свою посольську інструкцію. Перший раз, що нам попадає до рук така, доволі інтимна річ; шкода що вона теж перейшла через московську стилізацію!

“Наказ Филонові Горкуші до Москви:

1. Прийшовши перед й. ц. вел. насамперед їх звичаєм низьке чолобиттє до лиця землі вчинити і тоді сказати (наступає привитальна формула).-“Всі вісти про неприятеля, які можна було провідати, гетьман подає до відома твого цар. вел. сею грамотою, котру пильно просить прийняти”.

2. Коли застане в Москві своїх послів, нехай нагадає їм іменем своєї старшини, щоб доходили вільности козацької, шляхетської, духовного і всякого иншого стану, і щоб зараз на все взяли привилеї-як то ширше написано в листах до них.

3. Коли б і в дорозі стрів послів, однаково має відвезти грамоту й. цар. величеству і сказати те що тут наказано. А вважати, щоб слово в слово казати, коли про одну річ будуть питати двічі.

4. Оповістити, що підбігали (Поляки) під Немирів, ухопили одного чоловіка й пішли. Другим разом підбігали під Копіївку, несподівано впали до місточка, але козаки поправившися корогву у них відібрали і всіх їх погромили; було тих Ляхів до 300 або й більше; забрані в полон від великих ран померли. Вони оповідали, що король дуже затрівожився, як почув, що ми піддалися цареві праведному, і пани-рада так урадили: Дамо їм вільности й права більші ніж цар московський- той не схоче таких вільностей дати як ми. Казали також, що король післав до кримського царя, до Німців і Угрів по військо; але гетьман і вся старшина мають надію на Бога і на государя.

5. Бушу Ляхи і Волохи обложили вже три дні, але наші з города вельми бють. Нинішній господар волоський Стефан дав Ляхам у поміч 2 тис. війська, і ті люде тепер під Бушею.

6. Про Гаврила Федоровича (Самарина, московського післанця до господаря) не знаємо чи пішов до Волох чи ні; як тільки буде відомість, зараз дадуть знати до Путивля.

7. Коли стануть питати, чому гетьман до царя не поїхав, сказати, що неможна було, бо вся б Україна в ніщо б пішла. Повідомити також, що коли ще відомість прийде (з фронту), то й сам гетьман рушить (на фронт). А до Буші вже велів іти полкам Уманському, Браславському та Винницькому.

І просити скорого одпуску” 9).

Листи до послів від Хмельницького і Виговського, за їх виїздом передані також цареві, були не менш інтересні; своїм змістом вони через голову послів адресувались теж до царя. Гетьман писав (знов приходиться перекладати, бо се не ориґінал, а теж московський “список”, себто пів-переклад):

“Мій ласкавий пане Самійло, суддя військовий, і пане полковнику переяславський! Хоч ми милостям вашим дали певний наказ у всім, одначе поновляємо і сим нашим писаннєм, щоби-сьте, мил. в., так о добро посполитое дбали і постановляли, щоб з луччим всього християнства станів всяких було на пришлі часи. Однаково памятаєте в. м і самі, як В. В. Бутурлин словом й. цар. в-ва нас утверждав, що й. цар. вел. не тільки права і привилеї од віку нам дані буде ласкав нам потвердити і при вільностях наших стародавніх заховати, але ще й свої особливі (вільности) покаже людям всякого стану.

“Чиніть же так в. мил., і пильно того доходіть, щоб усе було як у наказі, і привилеї ц. вел. щоб негайно без усякої проволоки були через вас прислані.

“Бо якби потім була людям якась нужда, то самі то бачите-могли б ми бути в великій небезпеці від черни; зараз би почалися бунти, коли б й. цар. вел. не потішив через вас людей особливою своєю ласкою. І то поміркуйте-щоб напотім, коли б якісь безправства поспільству діялися, не надумали люди починати чогось за універсалами від Радивила недавно присланими-хоч досі того й не хотіли; відайте в. м., що простого чоловіка легко обманути коли йому якась досада прийде. Для кращого зрозуміння один універсал і туди (до Москви) посилаємо.

“При тім і то не завадить пригадати, з якою приязню присилав своїх послів до вас до Браслава цісар турецький-хоч і бісурменин. Обіцяв нам з ласки своєї не тільки потвердити наші вільности, але й сугубими наділити; на всі статті наші, права, віру і вільности годився, і ніякої данини не домагався, тільки щоб ми на війну були готові. Одначе ми йому не піддались, а воліли цареві православному піддатися, і так розуміємо, що він як цар православний ще краще нас нагородить. Тому й по-друге бажаємо, щоб в. м. все як найкраще справили, і самі ви просіть найскоршої і найлуччої відправи-бо і ми скоро рушаємо на неприятеля. Тому й в. м-м. треба поспішати з усім добрим, щоби сьмо і до війни людей тих краще повабили-бо й охотвіш підуть і нічого злого мислити не будуть, коли будуть пожалувані значною милостю й. цар. вел.