Чтение онлайн

Доповненнєм до сих грамот, як я вже згадав, служила інструкція київським воєводам, писана другого дня по їх видачі, 17 с. с. липня. Вона почасти розвивала казуси згадані в головнім привилею, почасти інформувала про инші питання, поставлені перед урядом з боку київської депутації. Нам варто спинитися на деяких з сих справ-вияснених почасти в інструкції, почасти в статтях.

Лишаються судовий імунітет-за маґдебурським правом, але в певних справах війт з бурмистрами переводять лише слідство і потім передають справу на рішеннє воєводів.

Київський склад зістається в силі згідно з старими привилеями; оплати з приїзжих купців має збирати маґістрат і передавати воєводам.

З міських доходів Кияне далі, згідно з привилеями, мають давати воєводі 3 тис. золотих (депутація просила звільнення від сього датку на 10 літ, але бояре відмовили).

Право безплатного торгу за київськими міщанами зістається, але тільки в межах “черкаських городів”-на московській території мають платити.

Кияне просили повернути до міста села надані руськими князями “тому років зо 200”, потім забрані ксьондзами і шляхтою, а тепер “тими всіми містами володіють козаки” 16). З огляду що привилеїв на сі землі Кияне показати не могли, бояре їм відмовили, але депутація дуже просила дати їм принаймні млини на ріці Котирі-котрою володіє тепер київський полковник. Бояре положили резолюцію: какъ служба минетъ, тогда государевъ указъ будетъ; а ныне для службы (що козаки несуть службу на війні) полковника оскорбить нельзя” 17).

Се властиво одинокий пункт, що згадує козаків, але в якій ролі? насильників і узурпаторів, які піднявши боротьбу з польськими панами в дійсности перехопили тільки узурповані ними володіння. Тільки з огляду на воєнний час московський уряд не рішається зараз зробити лад з сими надужитцями!

Отже-на підставі привилеїв, котрі уряд потверджує на проханнє гетьмана, привилейовані міста, як Київ, фактично цілком виймаються з влади і присуду козаків. Істнованнє козацького війска цілком іґнорується в сих московських привилеях-потвердженнях.

Цар входить в функції і права застережені королеві. Прероґативи королівських урядників переходять на царських воєвод. Московський уряд дуже пильнує тих доходів, що йшли до королівського скарбу, або на королівських урядників (з сих фіскальних мотивів навіть заховує митну границю між старими московськими провінціями і ново-прибулою Малою-Руссю).

Війську козацькому і гетьманському режімові нічого не зістається в межах сих привилейованих громад; вони тут тільки інтрузи, узурпатори і насильники.

Такий тяжкий удар ідеї нової української державности задавали сі привилейовані міста-котрі козацтво не постаралось увязати з своїм фактичним володіннєм, і навіть так необережно поставило потвердженнє їх привілєґій своїм постулятом перед московським урядом-зробило умовою свого піддання цареві!

Примітки

1) З ориґіналу видано в Собр. госуд. грам. III ч. 172, з “списка” в Актах Х с. 607.

2) Акты X с. 609-612.

3) Малороссійская переписка Оружейной палаты ч. 18.

4) Здається, досі не звертало на себе увагу, що призначався в депутацію війт Йов Самойлович, і навіть він показаний, що прибув до Путивля, але в Москві виступає війт Богдан Сомкович, з протоколом свого вибору-Акты Х с. 605, 607, 614.

5) “мЂста”,-тут може значити і ґрунти і міста.

6) Акты Х с. 611-614; супліка ся дати не має, і Карпов позначив її кінцем с.с. травня, вважаючи нібито написаною на місці в Москві, але стилізація останньої фрази і підпис показує на Київ як місце, де її складено і нема причини вважати се містифікацією.

7) Акты Х с. 658.

8) Перегляд їx (неповний) в цитованій статті Карпова, і повніше в статті В. І. Щербини “Боротьба Київа за автономію в збірнику “Київ та його околиця”, с. 181-2, на жаль теж дуже коротко. Замітка ак. Перетцав Записках Іст.-Філ. Відділу УАН т. II-не додає нічого до сього матеріялу.

9) Акты Х с. 289.

10) Ся грамота м. Київу надрукована в Собр. Госуд. грамот III ч. 176 і потім в Полном Собраніи Законовъ ч. 133.

11) Видана з ориґіналу київського маґістрату в IV т. Актов Исторических, ч. 83 і з приказної чернетки в Актах Ю.З.Р. Х с. 647.

12) Ориґінал — очевидно так само з архиву київ. маґістрату, опинився в бібліотеці Самарського університету, відти видав її акад. Перету в. II т. “Записок істор.-філ. відділу Укр. Акад., с. 195. Чернетка в актах Ю.З.Р. Х с. 653.

13) З ориґіналу київського маґістрату видана в Актах Истор. IV ч. 84. чорновик в Актах Ю.З.Р. Х с. 651-3.

14) Нижче ся фраза повторена трохи відмінно: когда учнуть обирать посполито ратнымъ людемъ подымное”

15) Акты Ю.З.Р. X с. 650-1.

16) Димер, Демидово, Козаровичі, Глібовка, Ясногородка, Холм, Туровче, Мокрець, Петровці, Преорка, Мостищі, Котир-річка з млином, Сирець-річка з млином, Креничі, Кривковщина, Вигуровщина і Рожевка-Акты X. с. 626.

17) Акты Х с. 656-8.

ПОТВЕРДЖЕННЄ ПРАВ ДУХОВЕНСТВА, СПРАВА ПІДПОРЯДКУВАННЯ МОСКОВСЬКОМУ ПАТРІЯРХОВІ, ПОДАТНІСТЬ КОЗАЦЬКИХ КРУГІВ В СІЙ СПРАВІ І ТВЕРДЕ СТАНОВИЩЕ ДУХОВЕНСТВА, “ИЗВЕТ” ЧЕНЦЯ РАФАЇЛА, СУПЛІКА МИТРОПОЛИТА, СУПЛІКИ ІГУМЕНІВ, ПОСТУЛЯТ ЦЕРКОВНОЇ АВТОНОМІЇ.

Останнім актом в сім процесі затвердження станових (клясових) привилеїв України була проща до Москви київського духовенства, що відбулася в місяці липні 1654 р., після того як не вдалося дістати потвердження його прав і привилеїв через козацьке посольство в березні-квітні 1). Хоча духовенство, особливо манастирі і владичі катедри в таких випадках виявляли велику проворність, і в данім випадку, коли перехід України під московський протекторат переходив під гаслом охорони прав і інтересів української церкви, московський уряд мабуть бажав як найскоршої появи в Москві такої депутації, і мабуть давав зрозуміти своє бажаннє 2),-київські церковні голови мали всі причини ухилятися від такої явки. Коли б можна було без неї обійтися, вони не післали б сеї депутації й тепер!

Незалежно від того, що результати московської інтервенції цілком ще не являлися певними, митрополит зовсім резонно поясняв царським послам, що йому незручно складати присягу цареві зогляду на те, що більша частина його епархії і вірних лишається під владою короля, і там же-треба додати-лежать ріжні маєтности митрополії і київських монастирів. Тому київська церковна верхівка весь час не переставала заявляти перед польським урядом, що окупація Київа і підданство тутешнього духовенства цареві було актом недобровільним, вимушеним, духовенство з ним не мириться і бажає повороту під Річпосполиту. Такі заяви, як ми вже бачили, були вислані зараз після переяславської присяги (вище с. 767). Грек Тафларій, що сидів у варшавській вязниці в тім часі, розповідав потім у Москві, що перед Великоднем 3)- саме тоді як козацькі посли допоминалися жалувальної грамоти духовенству,-до короля прийшли два ченці від митрополита і всього духовенства, з заявою, що вони з московськими людьми “в соединении” бути не можуть, бо Москва хоче їх перехрещувати. Нехай король посилає своє військо на Київ та їх визволяє як може, а вони з свого боку з Київа будуть московських людей вибивати, щоб бути знову під королівською рукою 4). Подібне розповідав і михайлівський чернець Рафаїл, як зараз побачимо. Щось таке мабуть було, і розуміється, в таких обставинах митрополитові й иншим головачам київської єрархії маніфестуватися посольством до Москви було не зручно. Гетьман і старшина, які мабуть в значній мірі поділяли, або принаймні в значній мірі признавали рацію такої політики митрополита, старались як могли звільнити його від сеї неприємности. Але коли Москва-відчуваючи сю подвійну гру, відмовила їх послам в жалованій грамоті для духовенства, і навпаки прислала доволі грубе домаганнє, щоб гетьман “приставив” до Москви митрополита, аби він виправдався в своїх некоректних учинках,-і гетьманові і митрополитові стало ясно, що далі обгострювати відносини небезпечно, особливо з огляду на присутність у Київі московської залоги. До инших актів субмісії новому зверхникові України треба було прилучити і депутацію київського духовенства до Москви.