Чтение онлайн

“Коли ж були якісь инші наклепи, прошу тебе не вірити, всемилостивий царю! Бо думаю, що сі наклепи були з ненависти, а від мене в нічім иншім противлення не було. Посланників же своїх з чолобиттєм від мене і всіх духовних не посилав я не з якого небудь недбальства, або з легковаження вашої світлої держави. Бо ми тоді ж хотіли післати-але гетьман наш того нам не дозволив (не повелЂ), доки не повернуться від в. цар. вел. його посланники. Коли ж вони повернулися, він дав нам указ послати до вашого цар. вел.; дав нам пристава і свої грамоти післав до ваш. цар. велич. просячи за нас. Тому і я посилаю чесного єромонаха Інокентія Ґізеля, ігумена никольського і з ним чесного єромонаха Теофана”.

Наступають прохання потвердити права, привилеї, свободи й маєтности митрополії й монастирів “згідно з своєю царською обіцянкою, вчиненою через В. В. Бутурлина і через гетьманських післанців”. Митрополит при тім відкликується до виказу тих привилеїв, зробленого в осібнім письмі і переданного через посланників. В актах дійсно єсть такий виказ, що просить котрий монастир: потвердження привилеїв, повернення забраних маєтностей, надання нових взамін тих, що зісталися за польською границею, виправлення незаплачених довгів і под. 15). Принціпіяльні, орґанізаційні питання порушують митрополит і архимандрит печерський

1. “Просити й. цар. вел., аби зволив потвердити вольности церковні і духовні, також привилеї й строєнія (устави) вел. князів руських і королів польських.

2. Аби нас не віддалено від послушенства святійшому патріярхові царгородському, до котрого належимо правом божим, через хрещеннє і за правилами св. отець.

3. Аби преосв. митрополит київський нинішній і його наступники, так само епископи, архимандрити й ігумени зіставали при своїх духовних урядах до смерти. А по смерти наступники щоб наступали через вільний вибір духовного і світського стану. А московських духовних на ревізію (на разсмотрЂніе) и на всякі начальства щоб й. цар. вел. до Малої Росії не присилав.

4. Суди духовні щоб самі духовні справляли, і щоб всякі духовні справи кінчалися позивами до митрополита і його митрополичого суду 16), щоб винне духовенство каралося через преосв. митрополита і його духовний суд тут-таки, а не відсилалося до Вел. Росії а ні де інде.

5. Православні заграничні на Литві й Волини аби як здавна, так і до нинішнього митрополита і його наступників належали і мали вільне “позволеніе” (розум.: доступ) до нього в духовних справах як до свого пастиря на вічні часи.

6. Тому що від ріжних монастирів відпадає богато маєтностей за границею, в Литві й на Волині, з великою шкодою церкви божої-так що декотрі монастирі не мають потрібного утримання, просити у його цар. вел. за ті страчені маєтности обміну тутже коло Київа; також ті маєтности, що ріжні люди позабірали, аби були повернені до своїх монастирів.

7. Щоб нікого з духовних нашої Малої Росії силоміць не забирали (не затегали) до Великої Росії, а коли їм коли-небудь трапиться побувати в Великій Росії в яких небудь наших духовних справах, аби їх цар. вел. не затримував”.

Печерський архимандрит повторюючи сі прохання розвинув пункт виборности: Вибори має переводити братія монастиря спільно з світським і шляхетським станом старим звичаєм, і вибравши кандидата з місцевих людей во..и подаю його до відома (чи затвердження) цареві 17) і за царським “повелЂніем” він вступає в уряд.

Примітки

1) Головна праця про неї -В. Эйнгорнъ. Очерки по исторіи Малороссіи въ XVII в. І. Сношенія малороссійскаго духовенства съ московскимъ правительствомъ, 1899 (відбитка з московських “Чтеній”), розд. II. Після неї в значній мірі стратили вагу старші праці: Г. К а р п о в ъ, Кіевская митрополія и московское правительство во время соединенія Малороссіи съ Великой Россіей, Православное ОбозрЂніе, 1871 кн. VIII і IX. Митр Макарій, Исторія русской церкви, т. XII с. 71 дд. Новіше: Харлампович, Вліяніе с. 167.

2) В своїй супліці до царя, писаній потім, в місяці липні, митрополит виправдувався з того, що не прислав скорше своїх післанців з чолобиттєм, і так само виправдував його гетьман. Акты Х с. 710 і 716.

3) Православний великдень того року був одного дня з латинським, 5 квітня н. с. (26 березня с. ст.).

4) Акты Х с. 773. M. Макарій вважав відомости Тафларія мало правдоподібними (с. 68-9), але инші дослідники не поділяли сих сумнівів, і я думаю-правильно.

5) Акты X. с. 598.

6) Про се у Макарія XII с. 90 с. дд., у Ейнгорні 80 дд.

7) Ейнгорн (с. 65) вказав на такі факти (я даю їx не в тім порядку, як подає він, але подаю всі):

а) Згадка в листі Олекшича про перспективу піддання київської митрополії патріярхові (Акты Х с. 557)-Ейнгорн уважає се відгомоном реляції митрополита; се не конче, але згадка дійсно має вартість.

б) Київський маґістрат в чолобиттю до патріярха 9 травня зве його “патріярхом Великія и Малыя Pocciи” (Переписка Оруж. палати ч. 18)- мабуть за вказівками київських воєводів.

в) Так починає титулувати його і Виговський-що в листах 1653 р. називав його тільки патріярхом Великої Росії. Новий титул, правда стрічаємо тільки в листі з 1 вересня (Переписка ч. 10), але раніших з 1654 року таки й не маємо.

г) Гетьман в рекомендації Косова патріярхові називає патріярха “наш зверхінЂйшій пастырь”; грамота, що правда, має кепську дату: 27 марта 1657 (так надруковано в Описаніи Кіево-Софійского собора Евгенія і відти в Актах Зап. Р. V с. 98), але самої грамоти мабуть не треба вважати фальсіфікатом, і здається ніхто її не підозрівав.

д) Ґізель в супліці-написаній очевидно в Москві, наслідком переговорів (Акты Х с. 751-4, про неї далі), так пильно роз'ясняє неможливість підпорядкування київської митрополії московському патріярхові, що не може бути сумніву в тім, що йому прийшлося стрінутися з таким домаганнєм в дуже рішучій і настирливій формі.

Всі сі вказівки, разом узяті, не лишають сумніву, що з московської сторони вже весною і літом 1654 року, а може й раніш, робився натиск і на духовенство київське, і на цівільні круги, щоб змусити митрополита признати над собою зверхність московского патріярха.

8) Замість детального перегляду всіх грамот, що зайняв би богато місця, наведу для орієнтації їx реєстр-бо в Актах Ю.З.Р. Карпов видав сі грамоти дуже хаотично:

Чигрин 25 травня, гетьман просить царя за митрополита-Акты Х с. 714.

Чигрин, дата зіпсована, гетьман просить патріярха за митрополита-Акты З.Р. V с. 98. (Карпов, Прав. Об. 1874, поправляв на 27 травня).

Чигрин 25 травня, гетьман до царя за Михайлівський монастир-Акты Х с. 727.

Чигрин 27 травня, гетьман до царя за Брацьку школу і монастир-тамже с. 732.