Чтение онлайн

14) Наведу деякі фрази з сього листа до візиря: “Ми теж навзаєм ніколи не мислимо розривати нашого братерства і приязни порушати, навпаки-потверджуємо ще й сим нашим писаннєм, богом свідчучися, що не мислимо ніякої неправди-хіба-б за наговором неприятеля (мабуть так, місце попсоване) наступила якась неласка з вашої сторони. Бо неприятелі завсіди там ями копають, де росте добра приязнь. От і тепер! ми згідно з запевненнєм і умовою під Камінцем все виглядали привилеїв королівських, згідно в зборівськими пунктами, а замість згоди Поляки-сам Потоцкий з військом польським і т. д.-на наших пограничників, забезпечених згодою напав... Яка ж се згода? Бачить то бог, що ми ніколи не даємо причини, а в. м. у всім винуєте нас! Як нам не боронити голів своїх і не старатися о приязнь панів охочих до того-коли вони з ріжних земель спроваджують до себе людей”, і т. д.

15) Мої міркування про хронологію посольств все таки гіпотетичні, супроти ріжних непевностей в наших джерелах; а головне-зміст переговорів, досить ясний.

16) Виговський оповідав слівзі Савича, що Яскульский привіз “великі гроші і дарунки”, щоб прихилити хана, аби поміг Полякам на козаків-Акты Х с. 589, а сам Яскульский в своїй реляції пише, що “dla smarowniejszego zkleienia tey przyiazni” пообіцяв візирові 8 тисяч талярів. Батир-азі тисячу, двом товмачам по 100 зол., і настоює, щоб ті гроші були ретельно виплачені при віддаванню ханові “упоминків”-“бо вони досить щиро працювали коло того” (обробляли хана і диван)-Пам. с. 202.

17) Акты X с. 599.

СТАНОВИЩЕ ПОРТИ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У СУЛТАНА, ТУРЕЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У ГЕТЬМАНА, ДИРЕКТИВИ ХАНОВІ, ПОСОЛЬСТВО ХАНА ДО ГЕТЬМАНА, АВДІЄНЦІЯ У ГЕТЬМАНА 9 (19) ТРАВНЯ, ДОМАГАННЯ ХАНА.

Про царгородські настрої так оповідав Грек Іван, післанець царгородського патріарха, що виїхав з Царгорода 1 квітня н. с., кілька днів по приїзді польського посла Бєґановского 1). За поміч польському королеві-що просить султана наказати ханові, аби розірвав з козаками і помагав королеві против його неприятелів,-стоїть тільки сілістрійський баша Сіауш, тому що Бєґановский в дорозі до Царгорода потайки підніс йому 40 тисяч зол. (а инші кажуть, що тільки обіцяв, а не дав), і всяко просив помагати: Баша умисно для того приїздив до Царгороду, і йому дозволено піти з військом на кримську границю-він став під Бендерами, ніби то для охорони турецьких володінь від Запорозців. Візир же противиться вмішуванню в польські справи (підтримувати короля против його неприятелів)-маючи на увазі, що Туреччина мусить всю увагу скупляти на війні з Венецією 2). Вістям про перехід козаків під московського царя Турки не дуже вірять; коли потвердяться, се буде для них великою неприємністю, бо й так у них були вісти 3), що Хмельницький хоче післати на море 300 чайок на турецькі міста, і Турки не знають, що робити, і котрої сторони боронити. Перед тим була вістка, що йде від Хмельницького посол до султана і Турки його чекали з радістю, сподіваючись, що Хмельницький пришле султанові заяву підданства, але ся чутка не справдилася. В перших днях квітня н. с. 4) сей Іван стрів післанця, що їздив до Хмельницького від сілістрійського баші: козаки проважали його аж до Бендер; а з чим він їздив, Іван довідатися не міг.

Греки молять Бога про об'єднаннє християн, і тільки чекають, аби царське військо перейшло Дунай, або Хмельницький виступив з козаками: зараз повернуть на Турка і спільно почнуть з ним боротись 5).

Про хана дорогою в ріжних місцях Іван чув таке, що він сього літа на війну не піде, а буде чекати вісти від Хмельницького. Оповідали йому Татари “в українних городах” і таке теж, що хан задумує похід на Молдавську і на Мунтянську землю і хоче назад посадити в Молдавській землі воєводу Василя, і тоді йти на поміч польському королеві. Але мурзи того йому не радили.-“Бо скільки літ з Хмельницьким против Поляків воювали! від тої війни чимало їx збогатилося, і тепер якби відстати від Хмельницького після такої його приязни-сього б їм бог не потерпів! А нехай хан почекає вісти від Хмельницького: коли Хмельницький буде просити у хана помочи, нехай би хан ішов йому в поміч!”.

Сі помічення цікаві, і їх треба мати на увазі, читаючи хвалькуваті звідомлення польських послів в Царгороді і Бахчисараю про їх дипльоматичні тріумфи-без застережень повторювані новішими польськими істориками: як то їм своєю енерґією і рішучістю одним ударом удавалось перехилити Порту і Крим в бік польської орієнтації, осягнути всякі етикетальні успіхи-тим часом як козаків трактовано як каналіїв і т. д. Але в дійсности понад чисто етикетальні успіхи осягнено було небогато. Царгородські і кримські дипльомати щедро розсипали Полякам приємні слова, але не спішили з якими небудь конкретними обіцянками. Се було ясно стороннім глядачам, і Стефан воєвода остерігав старого Потоцкого, щоб не надавали значення тим турецьким фразам. “Хоч правда, що Порта добре прийняла (королівського посла) і приязнь королеві засвідчила,-але я від добрих приятелів і конфідентів моїх маю такі відомості, що все то фарба (фальш) і поверховна турецька приязнь, тому що їм тісно (під натиском Венеції). Незнати, що за сліпота їм очі засліпила-так що вони по старому прихильніші до козаків, хоч і заявляють тепер прихильність до короля. В своїй нинішній небезпеці Порта все те здала на хана, аби він так робив, як уважає за краще, і туди свої сили обертав, де се буде на добре для Порти”. Тому радив всяко відтягати хана від козаків 6). А Ракоцій поясняв королеві, що візир тому так спішно прийняв і відправив посольство, бо чекав козацьких послів і не хотів на очах Поляків робити козакам ті гонори, які хотів зробити-невважаючи на те, що союз козаків в Москвою Туркам був неприємний 7).

Се дуже правдоподібно-бо султан дав останню авдієнцію Бєґановскому 26 квітня, в той сам день коли приїхало козацьке посольство, як пише австрійський резидент 8). Бєґановский вважав се здобутком своєї дипльоматичної зручности, що його так скоро відправлено, але в дійсности його хотіли тільки як найскорше позбутись. Нічого конкретнішого йому на прощаннє не сказали понад те, що султан рад відновити приязнь з королем і радо буде чекати нового посольства, а в грамотах королеві, що тойже Бєґановский повіз з собою, висловлялася надія, що коли Польща буде, по новім замиренню з ханом, правильно платити йому харач, то все буде добре, і султан також з свого боку впливатиме на добрі відносини-тільки щоб козацьких чайок на морі не було 9). Семигородський аґент доносив Ракоцієві, що хоч Бєґановский висловляв повне задоволеннє з результатів своєї місії, Турки виявляли здержливість супроти козаків, тільки поки в Царгороді було польське посольство, а після його від'їзду змінили тон до козаків на краще; але затримують козацьких послів вичікуючи, хто візьме гору в новій війні: Москва з козаками чи Поляки 10).

Що після сього султан і візир говорили козацьким послам, документально не звісно, але після всього вище сказаного не може бути сумніву, що слова сі були не менше приємні, ніж ті що говорилися польському послові, і гонори теж не аби-які- аби тільки забезпечити себе від тих морських походів, що вже мабуть почалися в невеликих розмірах, і висіли такою грізною перспективою над Стамбулом.

Про посольство султана не маємо докладних відомостей. Савич оповідав, що був чауш, привіз кафтан і шаблю, а який був наказ, невідомо 11).

Московським послам в Криму конфіденти про директиви дані ханові від царгородського дивану оповідали так. Султан переказував через чауша бажаннє, щоб хан не йшов у похід на нікого крім Донських козаків. Хан сказав чаушу сам-на-сам, що він волю турецького султана рад слухати і війною на нікого не піде, буде воювати донських козаків-аби лише султан не посилав в Крим на ханство кого иншото. І з того ж гаремного джерела переказувалось: ханша спитала хана, що сталося з послами? хан відповів, що козацьких, польських і угорських він відпустив, а московських відпустить, як вернеться від козаків Мустафа Чілібей. Ханша стала прохати його, щоб він не ходив війною з Поляками на Москву і козаків,-тепер богато держав захиталось, досить тобі, коли себе урятуєш”. Хан відповів, що як дістане певні вісти, буде знати, як бути, а тепер нікуди не піде 12).

В реляції Яскульского, писаній 2 н. с. травня, його остання розмова з візиром, що сталася в останніх днях квітня, одночасно з авдієнцією Савича, нібито поставила плян спільної кампанії хана і короля против козаків цілком певно 13). Візир пострашив польського посла, що як хан прилучиться до союза України і Москви, то Польща пропаде-себто Поляки мусять відповідно цінити і відповідно платити за прихильне становище хана. Згадав про ті мотиви, якими козаки оправдують свій перехід під московський протекторат: король не залагодив своїх відносин до війська після жванецької кампанії, затримав останнього козацького посла, полковника Антона. Але кілець кінцем признав, мовляв, що козаки крутії (szalbierze); з їх послами поїде ханський посол з ультиматумом: або козаки покоряться королеві і вернуть Україну під його владу і підуть з Ордою воювати Москву-або Татари підуть з королем на них. Яскульский по змозі постарався ще се посолити, завваживши, що козаки фактично вже перестали бути союзниками хана, і тепер їx посли прийшли просто як шпики: вивідати стратеґічні пляни Орди. Розмова перейшла на сі власне пляни; Яскульский переказав бажаннє короля, щоб хан прислав в поміч королівському війську, для операцій против козаків, 12 тисяч Орди, а сам з головними силами пішов на Московські землі. Візир заявив, що з боку Орди не буде ніякого гаяння: як тільки козаки дадуть негативну відповідь, може бути 20-30 тисяч Буджацької і Ногайської орди. Але для такого рішучого злому політики треба наперед формально заприсягти новий союз, “вічне брацтво”, а з другого боку-умовитися що до завдань московської кампанії і поділу здобутків: хан мусить дістати назад під свою владу Татарські орди, поневолені Москвою. Яскульский заявляв, що в тім не буде розходження; король рад буде, щоб Татари помстилися над Москвою за свої кривди і вернули собі свої Орди, а король дістане землі і міста, що йому належали. Ся пригадка про польські завойовничі пляни була візирові неприємна, і він “зараз відскочив” від сеї теми, збувши її побожною увагою, що передчасно розпоряджатися річами, які ще в руках божих, і вернувся до стратеґічного пляну. Плян поділу татарських сил на дві частини поданий Яскульским, і одночасні операції против козаків Москви візирові не подобалися. “Наперед треба знищити козаків, а потім Москву: треба завсіди усунути з дороги тернє, щоб не поколотись. Як тільки прийде до нас деклярація козаків, що вони не відступлять від Москви, ми в дванадцять день від хвилі, як ви нам дасте знати (покличете в похід), будемо з 100 тис. Орди під Корсунем”. При тім питали: чим їx військо буде живитись? Яскульскій відповів гарно. “Тим чим у Хмельницького живились: жовнір знайде собі хліб!”.

Яскульский розуміється старався представити вислід своїх переговорів можливо позитивними, і візир говорив йому як людина задарена і закуплена, “дякуючи за вже і просячи ще”. Одначе знов таки і сим разом поруч запевнень, що як тільки козаки заявлять, що зістаються при царю, так Орда рушить на перше королівське слово, візир полишав фірточки дія дальших проволок: треба союз оформити, треба одержати в цілости всі “упоминки”, треба порозумітися що до московських здобутків від Москви, треба виробити спільний операційний плян. Все се при охоті можна було протягти довше і коротше, в залежности від обставин-саме оформленнє союзу потім зайняло фактично півроку часу. Ханський диван хотів лишити собі вільну руку.

Ситуація дійсно була нелегка. Вести війну з Польщею, або краще сказати-робити грабівничі походи на приграничиі західнє-украйські землі, як я вияснив в попереднім, надалі не виплачувалося: краї сі занадто вже були випустошені (як описували їх козаки-вище с. 681). Тому мурзи рішили в порозумінню з козаками і Польщею занятись грабуваннєм земель московських. Але коли виявилося, що в сій комбінації козаки стануть по стороні Москви, се зразу змінило всі рахунки: воювати против Москви і козаків, се було зовсім не те, що воювати Москву на спілку з козаками. Серед беїв і мурзів, скликаних ханом, очевидно піднялась сильна опозиція. Ми чули про неї оповідання Грека Івана, ще виразніш почуємо далі, по смерти Іслам-ґерая. Опозиціоністи відкликались до мотивів справедливости і вдячности супроти козаків, що протягом семи літ давали Орді гарний заробіток; але за сими побожними мотивами стояв цілком реальний рахунок. Крім усього иншого треба було самим серйозним способом рахуватися з погрозою відновлення морських походів Донських і Запорозьких козаків, в сих обставинах, коли Порта була зайнята війною з Венецією і не могла дбати про охорону Чорного моря. Правда, диван був продажний, і сам хан також, а Польща з своїми союзниками: воєводою Стефаном і Ракоцієм залили їx у сей мент золотом-так оповідав Савич, і тимже докоряли ханському послові в Чигрині. Але все таки треба було оглядатись на сю опозицію і на можливі наслідки-хоча б у формі тої можливости, що Порта пришле нового хана.