Чтение онлайн

Ганебний вислід останньої кампанії, котрою керував персонально сам король, затримавши за собою права великого гетьмана, викликав страшне роз'яреннє серед шляхти.

Деж таки, трудили шляхту посполитим рушеннєм, стягли в неї таку купу податків, загубили стільки війська, і в результаті не довели навіть до ніякого формального замирення, не звязали козаків нічим на будуче, а Татарам видали на ясир безборонні краї! Шляхта напосілася, за кару, позбавити короля всяких впливів на військову справу, а перед усім змусити його призначити великого гетьмана, на вакансію що лишилася після смерти Миколая Потоцкого, а всіх причетних до шафування державними фондами-покликати до відповідальности. На соймиках понаписувано гострі інструкції й вибрано найбільше занозистих парляментаріїв на сойм, що мав розпочатися в Варшаві 9 лютого.

Але тут завзявся й король із своїми повірниками, ображений за таку невдячність за всі понесені ним воєнні труди і недогоди. Він не тільки не хотів випускати з рук коронної булави, але скориставши з смерти старого і хорого, чисто номінального великого гетьмана литовського Кішки, захотів затримати в своїх руках і булаву литовську. Себто поставити литовське військо в безпосередню залежність від себе, а польного гетьмана Радивила, сього невінчаного короля Литви-зробити своїм підручним, у всім залежним. На сім ґрунті розгорілася завзята парляментарна війна, яка протяглася аж до кінця березня, скупляючи наоколо себе всю увагу двору, сенату, шляхти. Нарешті сойм зірвано серед незвичайного огірчення, без яких небудь ухвал на війну: для сього король збирався скликати новий сойм літом. Великим щастєм для нього було, що не прийшло до збройного шляхетського повстання: правдоподібно московська інтервенція і проголошеннє війни змусило опозицію стриматися від такого виступу.

Одержавши відомости про те що цар прийняв Україну під свій протекторат, король скликав секретну нараду в сій справі. Дневник Радивила містить її під днем 23 лютого. Але серія королівських розпоряджень звязаних з сим московським інцидентом починається вже з 21-го: наведеним уже вище (с. 831) універсалом короля до старшини і козаків з закликом, щоб лишилися вірними свому прирожденному підданству. Не знати чи підписано його “заднім числом”, чи король почав свої розпорядження не чекаючи наради. Потім з датою 28 лютого маємо другий універсал подібного ж змісту-до українських міст (до бурмистрів, райців, лавників, отаманів і всеї черни) 4). Універсали адресувалися мовляв до тих вірних підданих, які ніби то ухилилися від присяги цареві: їм рекомендувалося триматися до приходу королівських, військ, і з ними при першій можливости звязатись, а тих які б неволею мусіли присягти, потішалось обіцянкою королівської амністії і ласки. Наскільки се могло бути простим літературним підходом, се трудно сказати, але мабуть в польських кругах були відомости про таких противників московського протекторату-бо одночасно, як ми знаємо, пробували звязатися з деякими конкретними особами сього напрямку, як от з Богуном. Ми бачили вище сю пробу завязати з ним відносини і противставити як вірного Річи посполитій гетьмана зрадникові Хмельницькому (с. 833). Правдоподібно таких заходів, листів, посольств і т. д. було тоді й більше-безпосереднє від короля і від ріжних. місцевих нотаблів 5), тільки ми не все знаємо.

Одночасно видано мобілізаційний наказ: Ґоліньский записує в своїм дневнику, що 29 лютого прийшов до Кракова універсал, аби ротмістри, поручики й жовніри, не бавлячися на становищах, спішно з'їздилися до війська, з огляду на велику небезпеку від Москви, Татар і козаків. Бо Хмельницький розіслав свої універсали по Руси, даючи знати, що з Ляхами ніякого перемиря нема — він згоди не учинив, тому нехай будуть готові на війну з королем і Річпосполитою, а Ляхів скрізь, де б побачили, аби убивали й мордовали, а він їм обіцює велику поміч від московського царя 6).

Потоцкий вже перед тим очевидно дістав наказ наступати на Поділлю, як Радивил від Білоруси. Кубаля справедливо завважає 7), що якби вони дійсно повели тоді сильніший наступ, підчас коли українська людність в певнім збентеженні стояла перед перспективами московського підданства, присяги і т. д., то се могло б викликати замішаннє в козацьких рядах, і привести до певних ухилів в польський бік. Але в дійсности наступ і з польського, і з литовського фронту був зазначений настільки анемічно, що не зробив ніякого вражіння. Процедура заприсяження пройшла без яких небудь яскравих інцидентів, і опозиція коли й поскільки була — мусіла стриматися без яких небудь виявлень. Богун, як ми бачимо, ухилився від переговорів з Потоцким, відіслав “прелесні листи” гетьманові і зложив присягу; анальоґічно повели себе й инші, до котрих зверталися з польської й литовської сторони 8). Момент був упущений польською стороною.

На польськім фронті з'явився якийсь ротмистр чи полковник Андрій Окунь з кількома хоругвами, писав якісь листи до Богуна — котрі той переслав гетьманові 9), заняв з кінцем січня Шаргород, в місяці лютому робив наступи в його околицях, напав на Бушу — побито тут трохи людей, пограбовано околицю, забрано запаси, які знайшли; але на тім поки що й скінчилося, так що гетьман не вважав потрібним розвивати які небудь операції в сім напрямі — хоча перші вісти про скупчення польського війська викликали на Україні деяку увагу і затрівоженнє 10).

Радивил наказав наступати на Стародуб в перших дня лютого — але в характеристичних для нього формах: без виразного розриву, а навпаки з захованнєм всяких приязних форм, нібито рахуючися з повним замиреннєм козаків з Річеюпосполитою, що сталося під Жванцем. 5 н. с. лютого він післав Хмельницькому повідомленнє, що вислав кілька хоругов “на лежу” до Стародуба-щоб гетьман наказав козакам уступитися звідти і не робити ніяких зачіпок, щоб не нарушати постановленого покою. До людности стародубської вислав універсали, наказуючи давати його жовнірам всякий потрібний припас, “звичаєм инших держав”-“тому що наступило заспокоєннє у цілій Річипосполитій”. А одночасно наказував свому полковникові Корфові посунути своїх людей на Стародубщину, щоб опанувати сю провінцію в. кн. Литовського, захоплену козаками 11).

Одначе ся операція не була здійснена-хоч універсали прийшовши на місце, з чималим опізненнєм, викликали немало трівоги. Наказний полковник Опанас Веремієнко, що сидів у Стародубі, хоч прогонив передові роз'їзди неприятельські, вважав одначе ситуацію настільки серйозною, що не тільки заалярмував полковників, але й сусідніх московських воєводів, просячи бути на поготові і на першу вість спішити в поміч на Ляхів 12). Ніжинський полковник Іван Золотаренко, одержавши від пограничних сотників відомість про наступ Корфових хоругов, і ті універсали що від них виходили, теж повідомив сусідніх воєводів, а сам рішив зараз же рушитися на границю. Написав гетьманові листа з перепросинами, що позволяв собі не чекаючи гетьманського, наказу негайно йти на неприятеля-“для великого плачу і туги людської”, тому що лядське військо підійшло під Стародуб за дві милі тільки, і посилаючися на Радивилові універсали тамошні села і містечка “в нівец обернуло” 13). Але поки він вибрався в сей похід, прийшли більш заспокоюючі відомості, а від гетьмана замість воєнного наказу-заклик прибути на нараду до Корсуня.

Очевидно, Радивил під впливом тої ситуації, яку він застав на соймі, і під її вражіннями рішив попросту саботувати короля й його уряд. Відкликав свої розпорядження про “наступ на Стародуб”, і хоч для підтримання пристойної зверхности видав відомі уже нам універсали до української людности, відмовляючи її від присяги цареві (с..), але фактично наступ свій припинив, так що справа обмежилася тільки фальшивою трівогою. Сівський воєвода Бутурлин, діставши від Золотаренка оте повідомленнє, рішив іти на границю-без царського наказу не сміючи переступити її. Цар наказав іти на Стародуб, як би тільки був наступ, і так само велів київським воєводам приготовитись, і на першу вість від гетьмана йти йому в поміч 14). Але трівога, кажу, показалася фальшивою, і хоч гетьман, виправдуючися, чому не може сам поїхати на Москву, ще посилався на те, що Поляки до Шаргороду вступили, і “від Ніжина і Стародуба наступають” 15), тому військо і гетьман мусить бути на поготові, але не втаємничений в сю високу політику наказний полковник ніжинський Іван Носенко 16) в тім самім часі заступаючи неприсутного Золотаренка на запитання сівського воєводи про Радивилів наступ пояснив, що алярм був даремний. “Нічого такого небезпечного тут не показується,-проявилось було щось Ляхів у Гомлі, і в инших городах-прибігали по живність, а тепер ніде про Ляхів вісти не маємо”.

Трівожні вісти в тім часі стали приходити з волинського пограничча: 5 березня дав знати київському полковникові полковник білоцерківський Семен Половець, що польське військо згромадилося в Полоннім, до 20 тис. людей, і треба сподіватись нападу на Київщину. Київський полковник відписав, що він і воєвода будуть на поготові до помочи і дістав у відповідь нові вісти: Поляки ще ближче-в Любарі, Чуднові, Котельні, і треба їх стерегтися. Сю другу реляцію маємо в цілости, сливе в ориґінальнім вигляді, і я її наведу як доволі інтересний документ,-хоча самі відомости були або перебільшені або зовсім невірні:

“МнЂ вельце ласкавый пане полковнику кієвский а мой ласкавый пане і брате! Здоровя доброго от Господа Бога со всЂм товариством вашмости зычу. Якож до в. м. писал даючи знать о Ляхах, же мають ударити на наш край, так и тепер повторяю о них же уже у Любарю, у Чудно†и в Котельни хоругви єсть. Подобно тоє чаты 20.000(!) Полк свой весь скопляйте-и паволоцкий полковник на доброй осторожности маєт ся, а мы сторожу держачи у Паволочи, о вЂдомости стараєм ся. А за такую готовость же вашмость нам с полком своим, єсли того потреба будет, готов ставати, также і государскиє людє на войну готовы, велице дякуєм. Скоро вЂдомость єще на сіє небезпеченство возмем, вашмости днем и ночью дати не омешкаємо, покорне просячи, абысте вм нам от себе вшелякія вЂдомости пересылали. Затим ласце братерской отдаю ся- вм зычливый пріятель и слуга” 17).