Чтение онлайн

8) Сівського столу ст. 253 л. 108.

9) ркп. Чорторийських 384 л. 61-3, копія несправна, так що Кубаля тільки дещо повиймав з неї-III с. 397; стараюся взяти з ркп. як найбільше.

10) Се таки справді могло бути одним з мотивів, чому король так нахиляв гетьмана до сього походу на Україну,-вивести військо в похід, щоб воно не вчинило конфедерації за неодержаннє платні.

11) Се незвичайно цікавий натяк на якусь умову, зложену з котримсь старшиною козацьким і його гуртком. Могильницький був відряджений від короля в жовтні з сучавськими козаками, щоб орґанізувати змову против Хмельницького-тепер виринають якісь результати його роботи. На жаль ми не маємо змоги доповнити сеї звістки иншими-крім такої згадки в иншому листі того ж Лєщиньского, писанім другого дня по тім: “Лист п. Могильницького напевно писаний з намови козаків; його треба прийняти і дати гетьманові як найповнішу повновласть трактувати з ним, і видати нові універсали”.-ркп. бібл. Чорторийських 384 л. 64 (у Кубалі с. 397).

12) Сівського столу стовб. 153 л. 15 дд.

13) Акты X с. 679, пор. 598. Саме тоді Рафаїл подав воєводам свого доноса на митрополита й архимандритів-про їx зносини з Радивилом, але пришити їx до сеї справи видимо не вдалося.

14) Листа сього видимо Виговський видав московським послам, і ми маємо його в московськім перекладі-Акты XIV с. 131.

15) Тут пропускаю кілька слів, настільки покалічених в московськім перекладі, що трудно вгадати, що хотів Радивил сказати.

16) Текст тут теж не дуже прозорий; очевидно, Хмельницький настоював, щоб Радивил прислав самого Ждановича, а не держав його довше в неволі. Радивил виправдується, що він Ждановича ніскільки в неволі не тримає.

17) Я тут і далі покорочую риторичну фразеольоґію, що не дає нічого конкретного.

18) Мова про московський протекторат.

19) Москалі.

20) Акты XIV с. 42-3.

ДИПЛЬОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ ВЕСНИ І ЛІТА 1654: ЗАХОДИ В КРИМУ, ПОСОЛЬСТВО САВИЧА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА 16 КВІТНЯ, ЛИСТ ДО ВІЗИРЯ, ХАН ДОМАГАЄТЬСЯ РОЗРИВУ З МОСКВОЮ, ГЕТЬМАН ДОМАГАЄТЬСЯ ПОМОЧИ ХАНИ ПРОТИ ПОЛЬЩІ, МІСІЯ ЯСКУЛЬСКОГО.

Очі Східньої Европи, чи східнєевропейських політиків у сім моменті-на весну 1654 року (місяць квітень-ближче означивши) буди звернені на Крим. Чекали, яку позицію хан, ставши польським союзником і не переставши бути союзником козацьким, займе супроти сього нового факту-переходу козацтва під протекторат московського царя, котрого він умовився з королем воювати на спілку з козаками?

В лютім, майже одночасно, як ми знаємо, король і гетьман козацький вислали своїх послів до хана, щоб вплинути на нього в бажанім для себе напрямі. Польський посол Яскульский “через лихі дороги” поспів до Бахчісараю на 7 квітня, другого дня мав розмову з візиром, і третього-авдієнцію у хана; про сі авдієнції він сам доволі широко і хвалькувато росповів в реляції висланій на кілька адрес: канцлєрові, гетьманові, його помічникові Стан Лянцкороньскому (слідом призначеному польним гетьманом) й ин. 1). Від козацьких послів, на жаль, не маю докладних реляцій-тільки те що розвідали про се в Криму московські посли, і те що переказав потім, в травні, після свого повороту посол Савич. Загальна лінія ясна, хоча ми не знаємо, скільки козацьких послів і гінців за той час перемінилось: маю вражіннє, що було їх чимало.

7 березня н. с. записують московські посли в Криму вісти козацьких послів Опанаса і Лукіяна, що прийшли від гетьмана: очевидно се як раз ті, що поїхали з Чигрина 14 лютого. Вони, видно, що не мали авдієнції, нічого в Криму ще не чули, і розповідали, що знали виїздячи: Татари зачіпають гетьмана балачками про спільний похід на Москву, гетьман відмовляється, він мусить чекати війни з Польщею; московське військо вже стоїть під Смоленськом, забрало вже богато королівських міст, і т. д. 2).

19 (29) березня московському послові Ладиженскому в Бахчисараї місцевий піп оповідав те що чув від ченців, вхожих до ханського гарему, так що перед ними хан і ханша не мають ніяких секретів. Оногди сидів хан в палаті з своїми найближчими людьми: Сефер-казі аґою й иншими найвищими достойниками, і радився з ними довго. Ханша чекала його і без нього не сідала до столу. Коли хан нарешті прийшов, у пізню пору, питала вона його, чому він так довго не йшов, чого він сидів і над чим радився. І хан сказав, що раніш він був у згоді з гетьманом Хмельницьким і з усім Запорозьким військом, а тепер у нього виходить з ними “пря”: він замирився з польським королем, а козаки не хочуть миритись. Він мав намір іти з козаками і з польським королем разом на Московське царство-тепер ся війна не можлива.

А сьогодня-продовжує Ладиженский оповіданнє попа-були у хана козацькі посли. Сказали йому, що гетьман з усім військом віддався під царську руку і хрест йому цілував. Хан розсердивсь і хотів тих послів убити. Але вони не злякалися смерти і переказали до нього, що вони люде малі, прийшли в посольстві і вбивати їх нема за що; тим хан Запорозького війська до себе не прихилить, а коли справді таки надумає йти на Московське царство, то козаки його за Перекопом стрінуть, і “зовсім не честно завернуть”. Хан сих слів послухав, відкликав свій смертний наказ і велів послів відправити, а щоб натомість прислали з Запоріжжя нових послів 3).

Під 2 н. с. квітня московські посли записують: прийшли посли від азовського “князя”, і дали знати, що на море вийшло до 60 човнів (“стругів”) азовських козаків, в кожнім чоловік 40 до 60 і більше. Прийшло було від гетьмана Хмельницького богато козаків- вільних людей, і вони пішли разом з Донцями на море. З того у Азовців і Кримських Татар, що недалеко морського берега кочують, повстала велика трівога й Іслам-ґерай велів поставити великі кораблі при морськім березі, де можна сподіватися приходу Донців і Запоріжців (“Донских Козаков с Черкасы”) 4).

9 травня н. с. розповідав вже сказаний піп, що йому довелось побачитися з послом Савичом, і він довідався від нього таке про його розмови з ханом. На першій авдієнції Савич, мовляв, сказав ханові таку промову: Прийшли чутки до гетьмана і до війська Запорізького, що хан з усею Ордою підіймається на московського царя. Отже коли піде сам хан, або пішле кого небудь з військом на Московське царство,-тим нарушиться його приязнь з гетьманом і військом Запорізьким: гетьман з військом стрінуть хана за Перекопом, пішлють своїх людей Дніпром і морем. А з другої сторони Донські козаки, за приводом гетьмана, підуть на Крим Азовським морем. Ледви чи ханові тоді вдасться й себе зберегти (а не то що Москву опанувати) 5).

Хан від сих слів так розгнівався, що вставши з свого місця вдарив Савича в лице, з такими словами: “Перше ваш гетьман і всі Запорізькі козаки вчинили дружбу зі мною, а тепер піддались під царську руку!”. Але Савич, не злякавшися того повторив: “Так, ми тепер в вічнім підданстві Московського царства, під високою царською рукою” 6). Хан велів вивести Савича з палати, але тогож самого дня закликав його до окремої кімнати, і говорив йому сам-на-сам: “Як же се ваш гетьман і всі ви, козаки, забули мою приязнь і раду (дружбу и совЂт)?” Але Савич, мовляв, на се сказав йому: “Яка твоя, царю, приязнь і рада? Приходив ти до нас в поміч на польського короля, а тільки покористувався ясиром-польським та козацьким. Набрав собі з своїми людьми полону, забогатився, а нам, козакам, ніякої помочи не вчинив!”

Хан на се, мовляв, сказав Савичу: “Се я не знаючи того, що ви козаки, піддалися під руку московського царя, дав польському королеві своє слово, що вчиню йому поміч против московського війська. А тепер з моїми кримськими людьми до польського короля не піду. Я післав від себе Каплан-мурзу до Татар мині послушних: до Білгородців, Очаківців і Ногайців, що на Дніпрі кочують-велів їм іти на московські українні городи. Се тому що дав слово польському королеві в тім, що йому поміч учиню-щоб польський король не нарікав”. А Савич на те сказав: “З тими Татарами ми й самі упораємось”.