Чтение онлайн

Вживу мови пана канцлера (Замойського): він так говорив євангелікам: "Коли б то могло бути, щоб усі були папежниками, я б на те віддав половину життя мого. Тому половину, аби, другою половиною живучи, тішитися з тої святої єдності. Але коли хтось вам буде ґвалт чинити, віддам усе моє життя при вас, аби на ту неволю не дивитись".

Тож я і кожний із нас почтивий шляхтич — я так розумію — повинен так мовити: "Просимо, будьте нашої папежської віри, бо, безсумнівно, тільки вона добра й певна і має на те докази безпомильні. Але коли вас ґвалтом до неї хочуть приневолити, ми своє життя при вас і перед вами положимо!"

Але чого ж хочуть від них? Щоб нашими папежниками були? Якими ж способами того доходять? Коли так як Спаситель сказав: учачи, пророчачи, чуда роблячи, то не тільки вони, але і я буду мати ксьондза Крупецького за апостола*. Але гайдуками церкви відбивати, позвами на трибуналах докучати, попів ловити, ченців виганяти, то не згоджується з волею і наукою Спасителя нашого. Скорше на них ті слова падуть:

"Шукаєш своєї користі, а не Христової!"

Коли шукають духовних речей, чому не духовними способами? А духовний спосіб чи може бути вказаний від кого-небудь ліпший, ніж від Христа? Не тільки божевілля, але й богохульство — хотіти щось робити інакше від науки Спасителевої.

А коли шукають грошей, доходів, сіл, то чому відразу не беруть того ґвалтом, як звик неприятель, не сквернячи Письма Св. і духовних наук не натягаючи на покриття свого лакомства?

На Тридентськім соборі французькі духовні закидали гішпанським, що неслушно і не християнсько поступає король гішпанський в Індії **.

* Мова про перемиського владику-уніата, що, діставши це владицтво після Копистинського, силоміць відбирав церкви від православних в єпархії Гербурта.

** Це слово пропущене в "Антапології", доповняю його з вид. в "Документах".

Бо коли хоче навернути на християнську віру, чому не навертає, згідно з Христовою наукою казанням, приреченням і чудами? Але війська й гармати, котрих не вживав ні Христос, ні всі правдиві його ученики, не повинні мати там місця.

Гішпанське духовенство відповіло, що король гішпанський хоче навернути індіан з християнської любові і посилає до них проповідників. А щоб вони їх не побили, посилає при них війська, не чинить індіанам ґвалту, тільки проповідників своїх охороняє, щоб їх індіани не побили.

Всі розсміялись на таку відповідь гішпанську, а більше про це говорити заборонено.

Отже, я в цій справі мовлю: коли (уніати) хочуть показати їм кращу дорогу, нехай слухають Господа Бога, що сам дорога, правда й життя. Але коли в Індії шукають золота, а на владицтвах руських шукають грошей, нехай занехають тої маски релігії.

Але що ж просить у Бога Русь? Аби з нею поступали згідно з законом. Не мають прав? Припустім, що не мають на пергамені або на папері, але вони мають в умислах людських право найліпше і матір усіх прав — ЗВИЧАЙ*.

Бо що ж таке право, як не звичай, багато літ признаваний за добре, а потім, аби його не можна було викривляти**, на папір положений.

Звичай — це право довгим уживанням і згодою між людьми впроваджене і прийняте.

Звичай — це те, що потверджує і викладає права, а право писане мертве, коли звичай його не оживить.

Звичай такого довгого часу, що ніхто його початку не пам’ятає, має повагу найбільш гарантованого привілею. Бо легко знайти дотеп, що може викривити слова, написані на папері. Але те, що єсть в уживанні багатьох людей, і найхитрішому трудно інакше представити, ніж його люди загально розуміють.

Таких звичаїв повна наша вітчина, і коли б, не дай, Боже, мали б їх нам на сміх ввести, ніяка інша вільність не лишилася б на місці.

Але хто-небудь скаже: ті слова про звичай взято в римського права, в польськім того нема. Та хіба зле, що римське право згоджується з правом нашим? В тім прикмета*** прав християнських, що коли в котрогось народу християнського єсть таке право, воно справедливе (слушне) для кождого!

* Це слово складене в "Антапології" великими літерами.

** В ориг. szpocic, властиво сміхом наніщо зводити (від нім. Spott), в тексті документів szpeci'c aby kto szpeci'c nie mogl, але це nie не відповідає дальшим словам; що написане, можна перекрутити, а звичай — ні.

*** Антап.: wolno's'c. Докум.: wlasno's'c.

І чи ж король польський не присягає на звичаї? Може, хто скаже, що в присягах Генрика, Стефана і Жигимонта III не вложено звичаїв. Так! Але їх вложено насамперед до привілею короля Жигимонта Першого, которим він ручить за свого сина, а потім до присяги Жигимонта-Августа, на котру потім присягають усі королі".

Автор "Антапології" слідом уриває текст, доточуючи з дальшого кілька фраз; але я вважаю потрібним навести ще кілька уривків з цього твору, що без сумнівів виявляв настрої українських шляхетських парламентаристів з віленських соймиків, коли навіть справді був списаний польською рукою.

"Хто такий не то що безсоромний, але й безбожний, що смів би сказати, що наші часи можуть вважатися за ліпші від часів короля Жигимонта І? Хто б смів сказати, що тепер сенат гідніший, ніж був за короля Жигимонта? Хто б смів сказати, що стан шляхетський пильнує прав і свобід так, як пильнував за того ж короля Жигимонта? А той святий король Жигимонт Перший церкви руські будував і збагачав так же, як і костели католицькі.

Він монастир св. Спаса, заложений і зачатий Львом, останнім князем руським, велів докінчити і його ченцям маєтність надав.

Чому ж, ради Бога, Жигимонт III не робить того, що робив Жигимонт І?*

* Глузування з цих відкликів до Старого Жигимонта бачили ми в "Промові Мелешка" — т. V, с. 474.

Чому не йде у всім слідами його справ і поступків, аби його панування було подібне до панування Жигимонта І?

Чому й сенат не стане при тім, аби той шановний нарід (руський) був захований у покої? Тоді він (сенат) був у нас в такім же поважанні, як сенат Жигимонта І!

Чому ж стан шляхетський не мав би так обстоювати права й свободи, як наші предки за Жигимонта І обстоювали?

Але, може, хто скаже: "Вже сталось! Дано Крупецькому привілей, було б це проти королівської гідності його одміняти. О нещасливе слово! Яка ж інша гідність може бути в пана (короля), як не право посполите, котрим він на маєстаті Польщі засів? Адже це закон, що привілеї дотримуються тільки такі, що не противляться праву; а той привілей не тільки право ломить, але згоду народів розриває, — так якби серце видирав у Вітчини Матері нашої. Той привілей, як вугіль, що може розвести великий огонь.