Чтение онлайн

От безуміа раждаєт ся невЂріє, от невЂріа же лреслушаніє, от преслушаніа же всяк грЂх и престушіеніе. Како может кто вЂровати ничтоже разумЂяй?

НевЂруя же неже 1 разумЂяй ничтожа 2 како может сохранити господня заповЂци? Не сохраняйже 3 господня заповЂди, како может имЂти на Бога упованиє и любов? Никако же.

ТЂм же прежде всего подобаєт учитис(ь) не точию внешнему 4 труду, но и дЂланію умному, разуму и познанію: и научивий ся кто разума и всЂх вещей познанію удобнЂ всему вЂру ємлет: сохраняєт вся господня заповЂци, уповаєт на Бога, любит єго всЂм сердцем своим и соєдиняєт ся со ним во єдино, во єже быти єму во Б(о)зЂ и Бог в нем. Сицевый прежде воскресеніа воскресеніє души приємълет, и прежде жизни жизнь вЂчную наслЂдуєт, воєже пожерту 5 быти безсловесію 6 смерти разума и познаніа жізнію. Се бо, рече, єст(ь) живот вЂчний да познаєм господа. Се же и смерт не розумЂти о нем" (л. 101).

Ця ідея пізнання Бога і досягнення блаженного стану через пізнання "всієї тварі, видимої й невидимої" свого часу вирвала в Костомарова ентузіастичні слова: "Ніколи ще на Русі не виходило з уст руського монаха більшого поважання до позитивної науки" 7.

1 Ниже.

2 Никто же.

3 Сохраняя иже.

4 Сему.

5 В друк.: пожертой.

6 В рукоп. і в друку: безсловесіи.

7 "Русская История в жизнеописаниях", стаття про П. Могилу, а властиво про київський освітний рух XVII в., вид. 1874, с. 73.

Але після цього, — зауважує він, — автор круто повертає на старий шлях монаших писань; у нього розум двох родів: зовнішній і божий, дві мудрості — зовнішня і внутрішня, два знання — зовнішніх і божих речей, і виявляється, що Бога можна пізнати тільки вищим, божим розумом, зовнішня ж мудрість стає майже непотрібною". Це викладається в розділі II "Ліствиці".

"О еже дЂлати подобаєт разумом и хранити г(о)сп(о)дня заповЂди. Рекохом, яко первЂйшая вина и начало быст(ь) Адамлю паденію безумЂе, благому же дЂланію и начинанію — разум, обача же прав и истинен разум, гл(а)голю: Разум бо со истинною приятен єст. КромЂ же истинны отвержен єст. Прав разум возрастаєт і умножаєт ся от дЂланіа умного и от храненія господних заповидей, яко же и в раи Адаму заповЂданно бысть дЂлати и хранити, но понеже не дЂлаше разумом, сего ради не сохрани заповЂданіа.

И бЂси бо мнят ся быти премудри и разумны, обаче не пребывают, ниже пребыти хощу во истиннЂ, сего ради отвежени сут(ь). Яко же не прията єст(ь) милост, кромЂ истинни, сице ниже премудрост не праведна, но абоя со собою да соравненъна будут, яко же глаголет пророк: милост и суд воспою тебЂ, Господи, пою и розумЂю во пут запорочнЂ. Сице и разум равен со правдою воспЂвати и имЂти подобаєт безпорочні.

Ничто же Бог тако требует и любит, яко же разум прав (и) истинну. О сем бо и подвиг нам есть, о сем и труди, о сем и попеченіа, да получим прав разум и содержим истинну, и пребудем в неи несовратнЂ даже до кончины. Буди ми вЂрен до смерти, дам ти в вЂнец жизни, глаголет Господь. Развратн же и сопротив истиннЂ вся мудръствующе и глаголюще, аще и велемудроствуют, аще многокознствуют, лжу вомЂсто истинны представляюще, обаче лжа правдою никогда же быти может, ниже от Господа прията єсть.

Мнят же ся и єретицы и всЂ злЂ мудрствующіи быти премудрЂ и разумни но убо не пребывают, ниже пребити хощут во истиннЂ. Помрачиша бо ся в разумЂ и ослЂпоша лжею, сего ради мудрость их отверженна и поглощенна быст. Непріята єст мудрост(ь) со лжею ниже фЂлозофіа со неправдою — яко же и западнего сословіа любомудреци, сопротивная церкви мудрствующии, истинну в неправдЂ содержаще, како пріати имут от Бога (быти)? Ни како же.

Разум уклоняяй ся истинны 1 неправ, ниже от Бога приятен єст разум, и обрЂтаяйся кто в нем, во злолукая дЂйства низходит и бЂсу подпадаєт во власть отцу лжи, и во различіє вопадает єреси взискуя.

1 ИстиннЂ.

Иже прав и истинен разум — взискуєт Господа, и обрящет его. Нигде же бо никто обрЂсти єго может, точію в разумЂ, пра†и истиннЂ.

Яко же стрЂляяющий непра†далече погрЂшают цЂля, сице и непра†мудрствующей далече отстоят разума божіа и приближаніа єго. Мнози желают, мнози ратяться 1 мнози о сем тщаніє имут, обаче не всЂ равнЂ и прави во цЂль 2 намЂрают. сего ради далече цЂлю отстоят во безвЂстиЂ.

Рожденноє от плоти плот(ь) єст, рожденноє же от духа дух єст, глагола апостол. Яко же плот(ь) плоти сочетая ся рождаєт плот, сице и прав и истинен разум соєдиняя ся во познании всЂх вещей разуму божію, зачинаєт начаток духа и по пождательном времени во водимих подвизех всегда пребываяй, раждаєт дух.

Страха бо, рече, ради твоєго Господи во чре†пріахом и поболЂхом и родихом дух спасеніа — господня благодати, божественніа єго любве, глаголет пророк. Не имЂяй же прав разум, никогда же се получит.

Обаче же хотяи кто 3 имЂти прав разум, дЂланіа умнаго всегда требуєт; не дЂлаяй бо кто разумом, ниже тща ся о сем, аще и єст естественный, или от внишних любомудрец учимий разум, ничтоже ползуєт ся. Яко же злато в земли сущеє не дЂланноє же и не разжизаємо, в малЂ цЂнЂ єст; или древо не исчищаємо, не прЂцЂплаємо, не присаждаємо мал и не сладок плод приносит. Єлико же их кто найпаче дЂлати будет, толик плод и пространство узрит. МЂсы бо мноми вяще вомЂщеніє мЂти могут; не мномиЂ же, сотЂсненны суть рече никто 4.

1 Ретятся.

2 ВЂцЂ.

3 И то.

4 Ця фраза в друку пропущена, очевидно, її не зрозуміли, хоч вона ясна: міх не вим’ятий менше в собі вмістить, ніж вим’ятий.

ДЂланиє же умноє, имже имами приближитис(ь) и совершенънЂ присоєдинити ся Господеви, сіє єст: єже познати пре› всю тварь видимую и разумЂваємую, от кого и чего ради сотворенна быст(ь) и ким движима и обогашаєма ест, и увЂрити ся о сем истинно. Таже себе и вся яже о сЂбе таи(н)ство. Та же Бога 1 и вся его благодЂяніа. Ово глаголю разум прав и истинен єст познати вся сіа подробну, воєже ни єдиной вещи от него утаєннЂй и недоумЂннЂй быти, и углубити сіє в себе долгим временем, воєже быти єму со сим, яко єдинораслну 2 и во єдино соєдиненъну. Не доспЂвой же всія и держали высокая о себЂ мудрствовати и богословити, аще і всю мудрост(ь) мира сего извыче, безумен и о всем слЂп єст, сЂтей злокозненнаго не убЂжит.

Обаче хотяй кто удобіє прийти во познаніє твари, во познаніє себе та же и Господа, да чтет наичастЂи 3 книжицу нареченную Седмодневник, в ней же о сем пространнЂе начертахом. Сіа же вся не могут быти, кромЂ труда и дЂланого подвигу и умнаго всегдашнего дЂланіа и пождателного долговременного времени. Яко же сятя зерно пшенично не абыє в землю воверженно бывше возрасте клас, или квас в муцЂ три вложен бывше абиє воскисе, по притчи євангельстей, иже 4 пріємша жена душа квас слова божіа сокри во муцЂ сата три тричаснем души согрЂвая и квася в себЂ слово божіє довгим временем дондеже воскисе все во познании и просвЂщаніи разума и всего о себЂ таинства".

Ак. Возняк схарактеризував цей хід гадок Ісайї як дорогу "від пошани для позитивної науки до чернечого балакання" 5; повторяючи гадки Костомарова, він наводить його приклади, як Ісайя, йдучи утертими староаскетичними стежками, договорюється до різних недорічностей.

1 В друк, "Бога" пропущено.

2 Єдинорасну.

3 НачистЂй.

4 В друк.: єго же.

5 Історія укр. літератури, II, с. 177-8. Новішу літературну оцінку "Ліствиці" дав В. І. Щербина в "Науковім збірнику" за р. 1930.

Але в дійсності Копинський ніде і не виступав проповідником реальної "позитивної науки": пізнання себе самого і зовнішнього світу, ним рекомендоване, це не пізнання індуктивне, експериментальне, а чисто спекулятивне, ідеалістичне, як уся церковна наука східної церкви. На жаль, до нас не заховалась ся Ісаїна "Книжиця", "нареченная Седмодневник", котру він рекомендує як провідник в цім "пізнанні тварі, пізнання себе і пізнання Бога", але цілком ясно з того, яким дає себе пізнати Ісайя в тих творах, які до нас заховались, це ніяк не міг бути підручник "позитивного знання". На погляд Ісайї, пізнання доохресного світу і самого себе здобувається не вивченням природи, не спостереженням і дослідом її явищ, а спекулятивним самозаглибленням, "умним діланням", — як це власне пояснює розділ третій: