Чтение онлайн

Не на сум і тугу кличе тебе до себе Господь, але на радість і втіху! "Радуйтеся в Господі, рече, всі праведні серцем! І, вставши з мертвих, перше слово сказав він жонам: радуйтеся! Дерзайте, рече, бо я переміг світ і владику світу (диявола). Радуватися звелів мироносицям, а не тужити. Бо він плач прабаби нашої Єви своїм воскресінням припинив, як Бог, — і ти радуйся ним, а не тужи! Веселися в Господі, а не бентежся! Сам не тужи і інших непотрібно не засмучуй, але будь до кожного ласкав і терпелив. Будьмо добрі один до другого, не себе тільки пильнуймо, але кожен нехай вислуговується свому близькому на все добре, як каже апостол".

В цім м’якім добротливім настрою, думаю, лежить велика частина секретів успіху цієї незрівняно популярної книжки. Легкий, прозорий виклад, гарна мова, популярний, зрозумілий стиль — це також неабияка сприятлива прикмета: наведені уривки дали змогу його оцінити. Елементарна нескладність, невибагливість елементарних приписів ішла в парі з цією зовнішньою популярністю викладу і забезпечували книжці великий і тривкий успіх.

Стільки я хотів казати про головний твір. З додаткових статей збірки не буду спинятись на "Алфавіті" — збірці коротких моральних поучень, цілком безсистемно розложених за алфабетом, в порядку перших букв, і на "стихословіях" — себто молитвах, поділених на п’ять частин, відповідно до п’ятьох "чувств", — я не бачу в них нічого замітного. Натомість спинюсь на статті, з котрої починається збірка: "О єже точію о єдином ГосподЂ радоватися". Це паралель до наведеного вище уривку з 26 главиці — вислів християнського оптимізму, ясного і радісного настрою. Взявши за вихідний мотив слова ангела до Товії: "Радуйся, Товіє, радость тебЂ всегда да будет", — автор спочатку вияснює, що на цім світі чоловік не має певної потіхи, автор радить йому "радіти в Господі":

"...нерадуй ся ни о чесомже временном в вЂцЂ сем плачевном; понеже все в нем не постоянно и превратно, все в нем ложно єст и премЂнно: о ГосподЂ єдином утЂшайся, аще хощеши радовати ся: о ГосподЂ єдином радуй ся. Радость бо плотская в скорЂ погибаєт; о ГосподЂ же радость пребываєт во вЂки. УтЂшеніе земное внезапу ищезаєт, и в горесть обращает ся. УтЂшеніе же пресвятаго духа, о ГосподЂ присно утЂшаєт, и во вЂки вЂчныя утЂшати будет, утЂшенієм неизреченным.

Сего ради ни о чесом ином, но о ГосподЂ радуйся: "Радуйтеся бо о ГосподЂ, вси правій сердцем", глаголет пророк, и паки апостол: "Всегда — рече — о ГосподЂ радуйте ся, непрестанно молите ся, о всем благодарЂте: всих бо трієх спасеніє наше бывает.

Не о чесом ином, точію о ГосподЂ радуй ся, всяка бо радость аше не о ГосподЂ, лож єст, прелесть єст. Всяко утЂшеніе, аще не о БозЂ, тяжесть єст, и смущеніе душЂ. ТЂм же не о пищи и питій, не о богатст†и сла†міра сего радуй ся, ниже о коих красотах, и безсловесных похотех: но о ГосподЂ радуй ся, о БозЂ єдином веселієм весели ся: о сих бо временных радости истинныя нЂт точію ложная, временная, безсловесная".

Радуй ся о ГосподЂ, и благодареніє єму приноси, яко он Бог всесильный, пребогатый, тебе ради обнища, тебе ради человЂк быв, да тебе соединит себЂ во єдино,

Невозгнуша ся на ся взяти наша, да нам всего себе отдаст.

Тебе ради в яслех положен бысть, тебе ради пеланами повит бысть одЂвая небо облаки.

Тебе ради осмодневне обрЂзан бысть, тебе ради бЂжа в Єгипет, тебе ради в Іордани крестися, тебе ради главу Предтечи приклони, да тебе вознесет горЂ,

Не требуя крещенія крести ся, да тебЂ крещенієм очищеніе подасть.

Радуйся о ГосподЂ и благодареніє ему приноси, яко тебе ради бієн, безчестен и оплеван, заушен, связан, терновым вЂнцем уязвен бысть.

Тебе ради руцЂ свои на крестЂ пригвозди, оцта и желчи вкуси, копієм в пресвятоє своє ребро прободен бысть, тебе ради кров свою пресвятую излія, кровію своєю искупи; тебе ради в гроб, положен бысть, тебе ради тридневнЂ из гроба воскресе, да всЂм нам из гроба воскресеніе даруєт.

Радуйся о ГосподЂ и благодареніє ему приноси, яко аще и тмами тем пред Богом согрешаєши, милостивнЂ пріемлет тя кающегося.

Колико пред ним согрЂшаеши, он же единаче не отмЂтаєт тя.

Колико ты преступаеши, он же не отвращается,

Колико ты падаєши, он же возстановляет тя.

Долготерпит ти, не абіє смерти тя предает, но ожидает обращенія твоего, даже до кончины, когда ты обратиши ся.

Даде тебЂ закон, уведаніе воли своєя.

Не отрыну тя крещенія, не остави тя во иновЂрстве, или пагубной єреси, погруженну быти.

Радуйся о ГосподЂ, и благодареніє ему приноси, яко малаго ради нЂкоего благоугожденія, жизнь вЂчную царствіє небесное обЂща дати.

Сам сотворивый, сам создавый, и вся ко благоугожденію давый, жизнь вЂчную даруеть, не на время нЂкое мало, не на время нЂкое кратко, не на сто лЂт, или тисящу, или тисящ тисящей, но во вЂки вЂчныя конца не имущыя.

Слава наисповЂдимому єго милосердію.

Слава неизреченной и непостижимой єго благости и человЂколюбію".

Радість і надія, і ніяких страхів геєнни, пекла, мук і всякого іншого страхіття, котрим повне було це аскетичне християнство.

Не все з писань попало до цієї збірки. Так, ми бачили, автор відсилає читача до своєї книги "Седмодневник", де "пространно" написано про пізнання світу, самого себе і Бога — мала б це бути велика книга, і цікаво б було бачити, як автор розв’язує такі великі проблеми.

Перейду до писань останнього десятиліття Ісайїного життя — від вибору і посвячення його на митрополита.

Перше місце серед них займає славне послання до Яреми Вишневецького, дідича Лубенщини і Прилуччини, патрона задніпрянських монастирів Ісайї, з нагоди його переходу з православної віри на латинство. Воно заховалося в тій же густинській збірці, без дати 1.

1 Видано при літописах Густинського монастиря, в "Чтениях" і в "Актах Зап. России", IV, с. 526; хоч обидва видання роблено з одної копії, вони подекуди різняться — на тексті "Актів" подекуди видно виправки, але й на вірність тексту "Чтеній" не можна покладатись. Одначе розходження дрібні і маловажні.

Я подаю це посланіє ціле, крім вступних і кінцевих фраз: воно заслужено вважається одним з найцінніших творів з цієї київської доби. Енергійний, темпераментний вислів, гарна риторична будова, мова проста і виразиста — все це робить його дуже цінною літературною пам’яткою.

"Великий жаль милостивий княже, серца нашЂ всЂх нас духовных и всего православного христіянства обыймуєт, видЂчи вашу кн. милость — пожаданую утЂху нашеє старожитнои релєи грецкои, предков и родителей своих не наслЂдуючого.

Не мнЂй теж плачет и ляментуєт церков божая, матка наша, же в. кн. м. згоржати єю рачиш!

З великою охотою вси очекивали єсмо пожаданои утЂхи нашои, але вмЂсто того, над сподЂванє наше, в смуток ся наш оборочаєт!

Што ж в. кн. м. обачил в церкви божой вонтпливого,

што подозреного,

што за герезію?

Або не она єсть маткою всего свЂта?

Або не Ієрусалим єсть головою, по ГосподЂ БозЂ всего свЂта?

Або не оттуль вЂра христіанская початок и фундамент свой взяла?