Чтение онлайн

– - Помиємо, помиємо, -- пiдтримав друга Христофор, бо зрадiв, що батьки вже йдуть i вони з Васьком лишаться самi.
– - Iдiть уже, а то спiзнитесь.

Лукерiя Лукiвна вдячно посмiхнулася хлопчакам, поправила зачiску i, взявши чоловiка пiд руку, заспiшила на роботу...

– - А що тепер?
– - поцiкавився Христофор, коли вони вимили й витерли насухо останню тарiлку.

– - Може, до печери зганяємо?
– - запропонував Васько.

– - А встигнемо до вечора?

– - Встигнемо, гайда!..

Печера знаходилась у лiсi, що прилягав до мiстечка, в невеличкому ярку. Про неї нiхто, крiм Васька та Христофора, не знав, бо в ярок не ходили: схили його поросли таким колючим, непролазним чагарником, що годi було й думати продертися крiзь нього. Та хiба може зупинити отой нещасний чагарник, нехай i колючий, справжнiх дослiдникiв!

Свого часу Христофор та Васько витратили чотири днi, а таки продерлися крiзь хащi. Вони прорiзали в чагарнику невеличкий лаз -ото тренування для майбутнього мандрiвника!
– - по якому можна було поповзом, по-пластунськи, дiстатися до ярка. I нагородою хлопцям за наполегливiсть стало вiдкриття справжньої печери.

Вхiд до неї зяяв на майже прямовисному схилi ярка метри за два вiд пiднiжжя. Просто перед печерою, вчепившись у глинистий бiк ярка, стояла старезна суха осика. От по її стовбуру й можна було видряпатись у печеру, бо ним вона наполовину прикривала отвiр-вхiд.

Коли хлопцi побачили отвiр i Васько спробував був залiзти в печеру, стовбур раптом голосно зарипiв, захитався й почав небезпечно хилитися! Васько встиг зiскочити, тож нiчого страшного не трапилось. Але надалi друзi дiяли вже обережнiше. Вони розшукали кiлька грубих гiлляк i пiдперли ними осику, корiння якої вже струхлявiло. Пiсля цього вони спершу обережно, а потiм дужче й дужче спробували розхитати стовбурище, та пiдпорки тримали його мiцно. Тепер можна було лiзти в печеру.

Вона виявилась не такою вже й просторою, та все ж у нiй легко могли розмiститися чоловiк чотири чи п'ять. Дно, стеля та глинистi зеленкуватi стiни були сухi, мiцнi, наче з каменю. Вiд входу видно було весь ярок вiд початку й до кiнця. Одне слово, про таку знахiдку можна було тiльки мрiяти!

Хлопцi вирiшили обладнати в печерi свiй штаб i тренувальну базу для Васька, майбутнього уславленого мандрiвника. Але вiдкриття сталося наприкiнцi лiтнiх канiкул, почалися заняття у школi, футбол, телевiзор, друзi та однокласники, -- i Христофор та Васько незчулися, як наблизився кiнець вересня. Тож нема нiчого дивного, що вони досить довго не бували в ярку.

I от зараз хлопцi стояли перед печерою, сподiваючись чудово провести час до тiєї пори, коли Євген Євгенович Бублик таки вiдбере клей у Бевзя.

– - На штурм!
– - скомандував Васько i перший подерся по стовбуру вгору. За мить вiн уже зник в отворi, i тiльки-но Христофор обхопив стовбур руками, щоб лiзти слiдом, як iз печери почувся здивований зойк, i звiдти вистромилась голова його друга:

– - Швидше сюди! Тут таке, таке!..

Христофор, як тiльки мiг, швидко подерся за Васьком, ступив у темряву печери -- i прикипiв до мiсця: у їхнiй печерi, в найдальшому кутку попiд стiнкою, стояла коробка вершкового масла, на нiй ящик з горiлкою, а поруч -- мiшок цукру, -- все, що було вкрадено з магазину!

– - Так от де їхня схованка!
– - вигукнув Христофор.
– - Що ж нам робити?

– - Розшукати Євгена Євгеновича, -- запропонував Васько.
– - Вiн порадить.

Друзi вибрались назовнi й помчали назад утричi швидше.

Вони вже майже добiгли до околицi, коли раптом дорогу їм заступив Бевзь!

– - Вiд вовчика тiкаєте?
– - єхидно поцiкавився вiн.
– - Чи зайчика злякались?

– - Пропусти, -- сiпнувся Христофор, -- нiколи нам.

– - Диви, який зайнятий! I куди ж ти, Тюлечко-кiлечко, так спiшиш? Вiршика назавтра вчити, аби двiйочку не вклеїли?
– - не вiдступав з дороги Бевзь.

– - Вiршика не вiршика, а скоро тобi буде ого-го!

– - Що ти маєш на увазi?
– - перелякався Сем.

– - А ми бачили, де ти зi своїми дружочками переховуєш украдене з магазину!

– - Ну, ти, -- обурився Сем, -- говори та не заговорюйся! Який iще там магазин?

Переляк i здивування Сема були такими щирими, що Христофор, хоч i поспiшав, докладно розповiв йому все.

– - От вам слово, хлопцi, щоб я на цьому мiсцi провалився, щоб мене пацюки загризли -- не знав я нiчого про магазин!-- присягнувся Сем.
– Я думав: клей їм треба, щоб пожартувати!

– - Дожартувався!
– - кинув Васько, а Христофор аж пiдскочив:

– - Ага! От ти й признався, що вкрав мiй суперклей.

– - Та признаюсь, признаюсь, -- махнув рукою Сем у повному розпачi.
– - Та зараз треба швидше розшукати отих негiдникiв, треба негайно щось робити!

– - Ми знаємо що!
– - гордо проказав Васько.
– - Побiгли, Тюля!

– - I я з вами, -- напросився Сем.

Майже годину трiйця нишпорила по всьому мiстечку. Нарештi їм пощастило: в одному з провулкiв вони наштовхнулися на Євгена Євгеновича.

– - Що, молодi люди, не сидиться?
– - посмiхнувся той.
– - На жаль, нiчого втiшного поки що не можу вам сказати.

– - Скоро скажете, -- виступив наперед Христофор i гарячкове почав розповiдати Бубликовi про Бевзя, про вкраденi продукти й про те, що клей потрапив до рук Бевзевих дружочкiв -- Рубильника та Бегемота.

– - Якi вони на вигляд?
– - грiзно спитав Бублик у Сема.

– - Клей у Рубильника, вiн верховода, -- поквапливо пояснив Сем.
– Худющий такий, довготелесий, увесь час навколо очима нишпорить. Голос хрипкий, неприємний, а обличчя червоно-сизе й припухле: дуже пиво любить.

– - Досить, годi!
– - обiрвав його академiк.
– - Все зрозумiло. Чекайте мене на лавi й нiкуди не йдiть. Я все беру на себе, а вас повiдомлю, коли треба буде!

Роздiл дванадцятий

ДИВАКУВАТИЙ СЛЮСАР-САНТЕХНIК

Перш нiж вирушити на розшуки Рубильника, суперагент заскочив до готелю, щоб змiнити зовнiшнiсть. Про нього вже знали троє хлопцiв, а Z-003 поклав собi за правило: якщо тебе знають бiльше трьох осiб -мiняй зовнiшнiсть!

Замкнувшись у номерi, агент-академiк присiв над чемоданом i заходився переглядати свої речi.

– - Так, бабуся-пенсiонерка не пiдiйде, -- вiдклав вiн сиву перуку, спiдницю й стареньку кофтину.
– - Солдат у вiдпустцi -- теж, -полетiла слiдом за кофтиною єфрейторська форма, -- А оце, здається, в самий раз!
– - агент задоволено дiстав iз чемодана вузлик, на якому була бiрка з написом "Слюсар-сантехнiк".

Вiн розв'язав вузлик i розклав на лiжку заплямованi парусиновi штани, картуз iз поламаним козирком, пару нечищених черевикiв i подерту куфайку, з лiвої кишенi якої визирала голiвка пляшки.