Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито - здавайтесь!' (на украинском языке)
Шрифт:
– - I скiльки можна чекати отого вашого Бублика?
– - першим не витримав Семен.
– - Сидиш отут, скнiєш, а там, може, свiт перевертається!
– - I не кажи!
– - зiтхнув Христофор.
– - Нема чого тут стирчати. Давайте хоч до печери збiгаємо!
– запропонував Васько.
– - Навiщо?
– - здивувався Семен.
– - А туди зараз може навiдатися хтось iз твоєї компанiї.
– - По-перше, -- образився Семен, -- вони менi вже бiльше не компанiя! А по-друге, що їм там робити?
– - Та хоча б випити, адже там горiлка, -- пояснив досвiдчений Васько.
– - Щось у цьому є, -- пiдтримав друга Христофор, а Семен лише захоплено глянув на Васька: диви, який малий, а метикований.
Невдовзi хлопцi вже сидiли в густому чагарнику неподалiк вiд печери. Сидiти мовчки, без жодного руху було страшенно важко: то спина починала свербiти, то в носi лоскотало, аж сльози наверталися. Та хлопцi мужньо терпiли все, аби не викрити себе.
Так вони просидiли, напевне, з пiвгодини, i Христофор, терпець якому увiрвався, хотiв був уже запропонувати кинути це дiло, коли раптом з-за кущiв навпроти виткнулася голова.
– - Бегемот, -- прошепотiв Семен.
Голова покрутилася навсiбiч, поклiпала вицвiлими безбарвними очицями, i з-за кущiв видерся один з колишнiх Семенових дружкiв, пом'ятий i скуйовджений, з'їхав по схилу на дно ярка й подряпався по стовбуру осики до печери. I тiльки-но вiн зник в отворi, як Васько лiктем штурхонув Семена й гарячкове зашепотiв:
– - Вiн у пастцi! Треба лише вибити з-пiд стовбура пiдпорки -- i все!
Христофор та Семен вiдразу зрозумiли хитрий Васькiв план. Всi троє по-пластунськи вибралися зi своєї схованки й пiдповзли до стовбура. Семен ухопився за гiлляки своїми дужими руками, а Христофор та Васько навалилися на осику.
– - Раз, два, три!
– - пошепки скомандував Васько, i Семен висмикнув пiдпорки.
Стовбур натужно зарипiв, повiльно хитнувся -- i враз гухнув на стiнку яру, щiльно закривши вхiд у печеру. Лиш невеличка хмарка куряви знялася.
– - Все!
– - витер спiтнiле чоло Христофор, i хлопцi всмiхнулись один одному.
I наче у вiдповiдь йому iз печери почулися несамовитi зойки, щось важко загупало. Це замурований там Бегемот волав вiд переляку й з розгону кидався плечем на стовбур, який навiть не ворухнувся. Нараз Бегемот отямився й затих, прислухаючись: мабуть, почув голоси. Виглянувши у невеличку шпаринку, вiн побачив хлопцiв, а з ними -Сема.
– - Ану, пацани, кидайте жарти, а то!..
– - люто загукав вiн.
– - А ти спершу вийди!
– - пiдморгнув хлопцям Васько.
– - У, придурку, дожартуєшся в мене!
– - оскаженiв Бегемот.
– - Та коли я вийду, тебе ж мама рiдна не впiзнає, жоден годинникар не збере по деталях!
– - I вiн з потрiйною енергiєю знов навалився на стовбур. Дарма! Осика усiєю своєю багатолiтньою вагою намертво запечатала печеру.
Тодi Бегемот спробував пiдкопатися пiд стовбур, але тiльки обламав нiгтi. Це й зрозумiло: адже стiнки печери, як ви пам'ятаєте, були сухi й твердi, наче камiнь.
Нарештi злодiй збагнув, що без сторонньої допомоги йому нiяк не вибратись, i вирiшив змiнити тактику.
– - Ну, годi вже, пустунчики, -- лагiдно за лебедiв вiн.
– - Я оцiнив ваш жарт. А ти, Бевзику, виявляється, розумничок! Таку штукенцiю утнув! От розповiм корешам -- ох i посмiються! Гаразд уже, випускайте мене, а то тут темно.
– - Так зразу, -- хмикнув Семен, -- розiгналися! Нiякий це не жарт!
– - Ти що варнякаєш?!
– - злякався Бегемот.
– - А те, що чуєш, -- вiдказав Семен.
– - Попосидь трошки, скоро за тобою приїдуть i вiдвезуть, куди слiд.
– - Так ти своїх продаєш?!
– - знов загупав Бегемот у стовбур.
– У-у! О-оо! А-аа!
– - Гупай, гупай, -- посмiхнувся Семен.
– - Може, голову розгупаєш та не брехатимеш бiльше.
Бегемот покинув гупати i знов заговорив улесливо:
– - Та ти що, Бевзику, хiба я колись тобi брехав?
– - А приймач?
– - крикнув той.
– - Ну, е-е...
– - спершу розгубився Бегемот.
– - То був лише жарт. Розумiю, не дуже вдалий, не те, що твiй iз стовбуром. Ну, можеш бiльше грошей не давати, згода?
Але вiдповiдi не було.
– - Ну, хочеш, я тобi й тi, що давав, поверну?
– - пiддобрювався Бегемот.
– - Навiть iще пiдкину, га?
– - Не треба йому ваших грошей!
– - встряв у розмову Христофор.
– Краще мiй клей вiддайте!
– - Ага, -- кивнув Семен, -- де клей сховав?
– - Який клей?
– - Бегемот удав, що здивований.
– - А той, за допомогою котрого ви з Рубильником магазин пограбували!
– - сердито вiдрiзав Семен.
– - Та я не грабував!
– - заскиглив Бегемот.
– - От слово даю, не грабував! Це мене Рубильник клятущий змусив. А сюди я прийшов, щоб усе забрати й вiднести в мiлiцiю! Ви менi своїми жартами не даєте почати нове, чесне життя!
– - I вiн голосно зарюмсав.
– - А що, може, вiн правду каже?
– - пожалiв злодiя Христофор.
– Може, випустимо?
– - Та ти що?!
– - обурився Семен.
– - Вiн тобi таке потiм зробить, i радий не будеш!
– - Не зроблю, ой, хлопчики, дорогесенькi, не зроблю!
– - ще голоснiше забiдкався Бегемот, вiдчувши, що хлопцi вагаються.
На цей раз i Семен трохи засумнiвався. Вiн почухав потилицю й мовив:
– - Гаразд, ти почекай трохи, ми з одним чоловiком порадимось.
– - З яким iще чоловiком?
– - перелякався Бегемот.
– - Є в нас один, академiк знайомий. Вiн клеєм дуже цiкавиться.
– - Клеєм?
– - перепитав Бегемот.
– - Та що вони, подурiли на цьому клеї? То якийсь сантехнiк за нього золотi гори обiцяє, то академiк цiкавиться...
– - Сантехнiк?!
– - аж пiдскочив Христофор.
– - Який сантехнiк?!
– - А хто його зна, -- вiдказав Бегемот.
– - Менi про нього Рубильник розповiв. Вони десь на вулицi познайомились, i той пообiцяв Рубильниковi по сотнi за кожну краплину клею, йолоп! Оце сьогоднi вони о шостiй зустрiчаються у скверi й торгуватимуть клей. То, може, випустите, га?
– - спитав Бегемот знову, але хлопцi його вже не чули: вони щодуху мчали до мiстечка.
Роздiл чотирнадцятий
"ВАША ВЗЯЛА! ЗДАЮСЯ..."
Нiхто, нiколи й нiзащо в свiтi, напевне, не змiг би здогадатися, що за третьою вiд входу лавою, де мала вiдбутися зустрiч суперагента з Рубильником, у гiллi розлогої верби замаскувався... лейтенант Євдокименко!
Так, так! I в цьому нема нiчого дивного. Адже Яким Якович iз раннього дитинства почав готувати себе до майбутньої роботи i зрештою так досконало оволодiв усiма її хитрощами, що йому нiчого не варто було замаскуватись навiть на голому мiсцi.