Чтение онлайн

— Авжеж, — механічно погодилася Віра.

— Ми ж бо звикли сприймати все за щиру правду, — продовжила Емілі Брент.

Віра тужно зітхнула.

— А ви справді вірите… тому, що сказали за сніданком? — спитала.

— Висловлюйтесь точніше, моя люба. Що саме маєте на увазі?

— Ви певні, що Роджерс і його дружина порішили оту стареньку? — прошепотіла Віра.

— Особисто я цілком певна, — відповіла міс Брент, задумливо вдивляючись у далечінь. — А ви як вважаєте?

— Не знаю, що й думати.

— Всі обставини підтверджують це звинувачення, — вела далі міс Брент. — Пам'ятаєте, вона зразу ж знепритомніла, а він уронив піднос із кавою. Та й обурення в нього вийшло якесь ненатуральне. Либонь, вони-таки вбили її.

— У мене створилося враження, що вона всього боїться, навіть власної тіні, — сказала Віра, — певно, її картали муки сумління. За все життя не бачила переляканішої людини…

Міс Брент промимрила:

— В моїй дитячій кімнаті висіло речення: «Стережися, бо гріхи твої повсюди йтимуть за тобою…» Вельми правильне речення. «Стережися, бо гріхи твої повсюди йтимуть за тобою!»

Віра, яка оце присіла на камінь, враз скочила, мов ужалена:

— Але ж, міс Брент, у такому разі…

— Що, моя люба?

— Як же інші?..

— Я вас не розумію.

— Всі інші обвинувачення — адже вони несправедливі? Якщо ж вважати, що обвинувачення проти Роджерсів справедливі, то… — і не наважилася довершити свою думку.

Обличчя міс Брент, що від здивування почало було збиратися зморшками, одразу проясніло.

— Розумію… — сказала вона. — Але ж містер Ломбард, приміром, сам визнав, що прирік на смерть двадцять чоловік.

— То були якісь чорношкірі тубільці, — відказала Віра.

— Негри або білі, однаково наші брати, — розгнівалася міс Брент.

«Наші чорні брати, наші чорні брати, — повторювала до себе Віра. — Господи, та я зараз дико зарегочу. В мене починається істерика».

А Емілі Брент тим часом задумливо вела далі:

— Певна річ, деякі обвинувачення просто смішні. Наприклад, проти судді — він тільки виконував службовий обов'язок. Та й у моєму випадку… Мені незручно було сказати про це вчора — я не так вихована, щоби про таке розмовляти при чоловіках.

— Он як? — зацікавлено вигукнула Віра.

Міс Брент безтурботно вела далі:

— Беатрис Тейлор згодилася до мене служницею. На жаль, я ошукалася в ній. Чепуруха, працьовита, послужлива — вона відразу мені сподобалась. Та, виявилося, вона вміло прикидалася. Насправді ж була розбещеною дівкою, без сорому й. совісті. Яка бридота! Ба, я навіть не відразу, зрозуміла, коли вона… як то кажуть, уклепалася. — Емілі Брент гидливо зморщила свого худорлявого носа. — Це мене приголомшило. Її батьки — порядні люди — суворо виховували її. І я надто задоволена, що вони відмовилися прикрити її гріх.

Віра втупилася поглядом у міс Брент:

— І що було далі?

— Певна річ, я не схотіла тримати її під своїм дахом. Так що ніхто не скаже, що я сприяю розпусті.

— А з нею, з нею що сталося? — ледь прошепотіла Віра.

— Їй не досить було одного гріха на своїй совісті, — сказала міс Брент. — Коли всі відсахнулися від неї, вчинила новий гріх, ще тяжкіший: позбавила себе життя.

— Вона вбила себе? — жахно прошепотіла Віра.

— Так, утопилася.

Віра здригнулася. Подивившись на незворушно спокійний профіль міс Брент, запитала:

— Що ви відчули, коли дізналися? Не шкодували?.. Не краяли свого серця докорами сумління?

— Я? — випросталася Емілі Брент. — Мені абсолютно нічого картатися.

— А що, коли на цей крайній вчинок її штовхнула ваша… жорстокість? — спитала Віра.

— Власна безсоромна поведінка — ось що примусило її так учинити. Коли б вона поводилася пристойно, такого б з нею не сталося. — Очі Емілі Брент дивилися на Віру жорстоко й праведно. Маленька стара діва більше не здавалася кумедною. Ні, вона наводила жах.

Доктор Армстронг, вийшовши з їдальні, знову опинився на терасі. Суддя сидів у кріслі й безтурботно споглядав море. Ліворуч улаштувалися Блор і Ломбард. Мовчки курили. Як і раніше, доктор якусь мить вагався. Оцінююче глянув на суддю Уоргрейва. Необхідно було з кимось порадитися. Найбільше підходив для цього суддя. Армстронг високо цінував його гострий розум, залізну логіку. Ї все ж його охоплювали сумніви. Містер Уоргрейв, безперечно, дуже розумна людина, та вже в літах. А за такої халепи потрібна скоріше людина дії.

І він зробив вибір.

— Ломбарде, можна вас на хвильку?

Філіп скочив.

— Прошу.

Вони спустилися з тераси схилом до води. Коли були досить далеко, щоб їх не могли почути, Армстронг промовив:

— Я мушу порадитися з вами.

Ломбард підвів брови.

— Але ж я зовсім не розуміюсь на медицині, друже.

— Ні, я хочу радитися про наше становище.

— То інша справа.

— Скажіть відверто, якої ви думки про цю халепу?

Ломбард замислився.

— Складна ситуація. Доводиться розкидати розумом.

— Якої ви гадки про смерть місіс Роджерс? Поділяєте думку Блора?

Філіп випустив кільце диму.

— Цілком імовірно, якщо, звичайно, розглядати цей випадок окремо.

— Авжеж, — полегшено зітхнув Армстронг, тепер він упевнився, що Філіп Ломбард таки не дурень. А Філіп тим часом вів далі:

— Тобто коли виходити з того, що містер і місіс Роджерси свого часу безкарно вбили й вийшли сухими з води. Як ви гадаєте, що саме вони зробили? Отруїли стару?

— Напевно, все було набагато простіше, — задумливо відповів Армстронг. — Я спитав сьогодні вранці Роджерса, на що хворіла міс Брейді. Його відповідь пролила світло на цю подію. Не вдаватимуся до медичних тонкощів, скажу тільки — при деяких серцевих захворюваннях вживають амілнітрит. Коли починається приступ, необхідно розбити ампулу й дати хворому подихати. Якщо не зробити цього вчасно, може настати фатальна хвилина.

— Напрочуд просто, — замислено сказав Ломбард, — але ж і спокуса, либонь, неабияка.