Чтение онлайн

— Як справи, докторе?

Армстронг був блідий.

— Макартура вдарили по потилиці кийком або якимось іншим важким предметом.

Всі загомоніли, а суддя вдруге подав голос:

— Ви знайшли знаряддя вбивства?

— Ні.

— І незалежно від цього ви цілком певні, що смерть генерала настала саме від удару по потилиці?

— Так!

— Тепер нам зрозуміло, — спокійно мовив суддя.

Увесь ранок Уоргрейв просидів у кріслі млявий, байдужий. Тепер він без особливих зусиль захопив керівництво — позначалася вироблена роками звичка керувати. Він поводився так, наче головував у суді.

— Сьогодні вранці, джентльмени, — тут він одкашлявся, — я сидів на терасі й мав можливість спостерігати вашу діяльність. Мета ваша була мені зрозумілою. Ви обшукали острів, намагаючися знайти нашого невідомого вбивцю — містера А. Н. Оуена.

— Так точно, сер, — сказав Філіп Ломбард.

— І ви, безперечно, дійшли такого ж висновку, як і я, — вів далі суддя, — що Марстон і місіс Роджерс не позбавили себе життя і не вмерли випадково. Ви, безперечно, зрозуміли й те, для чого містер Оуен заманив нас на цей острів?

— Він божевільний! Псих! — прохрипів Блор.

— Певно, ви маєте рацію, — сказав суддя, відкашлявшись. — Та це навряд чи має якесь значення зараз. Наше головне завдання тепер — урятувати своє життя.

Армстронг сказав тремтячим голосом:

— Але ж на острові нікого, крім нас, немає! Запевняю вас, абсолютно нікого!

— У певному розумінні ви маєте рацію, — лагідно сказав суддя. — Я дійшов такого ж висновку сьогодні вранці. Я міг би заздалегідь сказати вам, що ваші пошуки будуть марними. І попри все це я дотримуюся такої думки, що містер Оуен (називатимемо його тим ім'ям, яке він сам собі обрав) перебуває на острові. Годі сумніватися в цьому. Він поставив собі за мету покарати осіб, що скоїли злочини, за які їх не можна притягнути до відповідальності за законом. Є лише один спосіб здійснити цей план: містер Оуен має бути серед запрошених. Звідси випливає, що містер Оуен — це один із нас…

— Ні… ні… ні, — зі стогоном вихопилося у Віри.

Суддя підозріливо оглянув її і промовив:

— Моя юна леді, ми повинні дивитися фактам у вічі, бо всі ми перебуваємо в надто небезпечному становищі. Один із нас — А. Н. Оуен. Хто саме нам невідомо. Із десяти осіб, що приїхали на острів, троє поза підозрою: Ентоні Марстон, місіс Роджерс та генерал Макартур. Залишається сім чоловік. Із цих семи один, так би мовити, — «липове» індійча, — він обвів поглядом аудиторію. — Ви згодні зі мною?

— Це неймовірно, але, я гадаю, ви маєте рацію, — сказав Армстронг.

— Не маю в цьому жодного сумніву, — підтвердив Блор. — І коли хочете знати мою думку…

Суддя Уоргрейв різким жестом спинив його і спокійно вів далі:

— Свого часу ми повернемося до цього. А тепер мені важливо знати: чи всі згодні зі мною?

— Ваші міркування здаються мені цілком логічними, — не припиняючи в'язання, промовила Емілі Брент. — Я теж вважаю, що в одному із нас поселився диявол.

— Я не можу повірити цьому… не можу, — прошепотіла Віра.

— Ломбард?

— Цілком згодний з вами, сер.

Суддя задоволено кивнув.

— А тепер, — мовив він, — нумо вивчати доводи. Для початку з'ясуємо, чи є підстави підозрювати якусь певну особу. Містер Блор, ви начебто хотіли щось повідомити?

— У Ломбарда є пістолет, — важко дихаючи, сказав Блор. — Опріч того, він учора збрехав усім нам. Сам же зізнався в цьому.

Філіп Ломбард зневажливо посміхнувся.

— Ну що ж, доведеться, либонь, удруге пояснити.

І він стисло повторив свою розповідь.

— А як ви це доведете? — грубо спитав Блор. — Чи ви можете підтвердити правдивість вашої нинішньої версії?

Суддя кахикнув.

— На жаль, ми всі в такому ж становищі. Усім нам доводиться вірити на слово. На мою думку, можливий лише один шлях: з'ясувати, чи є серед нас хоч одна людина, яку ми можемо звільнити від підозри на підставі свідчень.

— Я — відомий спеціаліст, — сказав Армстронг, — і сама лише думка про те, що я…

І знову суддя різко урвав доктора, не давши йому навіть скінчити фразу.

— Я й сам не безвісна людина, — сказав він. — Та це, друже мій, ще не доказ. Лікарі, судді, бувало, божеволіли… Та й полісмени теж, — додав він, дивлячись на Блора.

Втрутився Ломбард:

— Сподіваюся, на жінок ваші підозріння не поширюються?

Суддя підвів свої рухливі брови й відповів тим єхидним тоном, якого так не полюбляли адвокати:

— Якщо я вас правильно зрозумів, ви вважаєте, що жінки не здатні на вбивства?

— Зовсім ні, — роздратовано відповів Ломбард, — але я вважаю за неможливе… — і затявся.

Суддя тим-таки єхидним тоном звернувся до Армстронга:

— Як ви вважаєте, докторе Армстронг, чи могла б жінка вбити бідолаху Макартура?

— Цілком, мала 6 тільки відповідне знаряддя — гумового кийка, наприклад, чи палицю.

— І це не вимагало б од неї надмірного напруження сил?

— Зовсім ні.

— Дві інші смерті сталися внаслідок отруєння, — сказав суддя, його карк увесь час рухався. — Я вважаю, ніхто не заперечуватиме, що отруювачем може бути людина, навіть фізично квола.

— Та ви з глузду з'їхали! — закричала Віра.

Суддя, не кваплячись, перевів на неї свій погляд. Це був байдужий погляд людини, котра звикла вершити долю інших.

«Він дивиться на мене, як на цікавий експонат, — подумала Віра. І раптом у неї сяйнула думка: — Не дуже-то я йому подобаюся».

— Моя люба юна леді, — спокійним тоном почав суддя, — постарайтеся стримати свої почуття. Я не обвинувачую вас. Сподіваюся, що ви, міс Брент, — він уклонився старій діві, — не ображаєтеся на мене, коли я наполягаю, що всі ми однаково перебуваємо під підозрінням?

Міс Брент продовжувала в'язання, навіть не удостоївши суддю поглядом.

— Сама думка, що я можу зазіхнути на життя людини, не кажучи вже про життя трьох людей, — холодно вимовила вона, не підводячи погляду, — здасться чистим безглуздям кожному, хто мене знає. Але ж ми не знаємо одне одного, і я розумію, що за таких обставин жодний із нас не може бути вільний від підозри, доки не буде доведено його невинність. Повторюю: в одному із нас поселився диявол.

— На цьому й закінчимо, — мовив суддя. — Ніхто не вільний від підозри: ні моральні якості, ані становище в суспільстві не беруться до уваги.