Чтение онлайн

"Подібною ж була роль ідей Енгельса і Маркса, ідеї краха міщанської суспільності. Ідея сеї "останньої битви" як співається в "Інтернаціоналі", — між пролетаріатом і буржуазією, — мала велике значення для розвитку соціалістичних рухів; гадка про неминучість боротьби між двома світами, що себе виключають, надавала страшного розмаху… і французькому революційному романтизмові кінця XVIII віку. Подібну ж ідею катастрофи внесла своєю поезією Леся Українка в область націоналізму, і в сім її епохальне значення для нас. В неї ходить при сім про такий самий фатальний процес. Вона не знає, лише вірить. Не доводить, лише твердить… Все в формі катастрофи. Вона все марить про "бій, тільки бій вже останній, не на життя, а на смерть"… Сею ідеєю "великого визволення", ідеєю "заграви кривавої" ("Одержима") збагатилося наше убоге розуміння націоналізму з тих абсолютних думок, тих сильних образів, що — одні лише вони! — здібні гуртувати і вести за собою маси… І інші, не тільки Леся Українка, — снили подібні ж сни, але, як каже поетка: "ні сни, ні примари, ніколи не бувають і неможуть бути об’єктивно-розсудними, діалектично-логічними". В них повинна бути "суб’єктивна, безпосередня вразливість самого одержимого видивом". Заразити читача, заразити маси відповідним настроєм, вириваючи їх "силою фантазії з великого ланцюга еволюції" можуть лише натхненні почуванням легенди й образи, про які я згадував вище: ідеї раптового зриву, порив до героїчних вчинків і жертв. Бо, як добре сказав Ренан: "вмирається за те, у що віриться, а не за те, що знається". Трудно не согласиться с тем, что все произведения Украинки любого жанра были написаны "в формі катастрофи".

"Думка "останнього бою" допровадила логічно до іншої — до ідеї безкомпромісності… Нитки інтернаціоналізму й угоди були безконечно чужі світогляду Лесі Українки. Людскість поділена в неї горизонтальними перегородками, а фузія можлива між різними класами одної нації і ніколи — між одними й тими самими верствами різних народів". Националист хочет поделить всех людей вертикальными перегородками, но называет их почему-то "горизонтальними". Украинка же писала вполне однозначно: "Пролетарі всіх країн, єднайтесь!"

Она верила "у неминучість катастрофи, як у догмат, бо договоритися до угоди можна лише там, де — говориться; де свої переконання доводяться доказами логіки. Там же, де вони були предметами віри, як у середні віки, спір рішав не суд, але — ордалії, двобій, боротьба. Такими догматами віри були для поетки її ідеали. Тому вона знає лише жорстоке "або — або"… Тому накликає вона потоп на свій зневажений край, щоб не бачити його зігнутим під ярмом угоди ("Негода")… Леся Українка, забуваючи рефлексію, навчила нас — хотіти. Сим впровадила в наш світогляд тую волюнтаристичну ціху, що є ознакою модерного націоналізму.

Проповідь катаклізму, непримиренності, чуда — мала якраз у наш зматеріалізований вік величезне значення… Матеріалізм знайшов у Лесі Українці затятого ворога. Вона вірила, що народ кориться своїм пристрастям, як своїм інтересам, і хотіла, щоб так було. Вона ніби передбачила її і викликала нашу велику епоху, що прийшла на зміну матеріалістичному XIX віку. Епоху, коли Німці поставили понад усе ("Uber alles") величність своєї вітчизни і свойго цісаря…" Да уж, эпоха была великоватая. Со своим "Uber alles" немцы натворили немало. А те, кто выжил в катаклизме, очень долго пребывали в пессимизме. Донцов писал немцев с большой буквы. Очевидно, сильно уважал. Поэтому и сравнивал дух Украинки с немецким духом (и с итальянским фашизмом).

"Сі ідеї, що А. Франс називав "теологічними доктринами", я б назвав тріумфуючим ідеалізмом, є ті, яким завдячують свою несмертельну волю до життя здорові раси. Вони ж були тими, що впровадила в нашу національну літературу Леся Українка". Где национализм — там и расизм.

"Не можемо не добачати великої консеквенції в усіх ідеях, в яких одна логічно випливає з другої. Спершу висунула поетка постулат самовистачальності ірраціональної волі, не зв’язаної ніякими санкціями; постулат боротьби незалежний від того, чи дасться він виправдати аргументами розуму; незалежний від того, чи ся мета взагалі об’єктивно існує, чи лише в її уяві, як фантом, як видиво. Сенс мав для неї лише абстрактний, незалежний від конкретного змісту, від мети, від вихідної точки — великий порив душі до чину, до руху, до виявлення себе і глорифікація сього первісного елементу життя. Викресана немов з одного кусника бронзи, національна ідеологія Лесі Українки була в нас — щось зовсім нове. На місце пацифізму — поставила вона ідею войовничого націоналізму, що був для неї ціллю в собі; що не шукав за виправданнями, ні в інтересах "поступу", ні "загалу", ні в "щасті" на сім, чи на тім світі. На місце раціоналізму і утопізму, що видумав "кращі ідеали" — волюнтаризм… Способом там була — еволюція, в неї — революція". В истории такое кино называлось "Триумф воли".

"Своєю поезією була Леся Українка пророчицею, рідним духом тій пожежі, якої червону заграву вона давно бачила, а яка щойно тепер розіллялася кривавою повінню на Україні. В її поезії знаходимо все: і етику, і пафос сеї стихії, і її віру в злочини, і її безмірну тугу і нестямний порив, і упоєння хвилями тріумфу, і розпач упадку, і її зловорожу усмішку, і понурий трагізм безпросвтної боротьби, і її горде: "або — або". Все это интересно: "упоєння хвилями тріумфу" (как в "Триумфе воли" у Риффеншталь?), "зловорожа усмішка" (как у Свидригайлова?), "віра в злочини" (как у Раскольникова?). А в неминуемое наказание кто будет верить? Пушкин? Или Достоевский?

"Поезія Лесі Українки була енциклопедією наших часів… Творчість Лесі Українки лучила ментальність часів Мазепи і Шевченка з психікою нашої бурхливої доби". Злука, так сказать. (Вспоминаются слова Костомарова о Мазепе в разделе 4.2.: "Мазепа был человек чрезвычайно лживый"; "его религиозность носила на себе характер той же внутренней лжи, которая заметна во всех поступках Мазепы" и т. д.).

"Присутність сього життєвого пориву в людині, хоч би його припадковим змістом були "злість" або "гнів" — є найвище щастя… Поетка сама не знає гаразд, чи її жене до якоїсь мети її розумна воля, чи її демон, се підсвідоме "я", без цілі й змісту, ся темна хіть, се міцне вино "з буйних мрій, святої віри, молодого палу", від якого хочеться кинутися в бій "з широким розмахом збунтованого валу", якому нема ні імення, ні оправдання, ні осуду…" "Підсвідоме "я" обычно называют "оно". А его "припадковий зміст" (припадочный смысл?) состоит в темной похоти ("темна хіть"), которая находится по ту сторону добра и зла.

"Віра в таємничу єдність, тожсамість усього існуючого — і є вірою Лесі Українки… Хіба поетку не навчила творчої ненависті її любов? Хіба Люцифер не був упавшим ангелом? Хіба вона не вчила, що лихо потрібне для позитивного героїзму і для добра? Чи, по її думці, шлях до сього останнього не йшов через зло?" Не буди лихо, пока оно тихо.

Бесы паразитируют на человеческих страстях, а Украинка "не розрізнює пристрастей по їх змісту, лише по їх великості і силі. Для неї лиш те творить життя, що постійно переливається через границі, що вічно повстає наново… як її улюблений Прометей, що підніс руку на свого пана і Творця. Для неї — лише сей вічний шал творчості, ся вічна ребелія не дають міцним націям зледачіти в нещасті, ані здегенеруватися в щасті; лише сей шал зуміє обернути нудний світ в хаос, а з хаосу створити новий всесвіт. Лише хто розуміє се, потрапить співати гімн життю і смерті, любові й ненависті, добру і злу, тернам і квіткам, святині й темниці, вину й крові, гімни одваги і ризику!" "Шал" — это бешенство. А бешенство заводит человека очень далеко — от Бога. Ведь "Бог есть свет, и нет в Нем никакой тьмы" (1 Ин. 1:5).

"Сими своїми думками вона перша поставила над зрівноваженою красою мрії і терпіння — красу духового пориву, красу змагання людської душі, що, прикута до землі, пнеться до неба, що любить блукати над краєм провалля, над краєм незнаного, раю чи пекла — все одно, аби лиш шукати нового… Підкресюючи момент волі в своїй поезії, наближуєть-ся вона до шопенгаверського волюнтаризму…"

"Її стиль був точним відбиттям її світогляду… Вона лише суггерує читачеві стан душі на межі між свідомим і підсвідомим… Вона не потребує малювати нам акти перенятої гнівом або іншою емоцією людини, аби суггерувати нам своє переживання; вона знає секрет безпосередньо малювати їх, заражати нас своїм настроєм… У інших — слова, у неї — ніби бачите скривлене пристрастю, болем або ненавистю обличчя того, хто переживає емоцію…" "Суггерує" — т. е. внушает (как Кашпировский) читателю свои не совсем здоровые эмоции.

И последний комплимент от Донцова: "Вона скупа на стисло означаючі слова, але саме се надає її творчості таку вимовність: найширший акт обжаловання про убивство в афекті не віддасть так добре почувань убийника, як оповідання його самого, коротке, уривчасте, не пов’язане, але націховане правдивим пережитим почуванням". Но и справка ("акт обжаловання") для "убийника в афекті" — вовсе не лишнее. Потому что без справки — тюрьма, а со справкой — принудлечение. "Не дивно, що її в нас мало розуміли… Вона, що приповідала смерть, кров і руїну, робила на своїх земляків не більше враження, як його був би зробив у гоголівськім Миргороді пророк Єремія, коли б так могло статися, щоб він там з’явився… Як усяка замкнута в собі і в суті речі смутна натура — була вона далека загалові…" Украинский "пророк" — пророк особый. У него ярко выражена идиосинкразия на Бога: "Навіть моменти зневіри, що приходять до неї вночі, не можуть випогодити її стомленого чола, ні зм’якшити її суворого серця. Вона жде "тих страшних ночей", та не для того, щоб упасти навколішки перед Всемогучою Силою… Ні, щоб своєю непереможною гордістю розпалити той вогонь, "де жевріє залізо для мечей, гартується ясна і тверда криця".

На такой оптимистической ноте заканчивалась содержательная статья Донцова. А начиналась она эпиграфом из А. Франса: "Нема об’єктивної критики так само, як нема й об’єктивної штуки, і всі ті, які хваляться, що вкладають щось інше, як самих себе, в свій твір, позволяють себе ошукувати найбільше оманній філософії". На этом основании никто не должен искать какой-либо объективности в статье Донцова. А также — в творчестве ("штука") Украинки. Но, тем не менее, эта "штука" будет посильнее Фауста Гете.