Чтение онлайн

"Шукаючи за етичним абсолютом", Винниченко был неудержим: "Винниченковій зацікавленості моральними питаннями одні дослідники шукали пояснення в його соціалістичному світогляді, інші вказували на вплив ідей Ніцше… З. Фройда, а ще інші прагнуть поєднати два підходи, говорячи про доцільність кожного із них". Широк человек. Американская исследовательница Л. Онишкевич сообщает: "Винниченко критикує також суспільно-політичний, чи радше ідеологічний, аспект тих, що сподівалися стати "вищими людьми", себто відданих соціялістів… Про свої п’єси автор висловився, що у них "вічний розлад між вищою свідомістю людини і практичною її діяльністю, між проголошуваними поняттями саможертвенного альтруїзму і інстинкту чи егоїзму. Роман "Чесність з собою" був розвитком ідей "Дисгармонії". Найбільшим і часто трагичним діссонансом в сучасному громадянстві мусить звучати психіка соціалістів, ідеологічно вся в майбутньому, а звичками, нахилами й соціальними умовами прикута до сучасних форм і методів як громадської так і особистої діяльности". Такі думки висловлені головно у Винниченкових п’єсах "Гріх" і "Дисгармонія" при зударі слів і діл одиниці"…" Дисгармонію" автор написав 1905 року, себто через три роки після появи його перших друкованих оповідань. Ця п’єса побачила друк роком пізніше. Дія відбувається 17-го жовтня 1905 року в Україні… Хоча проблема внутрішньої гармонії людини не прив’язана спеціально до даного часу і місця, автор використовує особливі історичні приклади соціялістичного руху 1905 року для того, щоб звернути увагу на вияви дисгармонії сучасної людини. Критики Винниченка, зокрема радянські, натомість наголошували, що ціла п’єса є виключно критикою інтелігенції в соціялістичному русі 1905 року".

В развитие идей "Дисгармонія" автор пишет роман "Чесність з собою", где решает крайне актуальные после первой русской революции задачи: "Немає сумніву, що в романі "Чесність з собою" Винниченко виступає на захист статевої свободи. Його жіночі персонажі значною мірою віддзеркалюють зміни, які сталися в суспільстві fi n de siecle у сфері сексуальності. Героїні цього Винниченкового роману виявляють значну міру сексуальної свободи і відмовляються йти сліпо за встановленими традиційними нормами поведінки у сфері сексуальних стосунків". Но "забобони" отсталых украинских читателей были еще сильны: "Так, на вимогу передплатників "Літературно-наукового вістника", яких нібито шокувала відверта брутальність твору, редакція журналу припинила друкувати роман Винниченка "Чесність з собою", внаслідок чого цей твір у повному обсязі побачив світ російською мовою. А Сергій Єфремов, ідеолог народництва, на сторінках газети "Рада" виступив із статтею "Гнучка чесність", закликаючи самого Винниченка-письменника бути "чесним з собою" і мати мужність "чад власної душі назвати чадом".

В ответ "та частина української інтелігенції, що піднесла лозунги визволення особистої свободи, виступила руйнівником усього, що стояло на заваді розвиткові людської індивідуальності, намагаючись жити за вимогами власного єства з метою найповнішої реалізації всіх потенційних можливостей. Сповідувався гедонізм, а отже, схвалювались усі бажання, що вели людину до щастя. "Гармонія із самим собою" — таке було найвище кредо". Как известно из одноименного произведения Украинки, "счастье" — понятие растяжимое. Согласно нью-йоркской исследовательнице М. Знаєнко того же мнения придерживался и В. В.: "Винниченко виступає проти обмежень, які традиційна естетика накладає на реальність, і відмовляється встановлювати обмеження щодо чуттєвости, зокрема тому, що визнається естетично цінним, красивим, або моральним. У своєму ненадрукованому трактаті "Щастя. Листи до юнака" Винниченко твердить, що немає нічого злого або потворного самого по собі, оскільки не існують якісь наперед визначені цінности, і вся реальність є відносною: добро і зло, "як хвилі, що переливаються одне в друге", а мораль полягає в "свідомій гармонізації почуття, досвіду і думки"… При цьому Винниченко свідомо деконструює всі традиційні поняття буття, добра і правди. Його переоцінка вартостей близька до Ніцше…".

Не все понимали новаторство В. В.: "Сам автор змушений був написати брошуру "О морали господствующих и угнетенных. Открытое письмо к моим читателям и критикам" (Львів, 1911), у якій пояснив ідею "чесності з собою" як формотворчий і багатозначний принцип моральності, який охоплював крайні межі добра і зла. Завдяки цьому художник слова моделював типи й характери (а не "віддзеркалював чад власної душі", за словами Єфремова), постійно наражаючи їх (характери) на випробування колізіями розуму і чуття, біологічного і соціального, природного і культурного. Якщо порівняти основні положення згаданої праці Винниченка з тезами Ніцше про відмінність моралі владних і підвладних верств ("панської" і "рабської" моралі), викладеними у його філософській студії "По ту сторону добра і зла", то яскраво окреслиться витворений українським письменником національний варіант ніцшеанства, як у Росії — російський". Другими словами: если герои Достоевского проживают в России, то их не может не быть и на Украине. Чем она хуже?

"Олександр Грушевський, вказуючи на інтерес Винниченка до психологічних контрастів, що виявляються як "контрасти-зміни і контрасти-нахили в душі людини", писав: "Сполучення в одній душі краси й огиди — се найбільш різкий зразок психічного контрасту. Се дві сили, можливості в рівновазі, кожна з них може взяти верх і надати свою ознаку психічному життю людини. Поки ці дві сили, сі два начала урівноважують, стримують одна другу, неясно, яким саме шляхом піде дальше життя. Ніби в напруженому очікуванні стоять терези, і щось мале вплине, і терези заворушаться. Що буде тим малим дотиком, який виведе терези з рівноваги?"… Діяння принципу контрастності в структурі творів Винниченка простежує і Сергій Єфремов, який вбачає в ньому особливість світобачення письменника та чи не найголовніший засіб у спробах наблизитися до розгадки таємниць буття: "… немов ціле життя стоїть перед письменником як один суцільний контраст. З якого даремно люди шукають виходу і блудять, нічого певного не знаходячи, плутаючись у нерозгаданих суперечностях". К этим людям, естественно, относится и писатель Винниченко — как один из героев писателя Достоевского.

В ответ на его проповедь новых моральных учений Украинка решила прочитать ему свою проповедь. У него было маловато образования, чтобы поучать интеллигенцию. Поэтому она (не интеллигенция, конечно) решила поучить этого молодого "учителя". Так родилась ее последняя драматическая поэма "Оргія".

Действие "діється під римським пануванням". Сия аллегория означает Украину в составе Российской империи. Сестра Украинки Исидора объясняла на "Голосе Америки": "Оргія", незважаючи на свій античний сюжет, спрямована проти національного гніту та проти поневолення людської особи чужою і ворожою державою" (11, 253).

Греческий поэт Антей поучает своего ученика Хилона:

Однако, нуждаются ли поэзия Пушкина и Тютчева, драматургия Чехова, проза Достоевского и Толстого в таких учителях, как Украинка (и ее учителя Шевченко и Франко)?

Хилон хочет поступить в хор панегиристов богатого и знатного покровителя искусств римлянина Мецената. Реакция Антея:

Возмущенный Антей не берет с него денег за учебу и прогоняет. Мать напоминает поэту, что так можно и пролетарием стать:

Жена поэта Нериса, дочь рабыни-танцовщицы, была им выкуплена из рабства месяц назад. Теперь она желает зарабатывать танцами, в том числе участвовать в празднике у Мецената. Муж против:

Оргии бывают разные: одно дело — гнусные римские, и совсем другое — греческие. Антей предпочитает свои родные:

Это — хорошие оргии. Это — хорошие вакханалии (праздники Вакха). Жене здесь танцевать не противопоказано. Даже наоборот. Менады (вакханки) при этом впадают в экстаз. Во время экстаза они могут и убить (как убили Орфея). Но это — хороший экстаз, прогрессивный. А у римлян — реакционный. (И вообще: "эта нога — у кого надо нога").

Скульптор Федон с танцующей Нерисы сделал скульптурное изображение богини танцев Терпсихоры и продал ее Меценату. Теперь скульптор передает певцу приглашение выступить у Мецената. Ответ: