Чтение онлайн

— Я бачила його!

Ядвіга Гордіївна здивовано підняла брову.

— Тобі потрібно буде детально розповісти мені про своє перебування тут.

— Я розповім, але... продовжуйте, будь-ласка...

— Оскільки в різні сектори ми з тобою можемо потрапити тільки з колоній, тобто з планет, на котрих є до них перехід, а вільно ж пересуватися поміж секторами не в стані, тому ми не знаємо, чи знаходяться вони фізично в одному місці.

— А як же прилади, спостереження? Як це все виглядає з космосу?

— Звідсіля неможливо потрапити в космос. Тут не працює нейроелектроніка. Тут заглушуються всі датчики...

— Не розумію... Я бачила, як жінка летіла в дивному транспорті... Це явно повинен був бути антигравітаційний двигун.

— Це він і був. Але примітний, оснований на властивостях антигравітаційних порід. Пам’ятаєш, як два магніти відштовхуються? Вони діють така само, а прилаштовані складним механічним пристроєм, за допомогою котрого змінюються полюси і здійснюється управління. Фокус для створення грізного іміджу.

— Значить, місцеве населення ніколи не вийде на більш високий рівень розвитку? Їм щось не дає?

— У якомусь роді. Знову ж таки не питай чому. Я не знаю, навіщо тут стоять усі ці обмеження. Але, нажаль, не все так «примітивно», як здається спочатку. Древні залишили сліди свого перебування. Все, створене НИМИ, тут працює.

— Що ви маєте на увазі — створене ними?

— Ось ми і підійшли до головного. Їх винаходи значно випереджують нас. Навіть не випереджують, а йдуть у бік. Древні, судячи з усього, розвивалися абсолютно іншим шляхом. Ми удосконалювалися технічно, а вони... Вони підкоряли навколишні живі енергії. Думаю, на початку часів ми також могли керувати цими енергіями, та, вибравши свій шлях, втратили таку властивість. Тепер ми їх не відчуваємо, а часто й заперечуємо існування деяких її видів. Коли Древні пішли, наша цивілізація тільки зароджувалася. Йшли, можливо, поспіхом, бо залишили багато слідів свого перебування; а може, це частина їх химерного плану, не знаю. Портали закрили. Як виявилося, не назовсім. Вони періодично прокидаються і починають працювати. Потім знову засинають. Під час активації працюють з певною упорядкованістю, нам вдалося її, наскільки це можливо, визначити, та вона не завжди вірна. Є...

— Хаотичні спалахи, Ілля казав. А інколи планові не відбуваються.

— Так, саме так... Це продовжується вже віками. Під час активації порталів з давніх часів сюди випадково потрапляли люди. А якщо такий відвідувач повертався, розповідав небувалі речі, побачені тут. Багато вікових казок — не зовсім казки...

— Зараз також відбувається активація переходів?

— Так. Вона почалася не так давно, не далі ніж півроку тому. Так от, винаходи Древніх виходять за межі нашого розуміння. Чула казки про предмети з магічними властивостями? Про живу і мертву воду? Про есенцію, що омолоджує чи камінь, що все перетворює на золото? Це щось на подобі. А я одного разу знайшла камінчики-перекладачі. Ті самі, що в цих сережках, — Ядвіга Гордіївна посміхнулася. — Довелося помучитися, поки додумалася, як ними користуватися. Вони геніальні. Можуть самі навчатися. Їх можна «навчити» будь-якій мові. І протиотрута Іллі — це все та ж жива вода. Вони використовували пам’ять води, щоби лікувати. Я просто скопіювала властивості твоєї крові для вироблення антитіл в його крові.

— Це… можливо?

— Ще й як.

— І є люди, які шукають такі предмети, так?

— Так. Ми їх називаємо піратами. І наша мета — не дати цим предметам потрапити в наш світ. Наш світ до цього не готовий. Він взагалі не готовий до такої правди. Існування секторів, переходів, артефактів — таємниця. Додаються усі зусилля, щоб так і залишилося. Піратам теж не на руку розголос, конкуренція, так би мовити. Тому поки ми приховані від громадськості.

— Про вас ніхто не знає? І хто це — ви?

— А нас називають Вартовими. Ми також свого роду міф. Більше сказати не можу.

— Ви як пірати, тільки навпаки?

— Ну, головну суть ти вловила. Складність в тому, що нікому достеменно не відомо, скільки планет-колоній існувало. І невідомо, де знаходяться портали на таких планетах. Їх необхідно шукати. І тут вже — хто перший знайде... Тому так тяжко боротися з піратами — примудряються знаходити невідомі нам переходи.

— Як же їх шукати?

— Збираються дані на планетах про дивні події, незвичайні зникнення, байки і казки... Будь-яка інформація може вивести до переходу. Тільки, якщо він в цей час неробочий, ти знову ж таки його не виявиш.

— Все так складно... А як ви дізнаєтеся про «спалахи»?

— Є один пристрій, що вловлює зміну структури переходу. Та є й одне але: він вловлює на невеликих відстанях і випереджає сам «спалах» максимум на годину.

— Чому ж ви не охороняєте переходи?

— Ми охороняємо, по можливості. Їх доволі багато, а нас мало. До того ж і ми, і пірати постійно в пошуках нових, і іноді їм вдається знайти невідомий раніше нас. Ці двоє зовсім не з Анти сюди потрапили, — вона замовкла. — Що ж, пора вколоти Іллі наступну дозу. А тобі пора спати, пізно вже.

Аріяна поглянула за віконечко. Дійсно...

— Останнє питання.

— Так?

— Хатинка. Вона не зовсім вписується у вашу історію. Як вона рухається?

— Правильне спостереження. Знову ж таки — складна механіка упереміш з невідомими нам механізмами. Запускається за допомогою голосу. Реагує на тембр і зміст. Наша хатинка на курячих ніжках має ще багато таємниць, повір. Хатинка дуже стара. Вона передається серед Вартових вже не одне покоління, а коли була створена — ніхто точно не знає. І захисне поле... Насправді це локальне нульове викривлення простору. Унікальне фізичне явище, невідоме нашій науці.

Аріяна піднялася з лавки, збираючись готуватися до сну, як раптом знову запитала:

— Чому всередині не відчувається, коли хатинка повертається?

— Ти помітила, що всередині вона набагато менша, ніж назовні? Внутрішнє приміщення оснащене надчутливими амортизаторами. При русі вона просто на-всього залишається практично нерухомою відносно землі.

— Все геніальне — просто.

— Лягай спати, вже пора.

— Я почергую коло Іллі, йому ж треба буде ще вводити ліки.

— Я все зроблю сама.

— Ні, це ж через мене сталося...

— Ти не повинна так думати. Ми не знаємо достовірно, як все трапилося. Вірю, що це — просто випадковість.

— Її могло не бути...

— Аріяна, — Ядвіга Гордіївна підійшла до дівчини і поклала руки на плечі. — В нашому світі дотик до дракона, те саме, що смерть. Це старовинне повір’я. Я знаю Іллю достатньо добре, щоб стверджувати, що такий вчинок йому не властивий. І тебе я знаю як відповідальну людину. Нажаль, люди не ідеальні, все передбачити неможливо.

— Перед тим він сказав, що хоче подружитися з Малюком... Але потім ми посварилися... Я зовсім забула... Не можу звільнитися від думки, що все могло закінчитися не так добре... через мене...

Ядвіга Гордіївна обійняла її.

— Є речі, на котрі ми не можемо вплинути. Ти не можеш знати напевно, що нічого б не сталося, навіть якби він знав... Нещасний випадок... Просто прийми факт, що все закінчилося добре.

Розділ 10

Ілля прокинувся коло обіду. Ядвіга Гордіївна, власне на це і розраховуючи, вирушила з ранку в селище, але вчасно повернутися не встигла. Аріяна на хвилю вийшла подивитися за Малюком і також проґавила момент, котрий з хвилюванням очікувала. Повернувшись до входу, вона застала хлопця на порозі зі скуйовдженим волоссям і трохи божевільним виглядом.