Чтение онлайн

— Що ти тут робиш???

— Ілля???

Він стояв, притулившись спиною до бочок. Мить тому, мабуть, зображав безтурботного хлопчину, що зупинився обабіч відпочити, але зараз... Так, це місце зайняте.

— Негайно йди звідси!

— Ти не розумієш... Там двоє...

— Не знаю, що тобі від них треба, та ти поняття не маєш, з ким зв’язуєшся. Поки не пізно — йди!

— Ще чого!

— Послухай, мені не до сварок...

— Ти також слідкуєш за ним?

— Якщо нас помітять... Та ти хоч уявляєш, як ми тут виглядаємо? Принаймні раз послухай мене!

Дівчина об’єктивно уявила собі картину. Двоє стоять поміж двома вузькими рядами бочок, на ярмарок опускається вечір. З боку можна було подумати, наче вони ховаються. Що, власне, і робили. Рішення прийшло миттєво. Аріяна підступила до Іллі впритул, стала навшпиньки, обійняла за шию і, нахиливши його голову до себе, прошепотіла на вухо:

— Та обійми ж мене!

— Ти здурі...

— Ось і я! Тримайте, пробуйте! Цей вечір ви просто зобов’язані присвятити найпрекраснішому винаходу людства!

Ілля інстинктивно обхопив Аріяну за талію, і обоє затаїли дихання. Все одно, пізно сперечатися.

— Я досить зайнятий зараз, ярмарок — хороший момент підзаробити...

— Ну, як стемніє, не думаю, що ви дуже зайняті... Ось ще, я приніс показати вам наше дзеркальце, помилуйтеся.

Мовчазне сопіння, слідом захоплений вигук:

— Воно просто неземне!

— Я ж казав! А ваш браслет...

— Не хочу здатися неввічливим, та це сімейна цінність, ми дуже її бережемо. А ви — другий, що цікавиться старовиною за сьогодні...

— Не може бути! Хоча, звісно, це природньо. Серед такої кількості людей ми не єдині поціновувачі...

— Вона була приїжджою відьмою. Та, котра цікавилася.

— В такому випадку, вам дійсно потрібно бути насторожі. Відьми — народ темний. Хто знає, що в них на думці?

— Це точно.

— Але, припускаю, для мене ви зробите виключення? Я досить заможна людина, можу зробити вам ДУЖЕ вигідну пропозицію.

— Не розумію...

— Вся ярмаркова виручка здасться вам мізерною в порівнянні з нею.

— Про що ви...

— Скажу прямо: я не проти відкупити вашу дрібничку навіть не бачачи її. За ДОБРІ ГРОШІ.

— Справді, я...

В голосі Аріяна виразно вловлювала нотки сумнівів. Жадібність брала своє.

— Не кажіть «ні» так одразу, подумайте...

— Ні, ви подивіться, яке неподобство! На людях! Тільки смеркається! Та де ж це бачено — цілуватися у всіх на виду! Куди тільки ваші батьки дивляться! Знайшли собі затишну місцинку!

ЦЕ вило як сирена. У Аріяни серце провалилося, Ілля ще сильніше стиснув її, та найголовніше — співрозмовники по той бік бочок одразу ж обірвали свою розмову, і дівчина скоріше вгадала, ніж побачила через Ілліне плече, як тінь одного з них метнулася в бік. Сумнівів не було — ВІН хотів побачити, що тут відбувається.

— Тікаймо!

Ілля мало руку їй не вивернув, коли схопив за зап’ястя і рвонув в протилежну від усіх сторону. Аріяна неслася майже над землею. Вона чула, як навздогін кричить знайомий голос:

— Зупиніть їх, вони вкрали мій гаманець!

От негідник, спеціально бреше, сподівається на те, що їх зупинять. Але люди серед торгових рядів переважно через постійний ярмарковий шум ще не зорієнтувалися, що відбувається. Одні обурювалися, коли їх штовхали на бігу, інші навіть не звертали уваги в загальній тисняві. Вирвавшися до огорожі з кіньми, Ілля на мить зупинився, озирнувся. Хоч раз пощастило! Аріяна побачила, що на місці, де вдень плели вінки, жвавий рух. Сюди сходились, збігалися дівчата і хлопці, влаштовувалися зручніше на траві, сміялися і спілкувалися. Дівчата гуртувалися з одного боку, хлопці — з іншого. За ними текло рідке золото — сонце повільно тонуло у водах Живиці.

— Живо до дівчат, спостерігай, роби як вони, чекай, коли стемніє. Я буду неподалік, як тільки все заспокоїться — дьору!

Розділ 8

Змішавшись із строкатим натовпом, Аріяна старалася поводити себе природньо, але раз у раз та й поглядала з хвилюванням навколо, ніби очікувала, що з-за спини з’явиться невідомий і... А що — «і»? Усієї суті того, що відбувалося їй так й не вдалося осягнути. Від чого відчуття небезпеки, почуття страху? Ілля з’явився на горизонті лише один раз. Коротка зустріч поглядами, байдужі сірі очі на мить зробили їй попередження і стали попередніми. Так, вона привертає увагу своєю дьорганістю.

Дівчата поряд галасували, обговорюючи якусь хвилюючу подію.

— Я думаю, він зробить це сьогодні.

— Натякав?

— Ні, просто відчуваю.

— Напевно, хвилюєшся?

— Важко сказати... Але руки тремтять трохи.

— Невже погодишся?

— Я так і не вирішила.

— Як так не вирішила? Часу вже зовсім нема!

— Сонце майже сіло. Сядемо подалі, може, не помітить.

— Наївна.

Потроху розмови вщухали. Дівчата і хлопці, немов підкоряючись невідомим приписам, розсідалися, голоси знижувалися до шепоту. В поведінці навколишніх, в розфарбовуванні неба, навіть у теплому вітерці відчувалася небувала урочистість. Її не розділяла хіба що Аріяна. Як вона в темноті знайде Іллю? Ось вже місця зайняті, тягнуться хвилини очікування. Цікаво, а чого власне всі очікують?

Вона обвела поглядом місце дії. Тепер, коли натовп розсіявся, стало видно деяку впорядкованість в розташуванні діючих осіб. Коло берега річки групками один проти одного, півколами розміщувалися дівчата і хлопці. Поміж ними, недалеко від води, стояла кам’яна різьба, що зображала квітку латаття, наповнена водою. Квітка споглядала на захід, туди, де тонуло сонце; з його більш нахилених в цьому напрямку пелюстків стікала вода, невеликим струмочком впадаючи в Живицю. Ймовірно, в цьому місці пробивалося джерельце, вмілим майстром спрямоване в кам’яну чашу. Коло її підніжжя лежали оберемки квітів. Схвильовані батьки, родичі, просто глядачі сиділи і стояли навколо.

В момент, коли сонячний круг повністю занурився в швидкі води, залишивши лише багряну заграву, декілька хлопців із запаленими смолоскипами в руках пройшлися периметром майданчика, слідом за ними спалахували яскраві вогнища. Красиво, навіть дух захоплює. Сяючі іскорки виривалися з язиків полум’я і спрямовувалися в вись почорнілого неба. Коротке, але яскраве життя. Майже нереально виникала, немов із самого повітря, ніжна мелодія. Вона плила над водним плесом, огортала притихлих на березі людей, беручи в свій полон.

В центр до джерела вийшов літній чоловік, підняв руки — стих навіть шепіт.

— Церемонія заручення офіційно відкрита! Тож побажаємо нашим дітям слухати свої серця, обдумано приймати рішення і знайти своє щастя!

Глядачі радісно підхопили побажання, а серед хлопців і дівчат відчувалося хвилювання.

— Отож, хто той сміливець, котрий сьогодні першим спробує щастя?

Трохи провагавшись, з боку хлопців піднявся високий брюнет. Під вигуки схвалення він підійшов до кам’яної чаші, присів, вибрав оберемок квітів, посміхаючись, піднявся і попрямував до протилежного табору. Оберемок виявився зовсім не оберемком, а квітковим віночком. Власне їх плели тут вдень дівчата. Обраниця сиділа зліва від Аріяни, в перших рядах. Перед нею він зупинився і схилився на одне коліно. Настала тиша, чутно лише дзюрчання води та потріскування вогню. В світлі палаючих вогнищ чітко проглядалася напруга на обличчі хлопчини. Врешті дівчина повільно відколола квіти і калину від своєї стрічки. На їх місце був делікатно покладений віночок. Щасливі закохані, взявшись за руки, попрямували до кам’яної квітки під ніжну мелодію невидимих музикантів. Красивий символічний обряд, що слідував за тим, Аріяна бачила впівока.