Чтение онлайн

Яскраве світло різонуло по очах, Аріяна, зіскочивши зі сходинки, кинулася геть. Її намагалися зупинити, розпитати, та вона, відчайдушно вивертаючись і витираючи сльози на ходу, вирвалася з натовпу і пірнула в людський потік серед торгових яток.

— Стій, та стій же!

Дівчину спіймали за руку і спинили. Підняла голову — білявий.

— Що тобі сказала та дурна птаха? Чому ти плачеш?

Аріяна покивала головою і спробувала вирватися.

— Не варто їй вірити, це просто шарлатанство!

Відпусти мене — просила поглядом дівчина, але він міцно тримав її за зап’ястя.

— Добре, що я вас зустріла! Ваше зілля вже готове, йдемо, я віддам, — невідомо звідкіля матеріалізувалася Дарія і, ввічливо посміхаючись Аріяні, кивнула в бік: — Без супровідників.

— Я піду з нею.

— Не можу цього дозволити. Ким ви їй доводитеся? Основа нашої діяльності — конфіденційність.

— Я її брат.

— Він ваш брат?

Дарія виразно подивилася на винуватицю замішання. Аріяна з полегшенням похитала головою.

— Як бачите, замовниця заперечує ваші з нею родинні стосунки. Вибачте, нам вже час.

— Ти весь час втікаєш, але ввечері я тебе знайду!

Хлопець спересердя випустив Аріянину руку і провів дівчат роздратованим поглядом.

— Вчасно я вас помітила. Він до тебе чіплявся?

Аріяна невизначено потиснула плечима.

— На вигляд нічого, симпатичний. Але Ілько сказав, тобі необхідно обмежувати контакти з місцевими.

Вони йшли повільно, пробираючись крізь натовп. Слова Дарії звучали віддалено й глухо, розчиняючись в навколишньому шумі, Аріяна практично не розуміла її.

Чому вона повинна вірити словам якогось опудала у пір’ї? А звідкіля птаха знала про те, що вона шукає дорогу додому? Все сказане нею туманне і двозначне. Тут багато приїжджих, такий вислів можна сказати кожному і не помилитися... Ні, не зовсім...

— Ти мене слухаєш? — Дарія уважно дивилася на дівчину. — Щось трапилося? На тобі лиця немає... Ні-ні, сюди, направо, ми вже майже на місці.

Вони підійшли до фургончика в зелено-синіх тонах, обвішаного пучками трав, з прилавком, заваленим скляночками, флакончиками та іншими ємностями загадкового виду.

— Ось, візьми.

Дарія налила в порожню скляночку якусь рідину і простягнула Аріяні. На здивовано припідняті брови лише посміхнулася:

— Для відводу очей — раптом твій кавалер слідкує. Однозначно слідкує. Здається, це його фізіономія... Не бійся, тут звичайна вода.

Майбутня відьмочка перевела погляд на Аріяну і уважно подивилася.

— Я скоро звільнюся, вже темніє, до заходу недовго залишилося. Медія пішла ще з обіду. Жаль, ти не можеш розповісти, чого така сумна... Ну ж, посміхнися.

Аріяна вимучено всміхнулася.

— Якщо б усі так посміхалися, жах... Ти їла щось? Піди підкріпися, купи що-небудь. Вже не довго...

— У вас є мазь від комариних укусів?

Жваве хлоп’я, заледве дістаючи носом до прилавку, весело дивилося на Дарію.

— Так, зараз знайду.

Аріяна не стала чекати і, не піднімаючи очей, відійшла в бік. Дійсно, вона нічого з ранку не їла. Ось, недалеко продають пиріжки з начинкою. Взяти два. Ні, три. Або... Смакота! Хрумкаючи другим з чотирьох, дівчина прикинула, скільки грошей залишилося. Поки купувала, трохи зорієнтувалася в номіналі. Повинно було б вистарчити на намисто Дарії. Де ж воно було... Он там, коло бочок з вином. Точно!

Коло прилавка з прикрасами крутилися переважно дівчата. З продавцем вів бесіду невисокий чоловік. Поки Аріяна намагалася пробитися ближче, випадково почула уривок розмови.

— Ось ті приколки просто божественні! Такого товару я давненько не зустрічав!

— Шукаю найкращих майстрів!

— Далеко їздите за цією красою?

— Інколи перетинаю південні кордони!

— Та ви що?! Мабуть, візьму ось цю дрібничку для дружини. Хоча... Вона у мене, бачите, перебірлива в прикрасах. Більше за все любить старовинні речі. У вас випадково немає?

— Ні, старовиною не торгую. Але ціную.

— Так, старовина... Молодь її не цінує, не любить, а колись розумілися на красі. От, дружині у спадок залишилося старовинне дзеркальце. Так от, ніколи з тих пір не бачив красивішого. Не в образу сказано, ваш товар — найвищої якості!

— Я з вами згоден. Ми також бережемо дочці браслет. Передається по жіночій лінії вже не одне покоління.

— Я міг би на нього поглянути? Професійний інтерес.

— Ну-у-у...

— Будь-ласка...

Прохальний тон. Зовсім не такий, як коло клітки з вовком. Аріяна, застигнувши, стояла трохи позаду і заворожено слухала. Це точно був один з тих двох. Зараз він розмовляв місцевою мовою, але голос-то дівчина відмінно пам’ятала.

— Якщо не дивитеся, не заважайте іншим!

Її спробували обійти жінка з дитиною. Аріяна спішно зайняла деякий час тому звільнене місце. Треба ж, не помітила. І одразу ж нарвалася на невдоволене бурчання інших покупців. На шум обернувся хазяйський співрозмовник, дівчина опустила голову і, схопивши найближчу прикрасу, почала перебільшено уважно її вивчати.

— На два слова неподалік? Тут надто людно...

— Але товар...

— Ваша дружина, думаю, прослідкує. Ми ненадовго.

— Я...

— Йдемо, йдемо.

Чоловік майже силою витягнув торговця з-за прилавку і потягнув в бік. Дівчина, недовго думаючи, пробиваючи шлях ліктями, кинулася слідом.

— Носиться як навіжена, то туди, то сюди! — сипалося навздогін. Наплювати.

Двоє суб’єктів, що її цікавили, завернули за кут і зупинилися коло складених рядами винних бочок. Треба знайти місце, щоб її видно не було, але все відмінно чутно.

— Хочу запропонувати вам кухлик відмінного вина десятилітньої витримки. Ви мені не відмовте.

Вони зупинилися, чудово! Хід того, хто прохав, був продуманим і ефективним. Хто відмовиться від такої пропозиції? Точно вже не трохи скупуватий торговець. В кінці кінців, це ні до чого не зобов’язує: спробував і, нарікаючи на зайнятість, ушився. Так думає жертва... Почулися кроки, що віддалялися. Одного. Хм, якщо пощастить, тут вони й кинуть якір. Аріяна, боячись проґавити парочку, заглядаючи в шпаринки поміж бочками, задкувала, намагаючись знайти місцинку і для себе. Крок, два, наступила на ногу. Чиюсь ногу. Обережний погляд за спину. Тихе шипіння: